Філософія і педагогіка про людину, особистість та її розвиток

Педагогіка пов'язана з багатьма суміжними науками, особливо з психологією і фізіологією дитини. Ці зв'язки здебільшого виявляються в закономірній єдності навчання, виховання і розвитку учня. Навчання і виховання передусім спрямовані на формування особистості дитини як індивідуальної позитивної істоти. Тут педагогіка разом з віковою психологією стикується із сучасною філософією, яка дедалі активніше набуває загальнолюдської спрямованості. Філософський понятійний апарат розглядає людину в чотирьох глобальних категоріях:

1. Людина як фізична істота, як організм, що складається з органів і систем. Цим поняттям оперують насамперед фізіологічні, анатомічні та медичні науки.

2. Індивід як типовий представник соціального типу ("один з..."). Цим поняттям оперує соціологія, інші суспільні науки, а також етнографія, демографія, економічна географія.

3. Особа (особистість) як член суспільства, "соціальна одиниця" взагалі. Цим поняттям широко послуговуються психологія, етика, естетика і педагогіка.

4. Індивідуальність як неповторна й унікальна риса особистості, властива єдиній особі, хоч може бути типовою для всіх.

Ці поняття спираються на положення про те, що в дитини, як і в дорослої людини, існують біологічні й соціальні засади.

Біологічна засада — усе те, що охоплюється поняттям "організм" і вивчається дитячою віковою фізіологією, яка виявляє причинні зв'язки між функціями організму в пору зростання.

До біологічного в людині можна віднести процес акселерації — випередження середньо-фізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка порівняно з оптимальними.

Приклади акселерації:

1. Засновнику кібернетики Норберту Вінеру в 14 років було присвоєно звання професора.

2. Саша Дворак з Макіївки у 12 років став студентом Київського університету.

3. Музичні здібності Моцарта почали виявлятися в три роки. На концертах у Європі, які він почав давати в 7 років, Моцарт грав на всіх інструментах, складав музику, ніколи не втомлювався. З п'яти років він творив музику, з шести здобув світової слави, у вісім років написав першу сонату і симфонію, а в одинадцять — оперу. У 14 років був обраний членом Філармонічної академії Болоньї. Діти вже на першому році життя випереджають своїх ровесників минулого століття на 5 см і 1-2кг, підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі на 8—10 см. Якщо на початку XX століття люди росли до 22—25 років, то тепер чоловіки ростуть до 18—19 років, а жінки —до 16—17 років. Статево сучасні діти дозрівають на 2—3 роки раніше. Існує декілька гіпотез щодо виникнення цього явища (за А. А. Маркосяном).

Геліогенна теорія (1936 рік) — акселерація зумовлена впливом сонячного випромінювання. Однак міські діти розвиваються швидше, ніж сільські, хоч останні набагато більше часу перебувають на сонці.

Теорія гетерозії (XX ст.) — руйнуються соціальні, релігійні, національні й кастові кордони, міжнаціональні шлюби стали звичайним явищем, а це призводить до акселерації.

Теорія урбанізації (XX ст.) — значно розвиваються міста, сільське населення переміщається до них, темп і насиченість міського життя прискорюють інтелектуальний та сексуальний розвиток, а це прискорює ріст і визрівання організму.

Нутрітивна теорія — акселерація є результатом поліпшення і вітамінізації харчування (зокрема вітамінів Вб, В12, фолієвої кислоти).

Теорія опромінювання — рентген, атомна енергетика, випробування ядерної зброї створюють фони опромінювання в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Кожна з цих теорій є гіпотетичною, тобто не підтвердженою експериментально.

Протилежним явищем є ретрадація — відставання дітей від нормального середнього вікового стандарту зростання і фізичного розвитку. Фізіологічні причини цього явища криються в організмі батьків: їхньому пияцтві чи алкоголізмі, народженні дітей у пізньому віці, спадковій хворобі одного з батьків. Ці діти є відсталими і в інтелектуальному відношенні, їхня біологія змушує педагогіку вживати відповідні заходи. Для них створюються "класи вирівнювання" в початковій школі, існують школи-інтернати для розумово відсталих дітей, які працюють на теоретичних основах олігофренопсихології та олігофренопедагогіки.

Соціальна засада — це процес формування в дитині її особистості як майбутнього члена суспільства. Цей процес відбувається паралельно з її біологічним розвитком. Наприклад, дітям 7—8 років властива рефлексія — самооцінювання вчинків та дій, у 13—14 років виникає почуття дорослості, а звідси і криза підліткового віку — неслухняність, "автономна" моральність, відрив від батьків, своя компанія. Різні комплекси виникають і у старшокласників, виховання їх є нелегким для педагогів і батьків.

Формування особистості школяра — це становлення людини як соціальної істоти, воно є змістом усього навчального процесу в школі. Розвиток та формування особистості — поняття близькі, і нерідко їх використовують як синоніми. Досить вдало визначив це поняття видатний український психолог, академік Г. С. Костюк (1899—1982 рр.): "Розвиток— безперервний процес, що виявляється в кількісних змінах людської істоти..., але не зводиться тільки до них, до зростання того, що вже є, а включає якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей... Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе".

Урахування розвитку — досить складне питання для історії педагогіки. З другої половини XVIII ст. триває дискусія про те, що повинно передувати: розвиток — вихованню чи виховання — розвитку. Пріоритет розвитку над вихованням обстоював Ж.-Ж. Руссо у своєму основному творі "Еміль, або Про виховання" (1762 р.). Він стояв на позиціях вільного виховання як головного шляху формування нової людини. "Людина народилася вільною, а тим часом вона повсякчас у лабетах", — виголошував Руссо. Він вважав, що тільки вільний розвиток може дати повноцінне виховання. Суспільство псує людину, виховувати потрібно в природних умовах. Завдання, як вважав Руссо, полягає в тому, щоб виховати людину, яка ні від кого не залежить, яка живе плодами своєї праці, цінує свою свободу і вміє її захищати.

Опонентом Руссо був інший французький просвітитель К. Гельвецій (1715—1771 рр.). У 1771 р. він написав книгу "Про людину, її розумові здібності та виховання", а в 1773 р. вийшла ще одна його книга "Про розум", у них він доводив, що людина народжується як "чиста дошка", а її головні вихователі — форма правління держави, побут, звичаї.

Л. М.Толстой в Яснополянській школі, де він учителював, підмітив у малописьменних селянських дітях творчий вогник і прийшов до надто серйозних висновків: виховання псує, а не виправляє людей — навчати і виховувати дитину не можна і безглуздо тому, що дитина стоїть ближче від кожного дорослого до того ідеалу гармонії, правди, краси і добра, до якого вчитель хоче піднести її. Висновок Л. М.Толстого про перевагу розвитку над вихованням підтверджує сучасна педагогіка, з'являється все більше шкіл, класів, установ для розвивального навчання й виховання.

У працях фахівців педагогічної психології Л. В. Занкова, М. В. Звєрєвої, В. В. Давидова, І. С. Якіманської ще в 60—70 роках зроблено ґрунтовні спроби показати, як може діяти закономірність єдності навчання, виховання і розвитку у вигляді розвивального навчання. Гнучкість і пластичність дитячої натури дає змогу сучасній, досить розвиненій дитині сприймати великий обсяг знань середньої школи, тренувати свій мозок над розв'язанням складних завдань, проблемних ситуацій і вправ, опановуючи бібліографічні першоджерела — словники, енциклопедії, твори видатних науковців.