Українські виховні ідеали і традиції родинного, лицарського і козацького виховання

Виховні ідеали — найважливіші компоненти духовності кожної особистості й усього народу. Наш народ має особливий ідеал Людини. Необхідно, щоб кожен знав і наслідував національні ідеали, бо нашому народу сотні років загрожувала небезпека втратити свою національність. Ідеали є найвищим досягненням національного духу. В народній свідомості людина-ідеал — це та, яка має міцне здоров'я, гарне тіло, струнку поставу, глибокий світ національної духовності, бере активну участь у громадському, політичному і культурному житті держави. В історичному аспекті основними українськими виховними ідеалами є орач, сівач, землероб, хлібороб, витязь, козак-лицар, борець проти неправди і зла, повстанець проти національного і соціального гніту, воїн-борець за свободу і незалежність, палкий патріот, народний майстер, свідомий працелюб, високий професіонал, громадянин незалежної України.

Для української молоді такими ідеалами стали І. Гонга, М.Залізняк, С.Наливайко, Т.Трясило, П.Сагайдачний, І.Сірко, І.Богун, І.Виговський, Б.Хмельницький, І.Мазепа та інші народні герої.

Українська система виховання має стійкі традиції формування у дітей та молоді ідеалів. У сучасних умовах багато підлітків вибирають ідеал лицаря — високошляхетної, духовно багатої, морально чистої, мужньої людини. Такими лицарями української культури, науки, держави були Я. Мудрий, В. Мономах, Т. Шевченко, М. Драгоманов, Б. Грінченко, С. Русова, В. Вернадський, М. Грушевський. Г. Ващенко писав, що "...про славу лицарську українець мріє ще з дитинства".

Ідеал сучасної людини поєднує в собі високі патріотичні і громадянські риси, вірність демократичним законам, синівське відчуття обов'язків перед народом, Українською державою.

Щоб бути вірним сучасним українським ідеалам, потрібно словом і ділом реалізувати такі основні національні обов'язки:

о плекати рідну мову, досконало володіти нею, захищати її від засмічення і передавати дітям і внукам як найдорожчий скарб;

о зберігати, практично застосовувати, поглиблювати національні традиції та звичаї;

о постійно розвивати свій інтелект, почуття, волю, формувати силу волі і силу духу, активність, ініціативу з метою підвищення добробуту народу;

о систематично удосконалювати свій характер, світогляд, національну свідомість і самосвідомість;

о захищати рідну культуру, особисто брати участь у розвитку однієї чи кількох її галузей;

о плекати в собі й інших національно-творчу і державотворчу енергію, готовність захищати Українську державу;

о активно брати участь у громадському й політичному житті України, поглибленні згуртованості та єдності народу, зміцненні традицій взаємодопомоги між українцями та представниками інших народів, що проживають в Україні.

Родинне виховання. Відомо, що головна роль у вихованні належить сім'ї, родині. Родинне виховання — це перша, природна, постійно діюча ланка національного виховання. Батьки повинні залучати дітей до традицій, звичаїв, використовувати етнопедагогіку, тому вони повинні бути національно свідомими, палкими патріотами, стійкими громадянами України. Найбільше виховують гуманні сімейні стосунки (взаємоповага, взаємодопомога, тиха мова та делікатна інтонація у спілкуванні тощо). Родинні цінності — найглибші, найважливіші — це рід, родичі, родовід, пам'ять про померлих, родинознавство, народ. Потрібно враховувати такі якості, як здруженість, згуртованість, взаєморозуміння, взаємоповага, гармонійність потреб, інтересів і можливостей сім'ї. Основні завдання родинного виховання: пробудження природних задатків, формування здібностей, розвиток резервів і можливостей дітей, піклування про фізичне і психічне здоров'я, створення умов для оволодіння державною мовою, виховання патріотичних почуттів, організація посильної праці дітей на своє благо, залучення до народних традицій, звичаїв, обрядів, сприяння школі. Для цього слід вести тривалу, наполегливу просвітницьку педагогічну роботу з батьками, особливо дати знання про психологію, національний характер, світогляд, державну ідеологію, політику в галузі виховання й освіти.

Розвиток традицій лицарського виховання та козацької педагогіки. Наш народ споконвіку культивував лицарські традиції виховання, на них формувалась еліта нації, яка завжди боролася за свободу та незалежність держави.

У козацьку добу діяла цілісна система козацького виховання, яка дістала назву "козацька педагогіка". На сьогодні відроджено українське козацтво, створено Українське дитяче і юнацьке товариство "Січ", Всеукраїнський доброчинний фонд лицарського виховання ім. П. Сагайдачного.

Головна мета козацької педагогіки — плекання в родині, школі, громадському житті козака-лицаря — палкого патріота, мужнього громадянина незалежної України, захисника рідної землі з яскраво вираженою національною свідомістю, самосвідомістю, високим рівнем моралі й духовності.

Нині досліджується одна із складових частин козацької педагогіки — січова педагогіка, яка функціонувала у фортеці Запорозької Січі та на території козацької держави. У багатьох регіонах України діють учнівські козацькі гуртки, курені, коші, братства, товариства. Створюються козацькі читанки, хрестоматії, методики виховної роботи на козацько-лицарських традиціях.