IV. Психологія дошкільного дитинства. Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності

1О1

Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю у власному розумінні слова, бо мотив змі­щується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування тут виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами використання предметів. Незважаючи на те, що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві, воно продовжує розвиватися надзвичайно інтенсивно, стає мовним і є необхідною умовою розвитку предметної діяльності. Спілку­вання, яке зв'язане з предметними діями, не може бути лише емоційним. Воно опосередковане словом, маючи предметну віднесеність.

Маніпуляційна діяльність, яка була характерною для немовляти, в ранньому дитинстві починає змінюватися предметною діяльністю. Роз­виток предметної діяльності пов'язаний з оволодінням тими способами дій з предметами, які вироблені суспільством. Для людини предмети ма­ють фіксоване, постійне значення. Люди, на відміну від тварин, живуть у світі постійних речей. Як відомо, і мавпа може пити з чашки. Та для тва­рини предмети мають ситуативне значення: якщо вода налита в чашку, то мавпа п'є з чашки, якщо вода у відрі - то п'є з відра, якщо на підлозі - то з підлоги. Дитина научається від дорослих орієнтуватися на постійне значення предметів, яке закріплене людською діяльністю. Предметний світ, який оточує дитину, - меблі, одяг, посуд, іграшки - це предмети, які мають певне призначення в житті людей. Значення речей і починає опа­новувати дитина в ранньому віці.

Фіксований зміст предмета сам по собі не дається дитині. Вона може відкривати та закривати безліч разів дверцята шафи. Довго стукати лож­кою по підлозі, але така активність не дає змоги познайомитись з призна­ченням предметів. Функціональні властивості предметів відкриваються малюку через виховний і навчальний вплив дорослих. Дитина дізнається, що дії з різними предметами мають різний ступінь вільного поводження з ними. З одними предметами, наприклад, з іграшкою (зайчиком) можна гратися: тягати за хвіст, брати за вуха, лапи, навіть кидати з манежу, а за іншими предметами закріплені інші і однозначні способи дій. Це пред-мети-знаряддя: ложка, олівець, чашка, молоток.

Жорстка закріпленість дій за предметами-знаряддями, способи дій з ними дитина засвоює під дією дорослого і переносить на інші предмети.

Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-знаряддями, як чашка, ложка, лопатка тощо.

На першому етапі оволодіння діями з предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки, і тому цю дію було названо ручною (наприклад, дитина використовує лопатку, щоб дістати кульку, що закотилася під шафу). На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають

пісок, сніг, землю, відром - воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь.

Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навко­лишньому житті. Наприклад, вона намагається підмітати віником. Сту­кати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялася дія. Поступово предмети, з якими можна дія­ти однаково, з якими однаково діють дорослі, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в їх розмірі, кольорі тощо. Відбувається перше узагальнення дій, а з часом і перенесення засвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові предмети, а також в ійшу ситуацію, що створює умови для виникнення сюжетної гри.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початко­вих форм мислення, яке у ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного. Усе це ство­рює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями предметів, вчить діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто за допомогою інших предметів або дій.

Практична предметна діяльність дітей є важливим етапом переходу від практичного опосередкування до розумового і створює умови для подальшого розвитку понятійного, мовного мислення. У процесі вико­нання дій з предметами і називання дій словами формуються мисленнєві операції дитини. Найбільше значення серед них має узагальнення. Але у зв'язку з тим, що досвід дитини невеликий і вона не вміє виділяти суттєві ознаки в групі предметів, узагальнення часто буває невірним. Наприклад, словом „куля" дитина називає всі предмети, які мають округлу форму. Ді­ти цього віку можуть узагальнювати за функціональною ознакою: шапка - це шляпа, косинка, кепка та інше.

Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені, що виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини - «Я» замість «він», «вона», як говори­ла про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов'язана з вираз­ною тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах і вимогах дитини «Я сама!» Ці новоутворення, що виникають у ході пред­метної діяльності, стають основою нових стосунків дитини з дорослими, які складаються у дошкільному віці.

Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою. Інтенсив­ний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б. Ельконіна, слід розглядати не як функцію, а як особливий предмет,

О2