Особливості шкільних реформ у Франції, Німеччині, інших зарубіжних країнах

Особливості реформи школи у Франції полягають не лише в перебудові програм, а й самої структури і мережі навчальних закладів. Реформа здійснювалася в 1982—1983 роках і мала на меті заміну застарілих консервативних гімназій і ліцеїв на три типи навчальних закладів для старшого шкільного віку: загальноосвітній ліцей (3 роки навчання), технічний ліцей (2 роки), професійна школа (1 рік). У ліцеях програми складаються з модулів (міжпредметних поєднань матеріалу): філософія-література, економіка-соціологія, математика-екологія і природознавство, математика-техніка. Факультативно вивчаються в містах індустрія, у селах — агрономія, сільгосптехніка, а скрізь — інформатика, геологія, музика. Модулі старших класів спрощено вивчаються і в середніх класах загальноосвітньої школи, щоб заздалегідь підготувати учнів до ліцею. Для початкової школи існують як обов'язковий, так і рекомендований розділи програм. Діти щодня проводять 1—2 години на свіжому повітрі (на екскурсіях, "зелених" уроках, прогулянках). Проте в багатьох школах є проблеми з навчальною базою та кадрами викладачів.

Система освіти в Німеччині також у чомусь схожа на американську — навчання в гімназіях здійснюється в семи напрямах: технічному, сільськогосподарському, техніко-технологічному, суспільно-науковому, музичному, з комунального господарства і сервісу. Загальноосвітня підготовка також закладена у програмах: у старших класах факультативно, у неповній середній школі як обов'язкові предмети вивчаються фізика, математика, іноземні мови, хімія, біологія. Значне місце посідає комп'ютеризація навчального процесу (основи інформатики).

Стосовно Італії, Греції, Іспанії, Португалії, Швейцарії, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Швеції, Норвегії, то, маючи свою національну систему освіти, кожна з цих держав модернізувала школи і коледжі на основі національних традицій, культури та освіти, сучасних гнучких технологій. Національні традиції в Греції яскраво виражені у приватизації шкільної і дошкільної освіти. Є дані, що в цій невеликій країні діє понад 200 приватизованих дошкільних установ, 183 початкові школи, 49 ліцеїв, 28 технічних шкіл і 6 технічних ліцеїв.

Країни Східної Європи до розпаду соціалістичного ладу будували систему освіти і педагогічну теорію, орієнтуючись на досвід комуністичного виховання в тогочасному Радянському Союзі. Але вони не сліпо копіювали радянські структури і моделі навчальних закладів, програм, підручників: у кожній з цих країн збереглося багато національних традицій освіти. Зараз у цих країнах відбуваються досить складні дезінтеграційні процеси, результати яких виявилися наприкінці 90-х років.

Великі зрушення в освіті сталися в 60—80-х роках у Китаї, Індії, В'єтнамі. Одностайного узагальнення навчання і виховання молоді у країнах Африки і Латинської Америки ще немає. Слід відзначити успіхи Куби, яка пройшла шлях суспільної освіти населення, створення і успішного функціонування вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ.

Нове політичне мислення, розрядка міжнародної напруженості створили умови для об'єднання зусиль країн з різним соціальним ладом у галузі культури, науки, освіти. Відбувається розробка і реалізація програм ЮНЕСКО та регіональних об'єднань у сприянні навчанню дітей і молоді в слаборозвинених країнах, у різних формах взаємодопомоги. Складаються угоди з нашою країною про обмін студентами та учнями, діють міжнародні спілки вчителів, які також організовують обмін вчителями.

Отже, педагогіка є провідною наукою, яка вбирає класичну багатовікову спадщину з історії, пов'язує її з сучасним розвитком системи народної освіти в усьому світі і в нашій країні. її зростаюча роль відчувається в порушенні проблем виховання і освіти в сучасних складних умовах, у пошуках шляхів їх розв'язання.