Визначення основних понять педагогіки

Основними поняттями (категоріями) педагогіки є виховання, навчання, розвиток і освіта. Самоосвіта, самовиховання, перевиховання, превентивне виховання — не основні, але теж дуже важливі поняття педагогіки.

Виховання — це виключно людська функція, вона існує стільки, скільки існує людина. Виховання полягає в підготовці молодих поколінь до життя в суспільстві. У процесі виховання підростаючі покоління повинні засвоїти те, що накопичено суспільством, тобто засвоїти знання на певному рівні їхнього розвитку, оволодіти певними трудовими навичками та вміннями, засвоїти норми та досвід поведінки в суспільстві, виробити розумні потреби та певну систему поглядів на життя. У процесі виховання потрібно сформувати і такі якості, які необхідні для розв'язання нових завдань, які не стояли перед старшими поколіннями, тобто потрібно навчити вчитися набувати нові знання, займатися творчою діяльністю.

Виховання — не простий процес, а цілеспрямований, бо наша мета — виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість, він вимагає відбору засобів виховання, певних умов, тривалості, накопичення якостей особистості. Існує багато визначень виховання, а найвдаліше трактується як передача старшими поколіннями й активне засвоєння новими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці. Таке визначення "підігнано" до умов школи, коли старший передає досвід молодшому. Доцільніше визначити виховання як цілеспрямований вплив, у результаті його вихованці засвоюють соціальний досвід. Засвоєння такого досвіду розвиває (формує) особистість у певному напрямку.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом і характером. "Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні самобутні скарби задля людського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану До інших народів..."

Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій мудрості й духовності. Воно духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителів і учнів, під час якого здійснюється освіта людини. Але оскільки існує неперервна освіта, яка охоплює і післяшкільний період, то навчання слід розглядати як цілеспрямований процес взаємодії двох сторін та оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок.

Освіта — це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих.сил і здібностей. Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти.

Самоосвіта — цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням в інтелектуально-духовному, морально-вольовому, естетичному та фізичному напрямах. Самоосвіта необхідна у зв'язку з науково-технічним прогресом.

Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей та подолання негативних.

Перевиховання — індивідуальна цілеспрямована робота дорослих з усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня. Перевиховання тісно пов'язане з соціальною педагогікою, яка є основою роботи не лише школи, а й інспекцій у справах неповнолітніх при РВВС, органів опіки і піклування.

Соціальна педагогіка — окрема галузь теорії виховання, яка охоплює виховну діяльність позашкільних установ: роботу школи і педагогів з батьками учнів; працю в інспекціях РВВС із неповнолітніми; культурно-освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках, їхніх дитячих секторах; особливості навчально-виховного процесу в інтернатних установах, дитячих будинках і групах продовженого дня.

Розвиток (формування) особистості — це процес і результат її змін під впливом середовища, спадковості, навчання і виховання.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Методологія педагогіки

Методологічна основа — це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їхні закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) перший рівень — філософська методологія;

б) другий рівень — загальнонаукові принципи, форми й підходи;

в) третій рівень — конкретна наукова методологія;1

г) четвертий рівень — дисциплінарна методологія;

ґ) п'ятий рівень — методологія міждисциплінарних досліджень.

Фундамент української педагогіки становлять українська народна філософія, праці та ідеї українських філософів про нескінченність світу, вічну зміну життя, людину — центр світобудови, свободу — найбільшу цінність людини, природу-матір, землю-годувальницю. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є загальні закони філософії й теорії пізнання, закони логіки, закономірності психології й педагогіки, методи дослідження, вчення класиків педагогіки.