Лекции.Орг


Поиск:




Основні напрямки зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України




Кардинальні зміни геополітичної ситуації в світі наприкінці ХХ-початку ХХІ ст. Відобразилися у таких трансформаціях: крах біполярного світу (США - СРСР), спричинений розпадом Радянського Союзу, РЕВ, ОВД; зміна суспільно-політичного устрою колишніх соціалістичних країн Центральної та Східної Європи (розпад Югославії та Чехословаччини); об’єднання Німеччини, активне поширення НАТО, інтеграційний розвиток Європейського Союзу.

Як наслідок, на геополітичній карті світу з’являється низка нових незалежних держав, серед них певне місце зайняла і незалежна держава Україна.

Географічне розташування на кордоні європейського та євразійського геополітичних просторів України відкрило можливості широких маневри у зовнішньополітичних орієнтаціях. Президент Л.Кучма ключовими орієнтирами зовнішньої політики називав “її багатовекторність, прогнозованість, збереження позаблокового статусу”, а також визначено основну геостратегію – входження до Європейського союзу.

Становлення України (як активного геополітичного суб’єкта) на міжнародній арені полягає тепер у поєднанні та гармонізації взаємовідносин і з Росією, і з Заходом. Необхідність вибору шляху лише в одному напрямку не тільки підривала б національні інтереси, а й взагалі, суперечила б нашому геостратегічному розвиткові України. Геополітичне розташування нашої держави дозволяє виконувати об’єднувальну роль між центрально-східноєвропейським, чорноморським та балтійським регіонами й активно діяти у згаданих напрямках. Паралельно з європейським вектором розвивається і регіональний напрям зовнішньої політики. Важливим кроком по розширенню регіонального партнерства стало приєднання України до Центральноєвропейської ініціативи (1.06.1996). Україна стала однією з провідних країн-учасниць Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (4-5.06.1998). До функціональних геометричних конструкцій відноситься ГУУАМ, геополітичні “трикутники” Україна – Польща – Литва, Україна – Румунія – Молдова.

Проблема українсько-російських відносин є однією з найбільш важливих в українських геополітичних концепціях. Адже майже кожне вагоме питання в українському сьогоденні має історичний вимір, пов’язаний з Росією. Російський вплив позначається на відмінностях схід-захід в Україні, кримській та мовній проблемі, економічних питаннях, навіть на бажанні України приєднатися до ЄС. Нинішні відносини між Росією та Україною залишаються асиметричними. Але з багатьох міркувань це радикальний відхід від минулого. Найбільш очевидним є факт, що обидві країни мають сьогодні стосунки на міждержавному рівні. Це нове в їхніх відносинах. Північно-східний напрямок української зовнішньої політики закономірно залишається одним з пріоритетних. Підтвердженням цього є той факт, що у вересні 2003р. президенти України, Росії, Білорусі і Казахстану на Ялтинському самміті СНД підписали Договір про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), яким передбачено об’єднання митних територій країн-учасниць з єдиними механізмами регулювання економік, вільним рухом товарів, послуг, капіталу і робочої сили, з єдиною зовнішньоторговою і узгодженою внутрішньою економічною політикою. Нинішня концепція ЄЕП передбачає поетапне формування простору з урахуванням різнорівневої і різношвидкісної інтеграції країн-учасниць.

Останнім часом позитивні зрушення відбуваються у взаєминах України із державами Центральної і Східної Європи, зокрема з тими, з якими наша держава має спільні кордони.

Динамізмом, інтенсивністю регулярних контактів позначені українсько-польські взаємовідносини, які за прогнозами стануть фундаментом стабільності у цьому регіоні. Наші народи вважають за краще вдивлятися не в минуле, переважно вороже, а в майбутнє, знаходячи в перспективі шлях до цивілізованого співробітництва. Саме на це спрямовані Декларація про українсько-польське “примирення”, підписана президентами двох країн (травень 1997р.). За великим рахунком стратегічні інтереси України і Польщі збігаються: обидві держави прагнуть інтегруватись у ЄС і зберегти при цьому добросусідські взаємовідносини з Росією. Посилились військові зв’язки між двома країнами особливо після направлення миротворчих військових контингентів до Іраку.

Приваблює також перспектива енерготранзитної співпраці України з Польщею. За вдалого вибудовування геоенергетичної схеми Великої Європи за Україною і Польщею закріпляються стратегічний статус енерготранзитного лімітрофа (межі, кордону живлення) між енергодонорами ЄС – Росією і Центральною Азію, з одного боку, і енергоспоживачами – Старою Європою – з іншого. А це вже не що інше, як фактична євро інтеграційна економічна включеність України.

Успішно розвиваються взаємовідносини України з Білорусію, Болгарією, Угорщиною, Словаччиною. Для них Україна стала серйозним партнером у центральноєвропейському регіоні, їх політична взаємозацікавленість підкріплюється спільними економічними інтересами.

Як добросусідські і дружні можна оцінити відносини України із Чехією, хоча Україна і не межує з цією країною. Україна підтримала прагнення Чехії увійти в НАТО (проте висловилась проти розміщення на території цієї та інших центральноєвропейських держав, яких приймають до НАТО, ядерної зброї). Україна прагне підтримувати дружні відносини з незалежними державами, які виникли на території колишньої Югославії, виходячи із визначених міжнародними угодами принципів.

Найскладнішими в цьому регіоні є українсько-румунські стосунки. Проте спільне бажання двох держав якомога швидше інтегруватись в європейські структури сприяло підписанню базового Договору про дружбу і співробітництво України і Румунії. У відповідності з Договором, Північна Буковина і острів Зміїний назавжди залишаються в складі України. Проблему розмежування чорноморського шельфу Київ і Бухарест передбачають вирішити на протязі найближчих років.

Дещо специфічними склалися міждержавні взаємовідносини України з Молдовою, зважаючи на існування у її складі невизнаної Придністровської республіки. Наша держава, пропонуючи свої посередницькі функції, намагається вирішити цю досить складну і довготривалу проблему на основі міжнародного права, перш за все, виходячи з територіальної цілісності Молдови при наданні максимальної автономії Придністровському регіону.

Співробітництво України з країнами сучасного Сходу належить також до пріоритетних напрямків зовнішньої політики нашої держави. (Співробітництво з країнами Близького, Середнього та Далекого Сходу, а також держав Центральної та Південно-Східної Азії формує загальний східний напрям зовнішньої політики України).

Активізація двосторонніх контактів на високому рівні та щорічне зростання обсягів торговельно-економічного співробітництва з країнами регіону, в першу чергу з державами АТР, товарооборот з якими, наприклад, за 2002 рік становив понад 6 млрд.дол. США, підтверджує рівень взаємної зацікавленості і взаємовигідних відносин. Слід відзначити, що протягом 2002р. розпочали свою роботу українські дипломатичні установи у Кувейті, Таїланді, Сінгапурі та Малайзії, а з початку 2003р. розпочала свою роботу українська дипмісія в Йордані. Всього за станом на березень 2003р. на східному напрямку зовнішньої політики України вже працювали 32 дипломатичні місії, що демонструє зацікавленість нашої держави у співробітництві з країнами цього регіону.

В останні роки також стала більш вагомою активізація чорноморського або південного вектора української геополітики, якому, на жаль, зовнішня політика України до середини 1996р. відводила другорядну роль порівняно із західним та північним.

У чорноморському регіоні переплітаються інтереси різних держав. Певною мірою вони пов’язані з нафтою та її транспортуванням в інші регіони. Нещодавно було відкриті багаті родовища каспійської нафти. Тут справді переплітаються інтереси України, США, Росії, Туреччини, Центрально-Східної Європи, власне Європи, центральноазіатських та закавказьких країн СНД і країн Середземномор’я. І тому Україна налагоджує добрі стосунки з Азербайджаном, Грузією, Туреччиною щодо поставки і транзиту нафти через Україну. Зокрема з Туреччиною за 11 років дипломатичної співпраці вдалося підписати більше 90 договорів і протоколів, а наш товарообіг уже давно перевищив початковий рівень і становить 1,4 млрд. дол. США щорічно. Це створює об’єктивні передумови поглиблення субрегіональних інтеграційних процесів на рівні країн Центральної Європи за участю України.

Перемогою США і Заходу в “холодній війні” світове співтовариство було поставлене перед фактом становлення монополярної геополітичної ситуації, де США є чільним світовим лідером. Для України при виробленні її зовнішньополітичної доктрини дуже важливе значення має з’ясування тих чинників зовнішньополітичної доктрини США, які взасадничують цю політику щодо Росії, Західної та Східної Європи, Близького й Середнього Сходу, Південно-Східної Азії.

Україна як активний член ООН, виходячи зі свого важливого геостратегічного положення, безумовно несе відповідальність за підтримання регіональної та загальносвітової безпеки. З 1992р. наша держава бере участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Географія миротворчих місій, до складу яких залучався український контингент, охоплює Анголу, Косово, Боснію і Герцеговину, Гватемалу, Македонію, Молдову, Таджикистан, Ліван і Хорватію, Кувейт, Сьєрра-Леоне, а з літа 2003р. – Ірак. Роль України в миротворчих операціях у цих точках нашої планети дістала високу оцінку в ООН та НАТО і сприяє посиленню її іміджевого потенціалу серед міжнародної спільноти.

До унікальних чинників, які також формують сучасний позитивний імідж України, слід перш за все віднести те, що наша держава – єдина, добровільно позбулася ядерної зброї, продемонструвавши світу мирну перспективу свого розвитку. Наша держава, як багатонаціональна, за роки незалежності переконливо продемонструвала справжню повагу до прав людини, якої б національності вона не була.

Разом з тим для геополітичних і передовсім геоекономічних позицій України характерні значні слабкості та суперечності. Загальновизнано, що ці позиції підриваються повільністю ринкових трансформацій, майже десятирічною економічною кризою, ознаки припинення якої почали проявлятися лише в 2000р.

Відносини України з її основними геополітичними партнерами були засновані на таких підвалинах, які взаємно виключали або принаймні суперечили одна одній. Зовнішньополітичне дистанціювання від Росії з багатьох найважливіших проблем (стосовно розширення НАТО та ЄС, процеси в СНД тощо) існує разом із чітко вираженою економічною залежністю від цієї країни як основного постачальника енергоносіїв та інших товарів “критичного імпорту” й головного ринку збуту українських товарів. Багатовекторність на практиці вилилася в балансування України між Сходом та Заходом без відчутного використання можливостей одержання вагомих політичних та економічних дивідендів у відносинах з ними.

Отже 1. Починаючи зі стародавніх часів в Україні згідно з географічними особливостями її території, мережею рік і морських шляхів формуються основні геополітичні напрямки, в тому числі “відвічна вісь” північ-південь, який був названий М.Грушевським “чорноморською орієнтацією” українського етносу. На цьому сформувався світовий торговельний “шлях із варяг у греки”, що став комунікативною основою зміцнення зв’язків Київської Русі з Візантією, запозиченню від неї християнської релігії, багатої спадщини античної культури. Дещо пізніші, особливо в період литовсько-польський української історії, все більшу роль і значення у розвитку українського суспільства починає відігравати західна геополітична орієнтація. 2. В умовах суверенної держави, і в князівську добу, і зараз, українська геополітика була завжди багатовекторною, що давало можливість утворювати і зберігати певний баланс геополітичних сил, забезпечуючи державну незалежність. А як тільки Україна втрачала незалежність, її геополітичні можливості і напрямні згорталися, обмежувалися чи привласнювалися сусідньою імперією. Наступне відновлення Україною суверенітету кожного разу аналогічно зміцнювало її геополітичний простір. Наш народ завжди шукав допомоги для утримання своєї незалежності у союзі з іншими країнами: Польщею, Кримом, Туреччиною, Росією, Швецією і Німеччиною, або ж з окремими військово-політичними блоками воюючих між собою держав. 3. Головний висновок стосовно перспективи українсько-російських міждержавних відносин: вони успішно, з вигодою для обох країн, повинні будуватися тільки на основі рівності, партнерства і взаємоповаги. 4. Жоден розподіл українських земель між Росією і Польщею, Австро-Угорщиною, Румунією і Чехословаччиною, чи перебування наших теренів у Радянському Союзі, не завадили українському народові забезпечити відродження своєї держави. 5. Передумови української державності сформувалися задовго до 1991р. А саме ХХст. створило реальні передумови для затвердження української незалежності. Українська дипломатія з часу отримання Радянською Україною членства в ООН (1945р.), нехай і з великими труднощами, але являла світові, що Україна існує, що український народ – це окрема самостійна сутність. Роки існування СРСР не були періодом повної міжнародної ізоляції українського народу, і не враховувати цього – не можна.

Література:

1. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2001.

2. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. Т.1, П. – М., 1995.

3. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К., 1999.

4. Історія міжнародних відносин України від найдавніших часів до 1917 р. Колектив авт. Серкіз Я.І., Єременко Л.В., Лагунова Н.Т. та ін. – Львів, 1992.

5. Історія міжнародних відносин України (1917 – 1992 рр.) Колектив авт. Серкіз Я.І., Вол Б.Д., Малик Я.Й. та ін. – Львів, 1992.

6. Історія міжнародних відносин України (ХХ століття) Під ред. В.Трофимовича. – Львів, 1996.

7. Історія України та її державності (За ред. Дещинського Л.Є.). – Львів, 2004.

8. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. – Львів, 1995.

9. Марущак М.Й. Історія дипломатії ХХ століття. – Львів, 2000.

10. Міжнародні економічні відносини. Історія міжнародних економічних відносин. – К., 1992.

11. Мленич Л. МИД. Министры иностранных дел. Тайная дипломатия Кремля. – М., 2003.

12. Нариси з історії дипломатії України. Авт. колектив: О.І.Галенко, Є.Є.Камінський, М.В. Кірсенко та ін. – К., 2001.

13. Овсій І.О. Зовнішня політика України від давніх часів до 1944 р. – К., 1999.

14. Політична історія України. – К., 2001.

15. Україна в міжнародних відносинах ХХ ст. – Львів, 1997.

16. Міжнародні відносини і дипломатія княжої Руси – України // Історичний календар – альманах Червоної Калини на 1939 р. – Львів, 1939.

17. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. – М., 1968.

18. Перхавко В.Б. Связи Древней Руси со словянскими странами. – М., 1987.

19. Котляр М. Д.Галицький. – К., 1979.

20. Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – М., 1980.

21. Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. – М., 1982.

22. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. – К., 1998.

23. Плохий С. Папство и Украина. Политика римской курии на украинских землях в ХУІ – ХУП вв. – К., 1989.

24. Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорізького: Українське козацтво в міжнародних відносинах ХУІ – середини ХУІІ ст. – К., 1991.

25. Баран О. Козаки в Тридцятилітній війні // На службі Кліо. Зб. наук. праць на пошану Л.Винара з нагоди 50 – ліття його наукової діяльності. – К., Львів, 2000.

26. Федорчук Я. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми /1648 – серпень 1649 рр./. - Львів, 1993.

27. Гой П. Дипломатичні стосунки України з Московщиною 1648-1651. – Львів, 1996.

28. Федорчук Я. Міжнародна дипломатія і політика України 1654-1657. – Львів, 1996.

29. Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини ХУІІ – першої чверті ХУШ ст. – К., 1995.

30. Мельник Л. Політична історія Гетьманщини ХУШ ст. у документах і матеріалах. – К., 1997.

31. Тейлор Дж. Борьба за господство в Европе 1848-1918. – М., 1958.

32. Европейська політика: від регіональних конфліктів до Першої світової війни. – Чернівці, 1995.

33. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923. – Т.1. – Львів, 1998.

34. Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. – К., 1998.

35. Дещинський Л.Є. Брестський мир в історії становлення української державності. // Держава та армія, Вісник Національного університету “Львівська політехніка”, №431. – Львів, 2001.

36. Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США /1917-1923 рр./. – К., 1996.

37. Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Львів, 1998.

38. Гетьманчук М.П. “Українське питання” в радянсько-польських відносинах 1920-1923 рр. – Львів, 1998.

39. Гетьманчук М.П. “Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. – Львів, 1998.

40. Карпатська Україна: питання державно-правового розвитку і міжнароного становища. – Ужгород, 1999.

41. Польща та Україна у 30-40-х роках ХХ століття. Том ІІ. Переселення поляків та українців 1944-1946. – Варшава – Київ, 2000.

42. Косик В. Ук

43. раїна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993.

44. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років ХХ століття. – Львів, 2000.

45. Киричук Ю. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. – Львів, 2003.

46. Исраэлян В.Л. Дипломатия в годы войны (1941-1945). - М., 1985.

47. Крымская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании. – 4-11 февраля 1945 г.: Сб. док. – М., 1984.

48. Васильева-Чикаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах /1944-1996 рр./ - К., 1998.

49. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносинах: історична ретроспектива та сучасний стан. – К., 1997.

50. Україна на міжнародній арені: Зб. док. І матер. 1986-1990 рр. – К., 1993.

51. Камінський Е. І Дашкевич А. Політика США щодо України. – К., 1998.

52. Незалежна Україна в системі міжнародних зв”язків. Авт. колектив: Катиренчук Б.А., Калашніков А.В., Шлемкевич Л.П., та ін. – Львів, 1998.

53. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. – Мадрид, 1997.

54. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. – К., 1998.

55. Україна і НАТО. Авт. колектив: Катиренчук Б.А., Калашніков А.В., Гетьманчук М.П. та ін. – Львів, 1999.

56. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) – К., 2000.

57. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. – К., 1999.

58. Україна і позаєвропейський світ. Авт. колектив: Катиренчук Б.А., Гетьманчук М.П., Горевалов С.І. та ін. – Львів, 2001.

59. Світова та європейська інтелігенція. Організаційні засади. – Львів, 2001.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 794 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Люди избавились бы от половины своих неприятностей, если бы договорились о значении слов. © Рене Декарт
==> читать все изречения...

1471 - | 1274 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.