Робота класного керівника з формування учнівського колективу

Роль колективу, його вплив на особу кожного учня, навіть за умов демократичності суспільства, освіти, школи, є закономірною. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього так само, як трудовий колектив впливає на робітника, студентський — на студента, військовий — на солдата.

АС. Макаренко розробив теорію виховуючого колективу, заснованого на розвитку вимог до члена колективу: "Цей шлях від диктаторської вимоги організатора до довільної вимоги кожної особи до себе на фоні вимог колективу, цей шлях я вважаю основним шляхом розвитку... дитячого колективу", — писав він (Твори: В 7 т. — К., 1954. — Т.5 — С. 137).

Поступово ця концепція сформувалася у пізніших дослідженнях педагогів 60-70-х років як теорія стадій розвитку дитячого колективу, яка є дороговказом для керівника-педагога, що орієнтує його на тривалу перспективу роботи з учнями —- від 4-5 класу до випуску.

Колектив — це організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Колективів є багато: колектив робітників, колектив службовців, армійський колектив, педагогічний колектив, дитячий колектив та інші. Ознаками колективу є: а) наявність суспільно значимої мети;

б) щоденна суспільна діяльність, спрямована на її досягнення;

в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу. Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва. У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний, загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства: спортивні, книголюбів; г) різноманітні загони, об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Функції колективу:

а) організаторська; б) виховна; в) стимулююча.

А. С. Макаренко визначив закони життя дитячого колективу — це мажорний настрій, постійна бадьорість, готовність вихованців до дії, почуття власної гідності, гордість за свій колектив, уявлення про його цінність, активність, звичка до стриманості в словах, проявах емоцій, рухах. Основним законом життя колективу є рух, зупинка — форма його смерті.

Більшість дослідників виділяють три стадії розвитку дитячого колективу:

1. Перша стадія: створення активу. На цьому етапі до вихованців ставляться рішучі педагогічні вимоги, зрозумілі за змістом, з елементами навіювання, вибирається з кращих ядро колективу. Цю стадію не слід затягувати, потрібно сформувати початкові організаторські навички активістів, а всіх учнів навчити вибирати їх. Основні методи роботи: особисте знайомство класного керівника з кожним учнем, глибоке вивчення дітей, ознайомлення їх з єдиними вимогами, правилами внутрішнього разпорядку та режимом школи, обрання старости класу та активістів на всі посади, інструктування про їхні функції. Ця стадія орієнтовно триває навчальну чверть, вимоги дітей до себе ще не усвідомлені, тому єдиним виразником громадських вимог є педагог.

2. Друга стадія: поширення впливу активу на колектив. На цій стадії активісти залучаються до керівництва дитячим колективом, у них виховуються відповідальність, ініціатива, самостійність. Лідери перетворюються на реальних ватажків, пасивні учні поступово залучаються до громадського життя, посилюється робота педагогів і активістів із перевиховання педагогічно занедбаних школярів. Класний керівник застосовує такі методи, як висування через актив перспектив діяльності колективу, передачу активові частини своїх функцій з організації дітей: контроль за чергуванням по школі або класу, спільне харчування в їдальні, підготовка до свят. Великого значення набуває процес передачі шкільних традицій у класи, оригінальних та ініціативних форм роботи. У колективі триває вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Відбувається розширення колективу, формування у ньому почуття відповідальності. Ця стадія триває один — півтора року. На початку колектив ніби поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи (активісти, пасивні учні, "ядро опору" — педагогічно занедбані діти). Наприкінці другої стадії клас повинен досягти психологічної та педагогічної однорідності.

3. Третя стадія: вирішальний вплив громадської думки більшості. Вимоги ставить колектив, педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, до активу залучається якомога більше учнів.

Шляхи згуртування колективу учнів: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання макаренківського принципу паралельних дій; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; д) учнівське самоврядування у згуртуванні; ґ) організація змагання; е) спільні справи; є) взаємна інформація про стан справ у різних колективах. Система перспективних ліній — це низка послідовно поставлених колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов'язку. Громадська думка колективу — наявність спільних уявлень, суджень, спільного розуміння значущих для нього явищ, подій, предметів.

На третій стадії у класному колективі відбувається взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створюється система передачі функцій і досвіду, запроваджується система доручень зведеним об'єднанням учнів або окремим членам колективу.,

4. Четверта стадія: самовиховання як вищий тип виховання в колективах підлітків і старшокласників. Основне завдання на цьому етапі — це розвиток в учнів інтересу до самовиховання, удосконалення особистих якостей, рис характеру. Педагог інструктує та консультує з цих питань, поступово залучає весь колектив до самовиховання. Основні методи роботи: накреслення перспективи самовиховання, переконання в необхідності працювати над собою, показ прикладів для наслідування. Учні повинні самі визначати, які власні якості потрібно вдосконалювати, складати плани самовдосконалення, включатися в суспільно корисну працю.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособові зв'язки і взаємини. У згуртованому колективі вони мають гуманний характер, характер співпраці, кооперації, коли кілька первинних колективів вступають у безпосередні контакти при реалізації спільного практичного завдання. Це можуть бути зв'язки шефства, коли колектив, який досягнув високих результатів у вирішенні тих чи інших практичних завдань, взаємодіючи з іншим колективом, передає йому свій досвід, надає допомогу та підтримку.

Наукові дослідження виявили три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: а) особистість підкоряється колективу (конформізм); б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяється багато ліній взаємин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість відкидає колектив; співіснування за принципом невтручання тощо. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

Виховний вплив колективу на його членів підвищується за таких умов: а) розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності; б) колектив вступає у стосунки співпраці з вихованцями; в) контроль за діяльністю членів колективу переходить у самоконтроль; г) колектив навчився терпеливо ставитися до недоліків його членів, прощати нерозумні дії, заподіяні образи; ґ) адекватність виконання членами колективу ролей своїм реальним можливостям; д) своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу; е) створення тимчасових об'єднань із переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі; є) зміна характеру і видів колективної діяльності, що дозволяє вводити учнів до нових стосунків.

Педагогічний колектив щодо учнівського колективу повинен допомогти: а) виробити єдині установки, що виражалися б у правилах, законах життя навчального закладу; б) створити систему єдиних вимог; в) вплинути на тон і стиль взаємин у колективі; г) у підборі, навчанні й координації діяльності органів самоврядування; ґ) у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; д) у координуванні міжособових і ділових стосунків у колективі.

Основним принципом, на якому будуються стосунки в колективі, А. С. Макаренко розглядав принцип відповідальної залежності. В. О. Сухомлинський важливого значення надавав питанню гуманізації стосунків у колективі. І. П. Іванов вважає, що саме в різновіковому загоні виникає товариське піклування старших про молодших, прагнення вдосконалювати себе й навколишню дійсність. Місце педагога він бачить при цьому "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них". І. П. Щетинін вважає, що в учня необхідно викликати потребу в активному створенні своєї особи відповідно до уявлення про неї в колективі.

Розглядаючи колектив як засіб виховання, на думку М. Красовицького, треба відкинути такі погляди радянської педагогіки; а) політичне втручання в життя шкільного колективу, у зміст його діяльності; б) абсолютизація кожного положення або елементів досвіду А. Макаренка без урахування особливостей часу і критичного аналізу нашої виховної практики; в) нереальні та безперспективні спроби втілювати в практику всю систему А. Макаренка; г) положення про те, що колектив є єдиним інструментом виховання; ґ) колективна відповідальність за вчинки окремої особистості; д) беззастережне підкорення інтересів особистості інтересам колективу, доведення особистості в разі конфлікту з колективом до морального знищення; е) про перевагу колективної думки над думкою особистості при вирішенні тих чи інших питань життя колективу; є) обмеження свободи дитини у таких сферах, як участь у певних виховних заходах, як форми й об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі тощо; ж) заорганізованість життя дітей у школі, намагання обплутати учнів такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів; д) обговорювати в колективі будь-який вчинок особи.

Рішуче відкидаючи ідеологічні перекручення принципу виховання "в колективі і через колектив", М. Красовицький вважає, що важливо все ж таки зберегти все краще, що виправдало себе у виховній практиці відомих педагогів-гуманістів. Це такі положення і підходи: а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу; б) необхідно зберегти і розширити реальні права дитини у шкільному колективі, права, за які завжди боролися прогресивні педагоги; в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядницьких, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів у цій сфері; г) фундаментальною основою колективістського виховання залишається створення у дитячому колективі системи гуманних взаємин, які забезпечують гідне місце кожній особистості, увагу та повагу до її думок, проблем, турбот; ґ) забезпечення свободи кожній особистості в колективі передбачає і певні обмеження, які вкрай необхідні для її нормального функціонування; д) важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу, безумовно, є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, турбота про навколишній світ, про іншу людину; е) важливий принцип виховання, який неодмінно залишається у демократичній школі, чітко сформулював А. Макаренко: "Якщо хто-небудь запитає, як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї".

Важливим елементом концепції колективістського виховання є поняття про шляхи створення виховуючого колективу.

Проблемі шляхів, методів формування дитячого колективу приділяв велику увагу А. С. Макаренко, який реалізував свої ідеї в тих виховних закладах, якими він керував. Та якщо А. С. Макаренко вважав припинення діяльності смертю колективу, то В. О. Сухомлинський бачив найбільшу небезпеку у припиненні, збідненні духовного життя колективу. Вплив творчої колективної діяльності, праці дітей на процес утворення колективу він обґрунтував так: "Трудове натхнення, радість праці, натхнення трудовою творчістю — могутня духовна сила, що зближує людей, пробуджує у дитини перше почуття, на основі якого поступово утверджується громадянська гідність, почуття потреби в зближенні з іншою людиною у віддачі їй своїх духовних сил, у переживанні відповідальності за іншу людину". Праця, спільна діяльність мають на меті об'єднати дітей. Це найважливіший шлях створення колективу, без якого всі інші засоби залишаються безсилими.

В. О. Сухомлинський вважав, що сама по собі праця не підкорена високим моральним ідеалам, не осмислена учнями як джерело власного розвитку, не може мати виховної сили, не зміцнює духовних зв'язків вихованців. Тому він ставив питання:

1. Про важливість "злиття праці і духовного життя вихованців" і надавав цьому першочергового значення.

2. Організація добродійних відносин між дитячою спільністю і довкіллям — це другий шлях створення і збагачення духовного життя колективу.

Перше поняття про колектив формується й утверджується, коли діти об'єднують свої зусилля для того, щоб виростити сад чи виноград, діброву чи плодорозсадник, підготувати кілька десятків квадратних метрів родючого ґрунту чи захистити гектар чорнозему від ерозії. Водночас В. О. Сухомлинський бачив шлях виховання колективу й особистості у боротьбі проти зла, безкультур'я, черствості, байдужості.

3. По-третє, формування колективу в розумінні Сухомлинського можна визначити так: від розкриття сутності колективізму, стимулювання спільних емоцій і співпереживання до духовної, моральної єдності, благородних традицій і вчинків.

Мова йде насамперед про озброєння учнів з першого класу системою моральних знань, зокрема тих, що стосуються суті таких понять, як колективізм, індивідуалізм, егоїзм тощо.

Важливого значення надавав В.О. Сухомлинський умінню вчителів переконливо й аргументовано доносити до учнів основи моральних знань, не бути байдужими інформаторами. Учитель виховує переконання лише тоді, коли він несе зі своїм знанням ставлення до істини. Виклад нового матеріалу мусить бути не безбарвним повідомленням, інформацією, а зверненням до совісті, до тієї грані свідомості, на якій, образно кажучи, формується ставлення (Красовицький М. Формування громадської думки учнівського колективу. — К., 1979. — с.66).

4. Важливим шляхом розвитку духовної і моральної єдності дитячого колективу є стимулювання колективних емоцій, переживань щодо різноманітних явищ навколишнього світу. Навіть у спостереженні разом із дітьми явищ природи і враженні від них він бачив можливість появи атмосфери емоційної близькості, що з'єднує дітей.

5. Важливим шляхом становлення колективу є моральне збагачення стосунків між учнями на засадах гуманізму і різноманітності. Виховувати справжній колективізм означає навчити своїх вихованців бачити в світі найголовніше — людину, віддавати фізичні й духовні сили в ім'я її щастя і радості.

Життя навіть дитячої спільноти (колективу) не можливе без конфліктів, іноді — дрібних, а іноді — досить серйозних,, в яких стикаються різні моральні позиції, крайнощі колективізму та індивідуалізму, зло і добро. В таких умовах більше користі й особистості, і колективу принесе справедливе розв'язання конфлікту, пошук і знаходження істини, перемога добра. У такому разі для кожного члена колективу це буде школою життя.

6. Велике значення має діалог учителя з учнем як індивідуальний вплив на процес згуртування колективу. В. О. Сухомлинський писав: "Чи все ми робимо для того, щоб знайти шлях до серця кожної дитини?... Душа кожної дитини це неповторний світ думок, почуттів, переживань. А в школі ми звикли говорити переважно з колективом... Чи не від того так часто бувають невдачі у виховній роботі?..."

Необхідно багато знати про взаємини дитини й колективу, щоб допомогти їй вписатися в колектив не на правах

"гвинтика", а на власній індивідуальній основі, з урахуванням того, що вона може внести в процес його духовного розвитку, знайти те, що заважає їй у цьому.

Ми ніде не зустрічаємо в В.О. Сухомлинського поради, щоб учителі прямим текстом агітували учня за колектив, надокучливо умовляли "не відриватися від колективу". Він пропонував більш складні шляхи, але надійніші. Це, зокрема, допомога учневі повернутися до колективу своєю найкращою рисою, саме тим, що дасть йому можливість збагатити колектив, бути корисним для нього. "Духовне життя колективу будується, — писав Сухомлинський, — не лише на визнанні, а й на розвитку, зміцненні індивідуальності, особистої гідності кожного підлітка. Завдання вихователя полягає.в тому, щоб помітити у вихованцеві його найкращі духовні якості чи можливості, розкрити їх перед колективом, дати підліткові можливість осмислити свій внесок у життя колективу.

Вищезазначені шляхи створення високоорганізованої, моральної, духовно багатої дитячої спільноти (колективу) знімають із цієї проблеми авторитарні нашарування, допомагають педагогам у нових умовах глибше бачити складні підвалини розвитку колективу і грамотно, коректно спрямувати цей процес.

Педагог, спираючись на високі вимоги колективу до кожної особи, на досягнутий рівень розвитку колективу, пройдений ним шлях розвитку, вікові та індивідуальні особливості кожного, коригує самовиховання старшокласників, Створює загальну мажорну, безконфліктну атмосферу.

 

 

6. Класний керівник — координатор виховних впливів школи, сім'ї, громадськості. Концепція "Сім'я і родинне виховання"

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини. Надбані в сім'ї навички різноманітної діяльності зберігаються на все життя. Теорія сімейного виховання ґрунтується на особистому прикладі батьків, індивідуальному підході до дитини, на взаємодії батьків і педагогів. У концепції "Сім'я і родинне виховання" розкриті значення сім'ї в суспільстві, найвищі виховні ідеали сім'ї (праця, духовність, громадянство), досвід національного виховання, провідні напрями та методи сімейного виховання (особистий приклад батьків, вправи і привчання, режим навчання, праці та відпочинку дітей, виконання ними доручень і обов'язків, ігри та ін.).

Спроби побудувати сімейну педагогіку як частину соціальної педагогіки робилися ще в XVI — ХVІІІст. Книжки й оповідання світових класиків Ф.Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель", 1585), Ж.-Ж. Руссо ("Еміль, або Про виховання", 1762), Й. Г. Песталоцці ("Лінгард і Гертруда", 1795) містили багато спостережень і порад батькам. За радянських часів відомими творами сімейної педагогіки були "Книга для батьків" А. С. Макаренка (1937) і "Батьківська педагогіка" В. О.Сухомлинського (1958). Багато виховних сентенцій висвітлюється в "Народній педагогіці" М.Стельмаховича (1985) та в художніх творах О.Гончара, О.Копиленка. Зміст сімейного виховання включає в себе моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Особливу увагу слід приділяти вихованню в дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу, поваги до людей, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе, шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, знання свого роду, історії народу.

Сімейне виховання може бути успішним лише за таких умов: а) сім'я — міцний і дружний колектив; б) інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства; в) повна сім'я; г) єдність вимог у сім'ї; ґ) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей; д) дотримання батьками норм і правил співжиття; е) наявності атмосфери довір'я, дружби, доброзичливості; є) використання порад А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, Б. і Л.Нікітіних щодо сімейного виховання. Засобами сімейного виховання є атмосфера сімейного життя, організація життя дитини в сім'ї, залучення дітей до трудової діяльності, організація дозвілля.

Основними методами виховання дітей у сім'ї є особистий приклад батьків, стимулювання до навчання на повну силу, розвиток здібностей дитини, створення найкращих умов для навчання, самообслуговування та трудова допомога батькам, запобігання негативним впливам мікросередовища.

Школа повинна постійно дбати про виховання дітей у сім'ї, у масштабах школи, класу та індивідуально давати батькам педагогічну освіту. Найпоширенішими формами і методами роботи школи, класного керівника з батьками є:

§ щорічна батьківська конференція (у невеликих школах — загальношкільні батьківські збори) з інформаційною доповіддю директора школи про стан навчально-виховної роботи На конференції заслуховується також звіт голови батьківського комітету, обирається новий його склад, який діє згідно з Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, обираються члени ради школи від батьків;

§ педагогічна освіта батьків (педагогічний всеобуч: читання лекцій, проведення бесід, відвідування батьків удома, консультації батьків, проведення вечорів запитань і відповідей, запрошення батьків до школи, відкриті уроки, обмін досвідом виховання дітей у сім'ї, диспути, усні журнали, "круглі столи", батьківські університети, ознайомлення батьків із педагогічною літературою, дні відкритих дверей, вечори "Портрет сім'ї", виставка "Світ захоплень нашої сім'ї", конкурси "Що, де, коли?"). Застосовуються нетрадиційні форми роботи: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах), дерево родоводу (зустрічі поколінь), народна світлиця (звертання до народних традицій), дні добрих справ (спільна трудова діяльність батьків, педагогів і дітей), дискусійний клуб, клуб послідовників сім'ї Б. і Л. Нікітіних, сімейна скринька (з досвіду сімейного виховання), аукціон ідей сімейної педагогіки, батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій), сімейні свята в класі;

§ залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків, батьківські збори, батьківський комітет, залучення батьків до керування гуртками. Батьківський комітет діє під керівництвом голови у тісному контакті з директором школи. Члени комітету розподіляються за секторами (навчання, допомоги сім'ям, допомоги школі у культурно-масовій роботі, трудової допомоги). У кожному класі обирається батьківський актив ("трійка"), який допомагає класному керівникові;

§ дворічний університет педагогічних знань у школі (склад слухачів є постійним, після його закінчення видаються посвідчення). У школі В.О. Сухомлинського для батьків читався курс лекцій з педагогіки і психології (в кількості 250 годин);

§ лекторії на теми сімейного виховання;

§ школи молодих батьків для тих, чия дитина навчається в початкових класах;

§ кожен класний керівник проводить один раз на чверть батьківські збори, на яких ступає з лекціями про окремі проблеми розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дітей та з інших проблем сімейного виховання. Усі форми роботи повинні бути забезпечені програмами і методичними рекомендаціями, бути змістовними, корисними для батьків.

Класний керівник повинен залучати громадськість для надання школі та сім'ї допомоги у вихованні дітей: виділення матеріальної допомоги школярам, надання допомоги школі в обладнанні навчальних кабінетів, забезпечення транспортом для екскурсій. Школа, класні вихователі відіграють провідну роль у системі виховання підростаючих поколінь, вони покликані координувати діяльність сім'ї і громадськості з виховання учнів, педагогізувати всіх учасників виховного процесу.