Сучасні рухи за оновлення історичної науки

Yині центрами руху за оновлення історичної науки за допомогою методів сучасних соціальних наук, включаючи соціологію, стали Франція та США.

У Франції соціологічний напрям в історіографії своїм корінням сягає школи "історичного синтезу", що виникла на початку XX ст. під потужним впливом історика А. Берра (1863—1954). "Часопис історичного синтезу", який з 1900 р. видавав А. Берр, відіграв вели­ку роль у переорієнтації історичної науки у Франції. У 20—-30-ті ро­ки цей напрям отримав новий імпульс під впливом праць таланови­тих французьких істориків М. Блока (1886—1944) та Л. Февра (1878—1956), які 1929 р. заснували історичний часопис "Аннали", що став базою для відповідної наукової школи. Пізніше школу "Ан­налів" очолив Ф. Бродель (1902—1985), оригінальний мислитель та історик. З 1946 р. він стає одним з директорів часопису "Аннали" й загальновизнаним лідером цього напряму в історіографії, а 1956 р. його обирають президентом VI Секції Практичної школи вищих досліджень, де він доклав чималих зусиль до розв'язання проблеми міждисциплінарних зв'язків, діалогу історичної науки з іншими со­ціальними науками.

Методологічну настанову школи "Анналів" Бродель визначив так: "Для мене історія — це сума всіх можливих історій, усіх підходів та точок зору". Звідси випливав висновок великої методологічної значущості, а саме: необхідно об'єднати зусилля фахівців у різних галузях соціально-історичного пізнання.

Аналогічний підхід до історії підтримують і деякі американські соціологи, які виступають за кооперацію різних фахівців у розв'я­занні складних соціально-історичних проблем на новому методо­логічному рівні.

Як показує досвід соціально-історичних досліджень західноєвро­пейських та американських вчених, принцип історизму сьогодні міцно утвердився в сучасному соціальному пізнанні, але осмислю­ють його у різних школах та напрямах по-своєму. Наприклад, у радянській історіографії та соціології над цим принципом дамокловим мечем постійно висіло вчення про класову боротьбу та неминучість переходу до комуністичної соціально-економічної формації. Щонай­менші спроби "освіжити" цей принцип припиняла "залізна рука", і вчені змушені були з лакейським оптимізмом доводити невідво­ротність поступальної ходи історії, мало не на зразок критикованих ними просвітників. Образ спіралеподібного розвитку суспільства теж не рятував, оскільки ця "спіраль" була "закодована" на рух до безкласового комуністичного суспільства, яке не припускає ніяких відхилень від "заданої мети". Можна було, звичайно, за допомогою різних софістичних викрутасів парирувати "буржуазну критику", але це не рятувало принцип історизму від змертвляючих догм і не спри­яло конкретно-історичним дослідженням, включаючи соціологічні. Тому історики, соціологи та інші представники соціальних наук у республіках колишнього СРСР стоять сьогодні перед надзвичайно складними й незвичними для них методологічними проблемами соціально-історичного пізнання.

ВИСНОВКИ

Одним з важливих джерел сучасної соціології історії можна вважати матеріалістичне розуміння історії як загальносоціологічну теорію, але ото­тожнювати цю соціологічну дисципліну з історич­ним матеріалізмом не можна, оскільки загальносоціологічна теорія марксизму тісно пов'язана з вченням про класову боротьбу, засадовим для якого є телеологічне розуміння історії, репрезен­товане вченням про соціально-економічні фор­мації, останньою (цільовою) з яких є комуністична. Треба мати на увазі, що матеріалістичне ро­зуміння історії стимулювало наукову полеміку про сутність соціально-історичних процесів, причинну зумовленість їх та методологію соціально-історичного пізнання.

Сучасна соціологія історії спирається на принцип історизму, який вимагає розглядати соціальне жит­тя як процес, що відбувається за законами соціаль­ного часу, який вивчають різні гуманітарні науки, включаючи соціологію, і який не можна тлумачити в рамках тієї чи тієї філософії історії, що обстоює якусь одну модель суспільного розвитку ("колову", "лінійну", "спіралеподібну" тощо). Одним з головних методів соціології історії є порівняльно-історичний метод пізнання соціаль­них явиш та процесів, який передбачає комплекс­ний, синтетичний підхід до історичної реальності та врахування часових відмінностей у життєдіяль­ності порівнюваних соціально-історичних явищ та процесів. Якщо останнє не братиметься до уваги, то ні про яку історичну специфіку, унікальність досліджуваного історичного матеріалу не може бути й мови.

Контрольні завдання

1. Кому ми зобов'язані поділом всесвітньої історії на старо­давню, середньовічну та нову?

2. Хто такий Дж. Віко та яким є його внесок в історичну на­уку?

3. У чому полягає просвітницька інтерпретація історичного процесу?

4. Коли зародилася філософія історії?

5. Що ви знаєте про давньогрецькі підходи до історичної науки?

6. Схарактеризуйте матеріалістичне розуміння історії.

7. Що таке принцип історизму та яке його значення для історичної соціології?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Борг М. А. Проблемы социальной истории. — М.: Наука, 1973. — 224 с.

Блок М. Апология истории, или Ремесло историка: Пер. с фр. — М.: Наука, 1973. - 232 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV—XVIII вв.: Пер. с фр. — Т. 1. Структуры повседневности. — М.: Прогресс, 1986. — 624 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV—XVIII вв.: Пер. с фр. — Т. 2. Игры обмена. — М., Прогресс, 1988. — 632 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV—XVIII вв.: Пер. с фр. — Т. 3. Время мира. — М.: Прогресс, 1992. — 679 с.

Гулыга А. В. Искусство истории. — М.: Современник, 1980. — 288 с.

Дробижева Л. М. История и социология. — М.: Мысль, 1971. — 157 с.

Ерофеев Н. А. Что такое история. — М.: Наука, 1976. — 136 с.

Ивин А. А. Введение в философию истории. — М.: Владос, 1997. — 288 с.

Келле В. Ж., Ковальзон М. Я. Теория и история (Проблемы теории исторического процесса). — М.: Политиздат, 1981. — 288 с.

Коллингвуд Р. Дж. Идея истории: Пер. с англ. — М.: Наука, 1980. — 485 с.

Конрад Н. И. Избранные труды. История. — М.: Наука, 1974. — 472 с.

Лабриола А. Очерки материалистического понимания истории: Пер. с итал. — М.: Политиздат, 1960. — 200 с.

Макайвер Р. Реальность социальной эволюции // В кн.: Американская социологическая мысль: Пер. с англ. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. — С. 78 — 93.

Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // Сочинения. — М.: Госполитиздат, 1955. - Т. 3. - С. 7-544.

Миронов Б. Н. История и социология. — Л.: Наука, 1984. — 174 с.

Плеханов Г. В. Материалистическое понимание истории // Избранные философские произведения: В 5-ти т. — М.: Политиздат, 1956. — Т. 2. — С. 634—668.

Поппер К. Нищета историцизма: Пер. с англ. — М.: Изд. группа «Прогресс», К, 1993. - 187 с.

Трельч Э. Историзм и его проблемы: логическая проблема философии истории: Пер. с нем. — М.: Юрист, 1994. — 719 с.

Тойнби А. Дж. Постижение истории: Пер. с англ. — М: Прогресс, 1991. — 736 с.

Философия истории. — М.: Гардарик, 1999. — 432 с.

Философские проблемы исторической науки. — М: Наука, 1969. — 320 с.

Хаан 3. Исторический материализм и марксистская социология: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1971. — 243 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. — М.: Политиздат, 1991. — 528 с.