ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Таким чином, зовнішня політика – це закордонна діяльність держави.
ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
1. не має владного характеру. Якщо внутрішня політика є діяльністю щодо здійснення влади, то суб’єктами та об’єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може (не повинно) нав’язувати свою волю іншому. Звичайно, у реальних міжнародних відносинах трапляється домінування одних держав над іншими, проте воно визнається не нормою міжнародних відносин, а її порушенням.
2. зумовлена певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені.
Визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників.
3. залежна не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав; залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або утруднюється.
4. вона має власне інституціональне забезпечення.
Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від форми державного правління є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, призначення яких полягає в безпосереднійреалізації зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністерство закордонних справ з мережею закордонних дипломатичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними інститутами виступають органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо.
ЦІЛІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – зумовлюються суспільно-політичним ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками. Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:
1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти.
Національна безпека проявляється на трьох рівнях:
1-й рівень – безпека особи: полягає у формуванні комплексу таких правових і моральних норм та суспільних інститутів, які б надавали їй можливість розвивати й реалізовувати соціальне значущі здібності й потреби, не зазнаючи протидії з боку суспільства і держави.
Проявляється в забезпеченні її прав і свобод.
2-й рівень – безпека суспільства: передбачає наявність суспільних інститутів, норм і відносин, які дають можливість реалізувати права і свободи всіх соціальних груп і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства.
3-й рівень – безпека держави: досягається наявністю ефективного механізму управління суспільством, координації діяльності соціальних груп і політичних сил, а також дійових інститутів їх захисту.
У демократичних країнах пріоритетною є безпека особи. Безпека держави й суспільства тут не самоціль, а умова забезпечення безпеки особи. У критичні для країни періоди може домінувати безпека суспільства або держави.
2. З більшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.
Одним із вирішальних чинників є авторитет держави, для якого найважливішим є професіоналізм зовнішньої політики. Правильна оцінка співвідношення сил, уміння точно визначити позицію у складних ситуаціях, розпізнати друзів і противників можуть частково компенсувати нестачу сили. Велике значення має моральний потенціал держави, який у міжнародних відносинах виступає і як чинник реальної політики. Високий моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну, а й матеріальну підтримку.
3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані.
Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.
ФУНКЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – три основних: захисна, позиціонувальна і прагматична, які є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.
СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ФУНКЦІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ.
Найважливіший спосіб здійснення функцій зовнішньої політики держави – це дипломатія, під якою розуміють контакти між державами і засоби їх реалізації.
На перетині двох груп цілей та двох груп методів, на думку Й. Беллерса, формуються чотири типи зовнішньої політики:
1. Місіонерська політика визначається нормативними цілями та дезінтегративними методами. Держава прагне нав'язати іншим державам певні правила поведінки, власні моральні, ідеологічні чи релігійні цінності, власний суспільний устрій тощо. У разі будь-якого спротиву з боку об'єкта дій вона схильна до тиску, шантажу, погроз, збройного насильства та інтервенції.
2. Ліберальна політика формується на перетині анархістських цілей та інтегративних методів. її змістом є намагання держави зберегти власну свободу дій, не допустити впливу з боку інших держав, послуговуючись дипломатичними засобами.
3. Пацифістська політика виникає на перетині нормативних цілей та інтегративних методів. Вона спрямована на запровадження міжнародного порядку, але принципово заперечує у взаємодіях держав будь-які силові засоби.
4. Тоталітарна політика випливає з анархістських цілей та пов'язана зі застосуванням дезінтегративних методів. Вона жорстока та безоглядна, оскільки держави послідовно відкидають будь-який міжнародний порядок і не зупиняються перед застосуванням сили для досягнення мети.
