IV. Психологія дошкільного дитинства
1О5
Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття як самолюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських відносин, в які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини - схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. Вона складається як відображення оцінок навколишніх людей і є формою прояву моральної самосвідомості (П.Р. Чамата).
У процесі спілкування з дорослими на другому році життя у дитини формується емоційна реакція на схвалення (Р.Х. Шакуров). Зародження емоційної реакції на похвалу створює внутрішні умови для розвитку самооцінки, самолюбства, для формування стійкого позитивно-емоційного ставлення дитини до себе і своїх якостей.
Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В.К. Ко-тирло). Найбільшу спонукальну силу для довільних дій дитини має по-каз-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Виконуючи вимоги та прохання дорослих, діти у кінці третього року спроможні визначити мету своїх дій, свої наміри. Спочатку слова виступають у них як аккомпанемент дій, пізніше починають випереджати їх, стаючи засобом саморегуляції.
Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов'язаний із зароджуваною в цей час самосвідомістю. Приблизно в два роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Американські психологи провели такий експеримент: дітей підводили до дзеркала, потім непомітно доторкувались до носа кожної дитини, залишаючи на ньому маленьку пляму червоної фарби. Знову подивившись у дзеркало, діти до двох років ніяк не реагували на свої брудні носи, не відносячи до себе червоні плями, які бачили в дзеркалі. Більші діти, побачивши своє відображення, доторкувалися пальцями до носа, - відповідно, впізнаючи себе.
Впізнавання себе - найпростіша, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку самосвідомості починається, як ми вже згадували, коли дитина починає себе називати спочатку по імені, в третій особі: «Вова», «Ната». Потім, в три роки, з'являється займенник «Я». У цьому ж віці дитина нерідко заявляє «Я сама» у тих випадках, коли дорослі роблять за неї те, що вона вже може сама зробити.
Криза трьох років
Криза трьох років - це рубіж між раннім дошкільним віком - один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років - це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».
Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.
Ця криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.
1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї лю
дини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам
дорослих. Головний мотив дії- зробити навпаки, прямо протилежне тому,
що йому запропонували. Л.І. Божович описує два приклади негативізму.
Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав зго
ду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого - ще більше
хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуа
ції: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили.
Після виконання цієї вимоги він із задоволенням почав малювати. Інший
хлопчик читав «навпаки» відомі рядки О. Пушкіна: «И не по синим, и не
по волнам, и не океана, и не звездьі, и не блещут, и не в небесах».
2. Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість поля
гає в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут від
бувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особис
тістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки
якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй
не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.
3. Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але має свої
особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямо
вана не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що скла
лися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдово-
лена всім, що їй пропонують і роблять інші. «Да ну!» - найбільш поширена
реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість - це риса, яка влас
тива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.
4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло,
яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і
вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи
гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до своєвілля, вона
часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з
дорослими.
5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних пе
ріодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення
старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або по
ламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли
мати почула від дитини «дура».
1О6
