Закономірності — суттєві, сталі відносини між соціальними явищами та процесами, які повторюються.
Вони з'ясовуються у процесі узагальнюючого пізнання специфіки функціонування і розвитку соціальних інституцій.
Хоча така соціальна інституція, як громадська думка, вивчена недостатньо, все ж її функціонування має певні закономірності. Розрізняють дві групи закономірностей: загальні та специфічні.
Загальні закономірності пов'язані з актуальністю та дискусійністю проблем, щодо яких формується і функціонує громадська думка; перманентністю процесу її формування, плюралістичністю характеру і змісту та ін.
Специфічні закономірності функціонування громадської думки пов'язані з особливостями, що виявляються у її функціонуванні в різних соціальних системах, країнах у певний час. Так, великий інтерес викликають закономірності функціонування громадської думки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі. Це пояснюється зростанням її компетентності.
Важливою особливістю функціонування громадської думки в українському суспільстві є її диференційованість. Ще кілька років тому наявними були спроби обґрунтувати тенденцію до «консолідації» громадської думки різних груп населення, хоча була явно вираженою диференційованість точок зору різних соціальних груп. Сьогодні ж, коли соціальна диференціація суспільства очевидна, очевидна і диференційованість громадської думки. Адже цілком природно, що громадська думка підприємців, робітників, службовців щодо зміни структури виробництва, скорочення чисельності персоналу має свої особливості.
Громадська думка, набуваючи соціального звучання, значно розширює сферу активного впливу на соціальні процеси, участь у соціальному управлінні. І хоча раніше вона впливала (наприклад, своєю експресивною функцією) на соціальне управління, нині вона стає важливим фактором, який визначає соціальні та політичні процеси у суспільстві. Тому проблеми вивчення, врахування громадської думки у процесі соціального управління є особливо актуальними.
Відомо чимало методів вивчення громадської думки, і їх не можна зводити лише до спеціальних соціологічних опитувань. Оскільки громадська думка висловлюється через багато каналів, для її вивчення можуть бути використані контент-аналіз текстів (при вивченні, наприклад, матеріалів преси, документів органів управління та ін.); спостереження (при вивченні громадської думки, яка функціонує на зборах, засіданнях органів управління та ін.); лінгвосоціологічні та соціометричні методики, соціальний експеримент.
Найважливішим при вивченні громадської думки є метод опитування як незамінний спосіб одержання інформації про безпосередні факти свідомості, суб'єктивний світ людей, їхні нахили, мотиви діяльності, думки. Відомий спеціаліст у галузі вивчення громадської думки Дж. Геллап назвав метод опитування «телескопом соціальних наук».
У процедурному плані цей метод зводиться до того, що, з одного боку, виступає дослідник з певними запитаннями, у відповідях на які він сподівається одержати потрібну йому інформацію, з іншого — опитуваний (респондент), який відповідає на запитання, володіючи при цьому інформацією, яка цікавить дослідника, і згоден повідомити її.
Опитування як метод соціологічного дослідження поділяється на два різновиди: інтерв'ю та анкетне опитування. Інтерв'ю — це бесіда, яка проводиться за певним планом і передбачає прямий контакт інтерв'юера з респондентом (опитуваним), причому запис відповідей останнього здійснюється або інтерв'юером, або механічно (на плівку). Анкетне опитування передбачає жорстко фіксований порядок, зміст і форму запитань, чітке формулювання відповідей, які реєструються опитуваною особою.
При вивченні громадської думки використовують різні види опитувань. Під час поштового опитування розсилають анкети, які потім повертають дослідникові поштою. Пресове опитування передбачає публікацію анкети в газеті. Телефонне опитування здійснюють з використанням телефону. Найчастіше використовують роздавальне опитування. При його організації анкету респонденту вручає безпосередньо дослідник, до якого вона повертається після заповнення. В усіх випадках важливо забезпечити репрезентативність інформації.
Враховуючи неабияке значення громадської думки в соціальному управлінні, труднощі, які постають у процесі її вивчення, в демократичних державах діють спеціальні центри з вивчення громадської думки.
Перше спеціальне опитування громадської думки, пов'язане з організацією виборчої кампанії, було здійснено у США в 1824 р. На початку 30-х років XX ст. у США було створено перший інститут опитувань громадської думки під керівництвом Дж. Геллапа. Нині він має філії у багатьох країнах світу. У повоєнні роки діяли десятки подібних інститутів та центрів. Найвідоміші серед них: «Бен Геффін і компанія», «Л. Харріс і компанія», Інформаційне агентство США, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Великобританія), Інститут Демоскопії ҐФРШ та ін.
Тоді почалося масове вивчення громадської думки у США та інших країнах, яке характеризували такі особливості:
— вироблення та опрацювання інструментарію, який, з одного боку, вимірював саме громадську думку, а з іншого — мінімально впливав на відповіді респондентів;
— вироблення та використання науково обґрунтованого вибіркового методу, внаслідок чого значно скорочено кількість респондентів, терміни опитувань, затрати на їх проведення;
— використання методів математичної статистики, теорії ймовірності, що значно підвищило надійність і точність опитувань громадської думки;
— створення спеціалізованих інститутів вивчення громадської думки, центрів акумулювання інформації з проблем ринку, реклами, споживання товарів, послуг тощо.
На вітчизняних теренах дослідження громадської думки були започатковані у другій половині XIX ст. за ініціативою місцевих органів врядування та губернських газет. Стосувалися вони читацьких уподобань. На початку XX ст. за допомогою опитувань населення були здійснені спроби досліджень умов праці, життя, побуту робітників, селян, службовців. У цей час окреслилися різноманітні методи одержання соціологічної інформації, статистичні прийоми її обробки та аналізу, теорія вибіркового методу тощо.
Наприкінці 50-х років заявила про себе соціологія громадської думки. У 1958 р. у колишньому СРСР була створена Радянська соціологічна асоціація, після чого почали формуватися різноманітні дослідницькі структури. Органи політичного і соціального управління стали виявляти інтерес до інформації, здобутої внаслідок опитувань населення. З 1960 р. при газеті «Комсомольська правда» було засновано Інститут громадської думки, який за два перші роки свого існування провів 8 загальносоюзних опитувань, використовуючи при цьому різноманітні моделі вибірок і методи збирання інформації. Через чотири роки при колишньому ЦК ВЛКСМ було створено групу соціологічних досліджень, після чого аналогічні групи з'явилися більш як у 40 областях. Вони проводили дослідження громадської думки молоді з різноманітних проблем. У 60-ті роки в наукових працях Б. Грушина, А. Уледова та інших уперше в радянській соціологічній думці було окреслено предметну сферу соціології громадської думки. Це відповідно позначилось на реаліях української соціології, розвиток якої тоді відбувався у межах радянської науки. Наприкінці 60-х років стали домінувати два проблемні напрями:
1) дослідження механізмів формування громадської думки у локальних опитуваннях;
2) розробка методології, створення проектів загальнонаціональних територіальних вірогідних вибірок і способів їх практичної реалізації.
У цей період у великих містах, навчальних закладах, на підприємствах були відкриті центри вивчення громадської думки. Окремі з них проводили щорічно 10—12 масових опитувань. Ці дослідження відбувалися під пильним партійним контролем, дані опитувань публікувалися рідко. Тільки наприкінці 80-х років було створено Всесоюзний центр дослідження громадської думки під керівництвом Т. Заславської, який у багатьох містах мав регіональні відділення (в Україні — у Києві, Дніпропетровську, Львові).
За останнє десятиліття інтерес до громадської думки в Україні помітно пожвавішав, що зумовлено демократизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя. Сформувалося кілька напрямів її дослідження. Один із них пов'язаний зі спробами українських вчених переосмислити сутність громадської думки, інтерпретувати її з позицій сучасного соціологічного знання, показати її значення як соціальної інституції, визначити механізми її формування та функціонування (праці В. Осовського, І. Попової, О. Якуби, В. Матусевича, В. Полторака, Ю. Сурміна). Інший напрям націлений на дослідження громадської думки у різних сферах людської життєдіяльності — політиці, економіці, освіті, соціальному управлінні, вивченні електоральної, споживчої поведінки людей тощо (праці В. Бебіка, Є. Головахи, М. Міщенка, Н. Пані-ної, М. Чурилова).
В останні роки почали діяти опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Національного університету «Києво-Могилянська академія». Неабиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень, «СОЦІС — Геллап» (Соціологічна служба в Україні «Геллап — Міжнародний»), Фонду «Демократичні ініціативи», соціологічних лабораторій Київського, Дніпропетровського, Харківського, Одеського, Львівського національних університетів. Дослідженням проблем ринку та маркетинговими дослідженнями займаються USM (Українські опитування та дослідження ринку), УМГ (Українська маркетингова група), приватні опитувальні центри.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. в Україні відбувається інституціалізація громадської думки (становлення її як соціальної інституції). Це — складний, тривалий процес, оскільки безпосередньо пов'язаний з демократичними, політичними, соціально-економічними перетвореннями, нормалізацією соціоструктурних та соціокультурних процесів у суспільстві.
На цьому тлі виокремилося кілька проблем, пов'язаних з особливостями функціонування громадської думки, вирішення яких є необхідним для її успішної інституціалізації в українському суспільстві. Одна з них пов'язана з необхідністю поліпшення характеристик громадськості — освітнього рівня, компетентності, вміння аналізувати події тощо. Водночас назріла необхідність у розширенні кола дослідження проблем, які виражає громадська думка.
Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до громадської думки, зосередженість на вивчення і врахування її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розробки і впровадження механізмів, які б створювали умови для творчої, продуктивної взаємодії громадської думки з владними управлінськими структурами та іншими соціальними інституціями.
