Список використаної та рекомендованої літератури. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком

Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

Егидес А. П. Психологическая концепция конфликтного общения // Пси-
хол. журн. — 1984. — Т. 5. — № 5.

Ильин Г. Л. Некоторьіе проблеми психологии общения // Вопр. психоло­
гии. — 1986. — № 2.

Коломинский Я. Л. Психология общения. — М.: Знание, 1974.

Крижановский Ф. Й., Третьяков В. 77. Грамматика общения. — Л.:
Изд-во ЛГУ, 1990.

Лисина М. Й. Проблеми онтогенеза общения. — М., 1986.

Мелибруда Е. Я. Я — Ти — Ми: Психологические возможности улуч-
шения общения. — М., 1986.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

 

ПетровскаяЛ. А. Компетентность в общении: социально-психологичес-
кий тренинг. — М., 1989.

Попова Л. В., Дьяконов Г. В. Идентификация как механизм общения й
развития личности: Метод, рекомендации. — М., 1988.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Розділ 9

УВАГА

Поняття про увагу

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійово­му ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, про щось ду­має. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чо­гось уважною.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка вияв­ляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або влас­них переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояс­нюється гальмівною дією значущих для особистості об'єктів і пере­живань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За тако­го стану об'єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.

Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методів навчання та правильність його організації.

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю осо­бистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розви­ток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у про­цесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристської теорії Качають її сутність виключно

у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяль­ністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють по­чуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумов­люється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напря­мок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага вира­жає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки в увазі виявляється ставлен­ня особистості до об'єкта, на який спрямована свідомість, то значу­щість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосеред­женні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередив­шись на якомусь об'єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не стосуються того, чим вона займається, або не мають для лю­дини будь-якого значення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом її уваги.

Природа уваги у психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття "увага" не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб'єктивний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В. Вундт, на­приклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-во­люнтаристську теорію уваги. Увага — це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони пер­цепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особ­ливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскра­віше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокрем­люється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Е. Тітче­нер вважав, що яскравість відчуття зумовлюється особливостями нервової системи, але не розкривав, що являють собою ці її особливості.

Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген поясню­вав увагу не суб'єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідо-

 

млюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості. Уявлення, що пере­магає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага — це стан усвідо­млення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, як і І. Сєченов, вважав, що уваги без її фізичного вираження не буває. У цьому зв'язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, — це не духовний акт, що діє приховано, її механізм руховий, тобто такий, що діє на м'язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м'язами, нездатна до уваги.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з'ясуван­ня сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.