Шкільні реформи в зарубіжних країнах. Модульне навчання

Науково-технічний прогрес у країнах західного світу спонукав перебудувати освіту і виховання, бо в цих країнах діє об'єктивний закон відповідності. На Заході управління освітою не має жорсткої форми, закон відповідності втілюється ефективніше. На початку 80-х років у цих країнах склався суперечливий характер стану освіти. За винятком елітарних, престижних закладів, школа вже не задовольняла потреб промисловості, фермерства, сфер бізнесу і сервісу, де зайнято багато, випускників. Виникла ідея реформування школи, це потребувало певних витрат.

Реформи в США стосувалися головним чином модернізації освіти. З 1981 р. у Штатах було запроваджене обов'язкове навчання за п'ятьма напрямами: англійська мова і література (4 роки), математика (4 роки), природознавство (3 роки), соціальні науки (3 роки), комп'ютерна техніка (півроку). Вони поділялися на предметні комплекси. До 1985 р. вже 90% шкіл (двоступеневих коледжів) перейшли на цю систему. З'явилися в достатній кількості нові програми і підручники, були розроблені модулі — синтетичні оглядові курси. В основу модульного навчання (у школі, у закладах перепідготовки) були покладені такі принципи:

о програми повинні максимально відповідати вимогам змісту освіти, а також враховувати індивідуальні особливості учнів;

о навчання повинно проводитися за принципом поступового накопичення знань, перехід до наступного рівня здійснюється лише після проходження попереднього;

о навчальні матеріали повинні бути зорієнтовані на учня, тобто вони повинні бути в такому вигляді, щоб за ними можна було самостійно вчитися (під керівництвом інструктора);

о для того, щоб програми були гнучкими і їх можна було пристосовувати до конкретних умов роботи, рівня загальної освіти та індивідуальних здібностей учнів, навчальні програми повинні складатися як модулі.

Модуль — це об'єм навчального матеріалу, а також практичні навички, які повинні отримати учні для виконання якоїсь конкретної роботи. Модуль може складатися з однієї або декількох одиниць.

Модульна одиниця — це об'єм знань, умінь, необхідних для виконання однієї закінченої операції або якоїсь логічно завершеної частини роботи. Наприклад, можна готувати робітників з вузьких профілів. Тоді їх програма (модуль) може складатися лише з однієї модульної одиниці. Такий модуль може розширюватись і доповнюватись відповідно до конкретних вимог даної роботи. Для перекваліфікації або розширення кола обов'язків робітника можна вивчити відповідну додаткову модульну одиницю (Великобританія).

Основним джерелом навчальної інформації в модульному методі навчання є навчальний елемент, який має форму стандартизованого буклета з навчальним матеріалом з якоїсь теми або з відпрацюванням певних практичних навичок. Навчальний елемент складається з таких компонентів: точно сформульована мета; список необхідного обладнання, матеріалів, інструментів; список суміжних навчальних елементів; власне навчальний матеріал у вигляді короткого тексту з ілюстраціями; практичні заняття для відпрацювання необхідних навичок; контрольна (перевірочна) робота, яка відповідає завданням даного навчального елемента. Навчальні елементи вирізняє те, що вони мають невеликий об'єм, коротко викладені матеріали, високий ступінь наочності.

Характерними рисами модульного методу навчання є:

1) розбивання спеціальності (предмета) на завершені частини (модулі і його елементи), які мають самостійне значення;

2) відсіювання матеріалу, який є зайвим для конкретного виду робіт (знань);

3) максимально індивідуальне просування в навчанні;

4) інтенсифікація і гнучкість навчання на цій основі. В останній час новий імпульс використанню модульного методу дало широке застосування відеотехніки і персональних комп'ютерів.

У 1985—1989 роках був проведений другий етап реформи, який характеризувався принципом диференціації та індивідуалізації навчання. У старших класах на початку 1989 року практикувалися паралельні спеціальні курси, які мали полегшений або поглиблений характер, охоплювали ті самі предмети. Був відпрацьований порядок включення цих модулів до загальних програм. Спочатку ці нововведення передавалися кращим, досвідченішим учителям, а потім вони поширювалися в масовому масштабі.

Нині намітився поступовий поворот до стабільної базової освіти, яка повинна охоплювати не менше 50% навчального часу і здійснюватися на загальній предметній основі.