Вікова і педагогічна психологія. X. Психологія навчання

X. Психологія навчання

ЗОБ

теорії в навчанні, усвідомлення учнями процесу учіння, врахування особ­ливостей всіх учнів як сильних, так і слабких. Цей напрямок вбирає в себе декілька, оскільки навчання розглядається тут в першу чергу як управлін­ня, а по-друге, робиться акцент на усвідомленому ставленні до учбової ді­яльності. Щоб дійсно відбулось оволодіння цією діяльністю, потрібно ще й створювати умови для розвитку мисленнєвих операцій аналізу, порівнян­ня, доведення. Операціональний складник учіння, на думку О.В. Скрип-ченка, є значущим зумовлювачем успіхів у навчанні.

Б.Г. Ананьєв обґрунтував підхід до формування особистості, який по­лягає у необхідності поєднувати пізнання, спілкування та працю. Умови поєднання навчання та праці в атмосфері демократичного спілкування є необхідною умовою зростання особистості. Цей напрямок орієнтує на всебічне формування особистості, яка б поєднувала в собі знання про реальність та відповідне ставлення до неї.

Крім цих напрямків, сформувалось навчання на основі теорії поетап­ного формування розумових дій. Вона спирається на відомі положення Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва. Суть цих положень полягає в тому, що будь-яке внутрішнє психічне є перетворене, інтеріори-зоване зовнішнє, спершу психічна функція виступає як інтерпсихічна, а потім як інтрапсихічна (Л.С. Виготський); психіка та діяльність утворю­ють єдність, а не тотожність. Психіка формується у діяльності, діяльність регулюється психічним (С.Л. Рубінштейн); психічна внутрішня діяль­ність має таку ж структуру, що й зовнішня, предметна (О.М. Леонтьєв); психічний розвиток має соціальну природу (О.М. Леонтьєв). Згідно цієї теорії, в онтогенетичному розвитку людини здійснюються процеси ін­теріоризації дій - поступового перетворення зовнішніх дій у внутрішні, розумові. Процес виникнення і формування розумових дій пояснює тео­рія послідовних дій П.Я. Гальперіна.

Відповідно до відомих етапів формування розумової дії будується процес навчання. Дослідження П.Я. Гальперіна та його співробітників показали, що вирішальну роль у формуванні дії відіграє її орієнтовна основа. Орієнтовна основа дії - це розмітка дії, проектування її у вигляді операцій, які потрібно буде виконати для здійснення завдання. Орієнтов­на частина дії — це попереднє орієнтування у завданні. Від типів орієнту­вання залежать типи учіння.

Теорія поетапного формування розумових дій показала, що цей про­цес залежить від певних умов, прийомів, а тому на нього можна впливати. Саме ця орієнтовна частина дії являє собою апарат управління дією. Ця концепція не сприймається всіма вченими однозначно. Наприклад, пси­хологи вказують на те, що при виділенні етапів порушується така зако­номірність, як взаємозв'язок внутрішнього та зовнішнього мовлення, від­мічають також, що не завжди потрібно послідовно проходити всі етапи та

диференціювати їх один від одного оскільки різких меж між ними нема. Проте, як показала практика, організація навчання на основі цих принци­пів виявилася ефективною.

Одним з найпоширених напрямків сучасного навчання є програмуван­ня. Термін "програмування" стосовно навчального процесу означає ство­рення навчаючих програм, що керують пізнавальною діяльністю учнів. Визначаючи особливості програмованого навчання, вчені підкреслюють, що це самостійне та індивідуальне навчання на основі попередньо роз­робленої програми з допомогою особливих засобів навчання, наприклад, навчаючих машин, комп'ютерної техніки, програмованого посібника то­що. Це навчання кожному учневі дає можливість здійснити процес учін­ня та научіння відповідно до індивідуального темпу, особливим шляхом оволодіти навчальним матеріалом залежно від рівня навчальності.

Як правильно зазначають М.М. Заброцький та Л.І. Кобзар, не слід ото­тожнювати поняття "навчаючі програми" і "навчальні програми", "про­грамоване навчання" і "навчання за програмами (програмне навчання)". У навчальних програмах відображений зміст навчання школярів, обсяг знань, умінь і навичок, якими учні мають оволодіти, і в якій послідов­ності здійснюється їх засвоєння. Навчаюча програма містить спеціально відібраний матеріал, в якому усунено все несуттєве та який розташова­ний у певній системі. Цей матеріал поділено на певні частини, порції, що подаються у певній логічній послідовності. У ньому є конкретні вказівки, що визначають характер дій з ним в учня, завдання для самоконтролю та контролю з боку вчителя. Узагальнюючи, можна сказати, що кожна по­рція являє собою мікроетап в оволодінні учнем досвідом. У ній можна ви­ділити три кадри: інформаційний, в якому дається необхідна інформація, що складає об'єкт пізнання, контрольний, який пред'явлений завдання­ми для самостійної роботи та управлінський, у процесі роботи над яким учень перевіряє своє рішення і переходить до роботи над іншим кадром.

Появу програмованого навчання пов'язують з ім'ям Б.Ф. Скіннера, який в 1954 році закликав педагогічну спільноту підвищити якість на­вчання учнів за рахунок управління цим процесом. Тому в програмова­ному навчанні центральною категорією є управління.

Враховуючи характер кожної частини програми (або її кроку), роз­різняють три основні форми програмування: лінійна, розгалужена та змішана.

Лінійна система програмованого навчання, розроблена Б.Ф. Скінне-ром, ґрунтується на біхевіористичній теорії, згідно якої научіння є вста­новленням зв'язку між стимулом та реакцією. Відповідно до цієї системи учні послідовно проходять всі кроки навчаючої програми. У цій системі запитання, завдання не повинні бути складними, щоб учні не втратили інтерес. В основному вони вимагали заповнити пропуски, активізуючи

ЗО6