Виконання завдань цивільного судочинства залежить від ефективності процесуальної діяльності, спрямованої на встановлення об'єктивної істини по цивільній справі, а саме від процесу доказування.
119 Доказування - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істини у конкретній цивільній справі і вирішення спору між сторонами.
Ця процесуальна діяльність має складну структуру, що передбачає поділ процесу доказування на три етапи (стадії):
1) збирання доказів;
2) дослідження доказів;
3) оцінка доказів.
Збирання доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо залучення доказів, яка складається з:
1) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;
2) витребування доказів судом;
3) надання судових доручень щодо збирання доказів.
Подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, полягає у передачі доказів у розпорядження суду. Зокрема сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для цього. Докази, подані з порушенням таких вимог, судом не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин (ст. 131 ЦПК України). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України докази можуть подаватися іншими особами, які беруть участь у справі: третіми особами, представниками сторін та третіх осіб, органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, заявниками та заінтересованими особами, їх представниками.
Законодавець покладає на суд обов'язок за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо у них є складнощі щодо отримання доказів, витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).
У заяві про витребування доказів має бути зазначено:
1) який доказ вимагається;
2) підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи;
3) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Докази, яких вимагає суд, направляються до нього безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його
суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає
суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.
За клопотанням сторони суд повинен поінформувати в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.
Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК України, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом, в якій зазначаються:
1) ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ;
2) місце проживання (перебування) або місцезнаходження такої особи;
3) назва або опис письмового чи речового доказу;
4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу.
Збирання доказів може здійснюватись і шляхом надання судових доручень щодо збирання доказів. Так, суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії(ч. 1 ст. 132 ЦПК України).
В ухвалі про судове доручення, що є обов'язковою для суду, якому вона адресована, коротко викладається суть справи, що розглядається, а також зазначаються:
1) особи, які беруть участь у справі;
2) обставини, що підлягають з'ясуванню;
3) докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;
4) перелік питань, поставлених особами, які беруть участь у справі, та судом свідку.
121Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК України. При цьому, суд має повідомити осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання, хоча їх присутність не є обов'язковою.
Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.
Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Зокрема відповідно до ст. 177 ЦПК України суд під час судового розгляду справи, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. При цьому порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений.
Оцінка доказів - це розумова діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у суб'єктів доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення.
В теорії цивільного процесуального права виділяються такі види оцінки доказів:
1) за юридичним значенням:
а) попередня оцінка - здійснюється під час судового розгляду до виходу суду до нарадчої кімнати;
б) остаточна оцінка - здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення у справі;
в) контрольна оцінка - здійснюється судами апеляційної і касаційної інстанцій при перевірці законності й обґрунтованості рішень судів першої інстанції;
2) за суб'єктами доказової діяльності:
а) рекомендаційна оцінка - здійснюється сторонами та іншими учасниками цивільного процесу, крім суду, у формі пояснень, клопотань, заперечень тощо;
б) владна оцінка - здійснюється судом і є підставою для прийняття ним законного й обґрунтованого рішення.
Цивільно-процесуальне законодавство (ст. 212 ЦПК України) встановлює правила оцінки доказів судом, а саме:
1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
2) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення;
3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
