Словник психологічних понять

Абстрагування – мисленнєва операція, яка виокремлює певні ознаки, елементи й відокремлює їх від інших і від самих об’єктів.

Абулія – хворобливе ослаблення або втрата волі, повна байдужість, бездіяльність, відсутність спонукань, бажань.

Агресивність – ворожість, войовничість, войовничий запал.

Адорація – поклоніння, обожнювання.

Ажіотаж, ажитація – збуджений стан, сильне хвилювання.

Азарт, азартність – захоплення, запальність, надмірна гарячковість.

Активація, активність – стан, що характеризує рівень збудженості та реактивності.

Алармістський настрій – тривожний стан, схильність до паніки, до поширення неперевірених чуток.

Амбівалентність почуттів – внутрішньосуперечливий емоційний стан, пов’язаний із двоїстим ставленням до людини, предмета або явища.

Аналіз – мисленнєва операція, суть якої – у поділі цілого на частини, у вирізненні окремих його ознак.

Аналогія – уподібнення, створення уявного образу на реальній основі.

Апатія, апатичність – байдужність до себе, до навколишніх подій.

Аперцепція –залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, поінформованості, широти світогляду.

Архетипи – центральне поняття аналітичної психології К. Г. Юнга –структурні елементи людської психіки, першообрази, універсальні міфологічні мотиви та сюжети, які заховані в глибинних рівнях «колективного несвідомого», спільного для всього людства, і виявляються у снах, міфотворчості, релігії.

Астенія, астенічність – стан підвищеної стомлюваності, з частою зміною настрою, дратівливістю, розладами сну.

Атараксія – незворушність, повний спокій духу.

Атракція – спонтанне почуття симпатії у ставленні однієї людини до іншої.

Атрибуція – приписування соціальним об’єктам тих властивостей, які не представлені в полі уваги. Приписування зумовлене тим, що спостереження дає людині замало інформації для адекватного погляду на соціальні об’єкти і тому необхідно в уяві «добудовувати» їх.

Аутизм – занурення у світ особистих переживань, з послабленням або втратою контакту з дійсністю, втратою інтересу до реальності, відсутністю прагнення до спілкування з оточенням, бідністю емоційних виявів.

Афект – сильний і відносно короткотривалий емоційний стан. Приступ сильного збудження, який супроводжується соматовегетативними виявами.

Афектація – штучна піднесеність і збудженість, перебільшений і підкреслений вияв якого-небудь почуття, настрою.

Афект неадекватності – негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом у діяльності і для якого характерне ігнорування самого факту неуспіху або небажання визнати себе його винуватцем. Виявляється в імпульсивних діях.

Афект патологічний – вид афекту, який супроводжується глибоким затьмаренням свідомості, низкою мимовільних, часто безглуздих імпульсивних актів, дій з подальшою амнезією, а іноді глибоким сном. Види афекту:

• афективна розрядка – відчуття полегшення, іноді спустошеності, що настає в результаті спричинених афектом дій;

• афективна дисоціація – невідповідність змісту мислення афективному фону;

• афективна тупість – слабкість емоційних реакцій і контактів, збідніння почуттів, емоційна холодність, що переходить у повну байдужість;

• афективне заціпеніння – втрата афективної модуляції, стійкий напружений афект.

Афіліація – мотиваційний стан, пов’язаний з потребою у спілкуванні, в емоційних контактах.

Бадьорість – бадьорий (активний) психічний стан.

Байдужість (індиферентність) – стан людини, за якого в неї зовнішні й внутрішні впливи не зумовлюють будь-яких емоцій.

Бар’єр психологічний – стан, який виявляється в неадекватній пасивності, посиленні негативних установок і переживань.

Бездумність – відсутність ясних думок, зосередженості.

Безпам’ятство – втрата свідомості, непритомність.

Безсилля – крайня слабкість.

Безсвідоме – низка психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, у перебігу яких людина не дає собі звіту.

Безсоння – відсутність сну, зазвичай хворобливе.

Безтурботність – незворушний спокійний стан; відсутність потрібної уваги, обережності; відсутність думок про можливі наслідки своїх дій.

Битва міфологічна – міфологічний сюжет, пов’язаний з творенням космосу (ладу) з хаосу і захистом сотвореного (космосу, землі, людей) від руйнівних і ворожих сил.

Біль – стан, що виникає в результаті надпотужних або руйнівних впливів на організм у разі загрози його існування або цілісності.

Благоговіння – особливо глибока повага до когось, чогось.

Блаженство – вищий ступінь щастя, насолода.

Божевілля – захопленість чим-небудь, непомірна пристрасть, коли чомусь надають надто великого значення; втрата розуму; крайня нерозсудливість

Борг – мотиваційний стан, пов’язаний з обов’язком перед ким- або чим-небудь.

Боротьба мотивів – мотиваційний стан, пов’язаний з ухваленням рішення.

Боязкість – непевність у собі.

Бридливість – відраза до неохайності.

Вдумливість – стан, пов’язаний із зосередженим мисленням, глибоким проникненням у суть питання, серйозність.

Веселість – безтурботно-радісний настрій, веселе проводження часу, розвага, забава, радісне пожвавлення.

Відповідальність – зовнішній та внутрішній (особистісний) контроль за діяльністю суб’єкта. Зовнішня (соціальна) відповідальність здійснюється завдяки підзвітності особи, заохоченню та санкціям за результати її діяльності. Особистісний самоконтроль полягає в почутті обов’язку, сумління.

Відраза – украй неприємне відчуття, бридливість.

Відчуженість – стан людини, цілком поглиненої чимось і тому віддаленої від оточення.

Відчуження – припинення або відсутність близькості між кимось, віддалення, озлобленість. Відсутність довіри, розуміння, холодність у взаєминах. Синонім: відстороненість.

Віра – специфічний стан психіки, завдяки якому людина повністю і без аргументів приймає як істинне певне знання, незважаючи на фактичні, формально-логічні докази. Тверда переконаність, упевненість у чомусь, у виконанні чогось.

Вичікування – сторожкість, чекання.

Виснаження, виснаженість – крайня слабість, крайня втома, виснаження, знемога, крайнє стомлення.

Витіснення – механізм психологічного захисту особистості як спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості негативної інформації.

Витримка, витриманість – вольовий стан, який пов’язаний із самовладанням, умінням контролювати свої почуття, підкоряти дії поставленій меті тощо.

Вмираючий і воскресаючий бог – у міфології головний персонаж землеробських цивілізацій Середземномор’я (Осіріс, Гор, Адоніс, Діоніс), який гине від рук хтонічного, демонічного супротивника. На пошуки зниклого бога вирушає дружній персонаж (сестра, дружина, син), який повертає його до життя, після чого воскреслий бог знищує демонічного супротивника і відновлює свій статус.

Внутрішній конфлікт – стан, пов’язаний з конфліктом суперечливих установок, потягів, мотивів, цінностей, амбівалентністю почуттів.

Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням досягти мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішніх сил, здатністю регулювати власні бажання, спроможністю приймати рішення і підпорядковувати поведінкові реакції поставленій меті.

Втома – відчуття слабкості, зменшення сил від посиленої діяльності, напруга. Синонім: стомленість.

Вчинок – свідома дія, яку оцінюють як акт морального самовизначення, у якій людина стверджує себе як особистість стосовно іншої людини, себе самої, групи, спільноти, природи загалом. Вчинок – головна одиниця соціальної поведінки, завдяки якій формується особистість людини у свідомій дії, бездіяльності; позиції, висловленій у слові; ставленні, що виявляється в інтонації, жесті, підтексті; діях, скерованих на подолання перепон; пошуці істини.

Ганьба – стан людини, яка переживає презирство, безчестя.

Гарячка – жагуче захоплення, збудження, азарт.

Гарячковість – стан збудження.

Герой – соціальна роль (універсальна категорія міфологічних персонажів), син божества і смертної людини, який знаходить, добуває (викрадає) різноманітні культурні об’єкти (блага) або створює їх. Герої діють з ініціативи богів або з їхньою допомогою; вони наділені активністю і пасіонарністю. Ця активність сприяє формуванню відважного, незламного, схильного до переоцінки власних сил «героїчного характеру», що виявляється у вчиненні надлюдських вчинків – подвигів, богоборства.

Гіперстезія – підвищена чутливість до звичайних зовнішніх подразників, нейтральних для людини в нормальному стані; легка психічна вразливість з підвищеною чутливістю.

Гіперболізація – прийом створення образів уяви, суть якого – у збільшенні чи зменшенні предмета або окремих його частин.

Гіпертимія – підвищений радісний настрій з посиленням потягів і невтомною діяльністю, пришвидшенням мислення і мови, веселістю, почуттям переваги у здоров’ї, витривалості, силі; коли все сприймається в рожевому світлі, над усім панує оптимізм. Протилежний стан – гіпотимія.

Гіпнотичний стан – стан неповного, часткового усвідомлення (сну), часто зумовлений навіюванням.

Гіпоксія – стан, пов’язаний з кисневим голодуванням.

Гіркота – важкий стан, спричинений лихом, нещастям, невдачею, образою.

Гнів, розгніваність – стан сильного обурення, роздратування й озлоблення.

Гнучкість розуму – індивідуальна особливість мислення, яка виявляється в умінні змінити припущення, обране у розв’язанні проблеми, якщо змінилися її умови.

Голод – стан, пов’язаний з потребою в їжі.

Горе – душевне страждання, глибокий сум, скорбота.

Готовність – стан мобілізації психофізіологічних систем перед майбутньою діяльністю.

Гумор – явище, яке переживають як комічне й об’єктивоване сміхом, добродушно-глузливе ставлення до когось, чогось.

Дедукція – рух пізнання від більш загального до одиничного, отримання висновку про окреме явище з огляду на знання ширшого стану справ (контексту), ситуації, гештальту.

Деморалізованість, деморалізація – занепад дисципліни, морального духу, втрата здатності до дії; занепад моральності, моральна деградація.

Деперсоналізація – стан, пов’язаний зі зміною свідомості, для якого характерні неприємні суб’єктивні відчуття втрати свого «Я» і болісне переживання відсутності емоційної залученості щодо близьких, роботи.

Депресія – афективний психічний стан з негативним емоційним фоном, змінами мотиваційної сфери, пізнавальних уявлень і з загальною пасивністю поведінки, душевне гноблення. Депресивний синдром (варіанти: маскована депресія, психоастенічна, іпохондрична, з маренням самозвинувачення тощо).

Дистимія – пригноблений настрій, який виникає без очевидної причини з перевагою негативних емоцій та зниженням мотивації.

Дисфорія – похмурий, буркотливо-дратівливий, злісний і похмурий настрій з підвищеною чутливістю до будь-якого зовнішнього подразника, запеклістю і вибуховістю.

Дисциплінованість – вольовий стан, пов’язаний з високим самоконтролем і звичкою до дисципліни.

Дитячість – стан дорослого, який властивий дитині.

Довіра – переконаність у щирості, чесності, сумлінності, яка основана на них відносно когось або чогось.

Допитливість – інтелектуальний стан, пов’язаний із прагненням до набуття знань.

Досада – невдоволення, засмучення, спричинене кимсь або чимсь.

Дрімота – напівсон, стан, коли хилить до сну.

«Друге дихання» – стан, який виникає внаслідок активації резервних можливостей організму в процесі виконання тривалої напруженої роботи.

«Душевна сліпота і глухота» – стан, пов’язаний з черствістю, відсутністю розуміння іншої людини.

Евристика – наука про творчість; науковий напрям, що вивчає закономірності пізнавальної, творчої, пошукової діяльності для розв’язання складних інтелектуальних завдань.

Егоїзм – самозакоханість, перебільшена думка про свою особистість, свої чесноти.

Ейфорія – підвищений, радісний настрій, почуття достатку, благополуччя, який не відповідає об’єктивним обставинам. Підвищений настрій з безтурботним достатком, пасивною радістю, безтурботним блаженством у поєднані з уповільненням мислення (аж до персеверації).

Екзальтація, екзальтованість – вкрай збуджений або захоплений стан.

Екзистенціалізм (лат. – існування) – філософський ірраціоналістичний напрям початку ХХ ст. (Гайдеггер, Ясперс, Сартр), який загострив увагу на переживанні людиною межової самотності; «нікчемного створіння», поставленого перед світом як «порожнечею», «безглуздям», «нічим», «абсурдом». Лише пережитий людиною страх перед «абсурдом» та небуттям, усвідомлення своєї мізерності й закинутості у світ, а отже – відкриття себе до світу, прояснює людині сенс її індивідуального життя та готовність до свободи.

Екзистенціальний аналіз – метод аналізу особистості з урахуванням повноти її унікального існування, запропонував Л. Бінсвангер. У невротичний стан людина потрапляє через «втечу від себе», через підміну свого індивідуального буття різноманітними соціальними сурогатами, які не спроможні надати сенсу її унікальному існуванню. Метою екзистенціального аналізу є допомога людині позбутися тягаря соціально нав’язаних смислів, допомогти пережити шок від споглядання абсурдності досі прожитого життя та своєї нікчемності перед смертю, небуттям. Цей смисловий катарсис є необхідною умовою осягнення людиною її індивідуального життєвого покликання, сенсу її існування.

Експансія, експансивність – нестриманість, гарячність у почуттях, думках, поведінці.

Екстаз – вищий ступінь наснаги, захоплення, який іноді переходить у несамовитість.

Емоційне збідніння (афективна тупість) – недостатність або втрата афективного відгуку, бідність емоційних виявів, байдужність, душевна холодність.

Емпатія – стан, пов’язаний зі здатністю емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Він допускає суб’єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, думок і почуттів. До складу емпатії входить співчуття.

Енергія, енергійність – активність, діяльність, сила.

Ентузіазм – сильна наснага, душевний підйом, захопленість чимсь.

Еретизм – підвищена нервово-психічна збудливість, дратівливість.

Еротизм – надмірна чуттєвість, підвищена статева збудливість.

Ефект присутності – переживання тим, хто сприймає витвір мистецтва або ще що-небудь, своєї дотичності до цього.

Жалісливість – співчуття чужому горю, жаль.

Жалість – жаль до кого-небудь, чого-небудь, співчуття.

Жалоба – сум, скорбота, спричинені втратою чогось, невідворотністю чогось; каяття, гіркота, зумовлені зробленою помилкою. Жалість, співчуття, жаль до когось.

Жах, жахливість – стан дуже сильного переляку, страху; трагічність, безвихідність, крайнє здивування, обурення, тривожність.

Життєрадісність – радість до життя, бадьоре і світле сприйняття дійсності. Переважання почуттів світлого, радісного сприйняття життя.

Жовч, жовчність – роздратування, злість.

Жорстокість, запеклість – озлоблення, крайнє напруження, завзятість.

Завзятість – наполегливе прагнення до чогось, до здійснення чогось; неослабна напруга. Стан, коли людина переповнена непохитністю, рішучістю, наполегливістю.

Забуття – стан глибокої замисленості, відчуженості від всього навколишнього, дрімота, напівсон, безпам’ятство.

Заздрість – стан заздрості щодо успіхів іншого.

Задоволеність – вдоволення від того, що прагнення, бажання, потреби задоволено.

Задоволення – радість від приємних відчуттів, переживань.

Заклопотаність – охопленість турботою, занепокоєнням.

Закоханість – стан, пов’язаний з любовним потягом до когось, захоплення, зачарування кимсь.

Заміщення – механізм психологічного захисту особистості у формі перенесення дій, спрямованих до недосяжного об’єкта, на досяжний об’єкт.

Замилування – вищий ступінь задоволення від чогось.

Замисленість – стан міркування, заглибленості у свої думки.

Занепокоєння, неспокійність, стурбованість – тривожний стан; хвилювання, турбота, відсутність спокою; збудження; передчуття небезпеки, відчуття тривоги, занепокоєння в очікуванні якого-небудь лиха, неприємності тощо.

Запал – гарячковість, сильне внутрішнє збудження, жагучий порив.

Запаморочення – втрата здатності розуміти навколишнє.

Запарка – сильна втома, стомлення від напруженої роботи, біганини, суєти тощо.

Запопадливість – сильне прагнення до виконання чогось, велика ретельність у чомусь.

Засмиканість – хворобливий, дратівливий стан.

Засмучення – душевний біль, розлад, сум.

Заспокоєння, заспокоєність – спокійний стан, зниження занепокоєння, тривоги, хвилювання.

Затьмареність – засмученість, зажуреність.

Захват – стан замилування, екстазу.

Захист психологічний – специфічна регулятивна система стабілізації особистості, скерована на усунення або зменшення почуття тривоги та інших травмуючи чинників, пов’язаних з конфліктом. З.П. охоплює: придушення бажань, заперечення, проекцію, ідентифікацію, сублімацію, регресію, ізоляцію, раціоналізацію, конверсію.

Захопленість – сильний підйом радісних почуттів.

Захоплення – наснага, запал, підвищений інтерес до чогось; заняття, що цілком поглинає кого-небудь, закоханість у когось, серцеве благоговіння перед кимось.

Зацікавленість, інтерес – стан, пов’язаний з інтересом до чогось, пов’язаний з виявом уваги.

Зачарованість, зачарування – стан захоплення чарівною дією чогось, когось; стан того, хто випробує на собі чарівну силу когось, чогось.

Збентеження – втрата впевненості в собі, непевність, розгубленість.

Збудженість – активація, підйом, схвильованість.

Здивованість – розгубленість, здивування.

Здивування – стан, зумовлений нерозумінням, неясністю чогось; труднощі, сумніви, які виникають через щось неясне, незрозуміле; крайній подив.

Зібраність – зосередженість своїх думок, волі, почуттів на чомусь, підтягнутість, акуратність.

Злість – злий, роздратовано-ворожий стан; злість.

Злобність, озлоблення, озлобленість – ворожість, бажання заподіяти зло; переживання злості, роздратування.

Зловтіха – злісна радість у разі нещастя, невдачі іншого.

Знак – предмет (явище уяви), яке представляє інший предмет, явище, процес. Знак у біхевіоризмі тлумачать як «стимул»; у психоаналізі – як «символ» підсвідомих потягів; у символічному інтеракціонізмі – як «сигнал» соціальних відносин; у когнітивізмі – як «метафору» систем знань.

Зневага – стан, пов’язаний з презирливо-зарозумілим, зневажливим ставленням до когось, відсутністю належної турботи й уваги.

Зневіра – похмурий, пригнічений стан духу; стан, який гнітить.

Знемога – стан крайнього стомлення, розслабливої млосності, виснаження; виснаженість, втома, стомленість, безсилля.

Зніяковілість – стан ніяковості, незручності. Синоніми: незручність, конфуз, розгубленість, незвичність.

Зосередженість – спрямованість або зібраність (думок, уваги), заглибленість у свої думки і почуття, у власний душевний світ; властивість уваги, яка означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних стимулів, які не стосуються провідної діяльності.

Ідіосинкразія – підвищена, хвороблива чутливість до запахів речовин.

Ідентифікація – розпізнавання чогось, механізм психологічного захисту особистості у формі несвідомого або емоційно-когнітивного ототожнення особистості з іншими об’єктами зважаючи на певну спільну властивість. Вторинна ідентифікація виявляється у присвоєнні, перейманні особою певних рис (поведінки) травмуючого або загрозливого об’єкта.

Ілюзія – неадекватне, помилкове відтворення в уяві об’єкта та його властивостей завдяки хибам сприймання, установкам, очікуванням тощо.

Інертність – млявість, пасивність, бездіяльність, відсутність активності, заповзятливості.

Індукція – рух пізнання від конкретного до загального, формування висновків провластивості цілого класу об’єктів шляхом перенесення знань про окремі одиничні об’єкти цього класу.

«Інсайт» – осяяння, «ага-реакція», зрозуміння, раптовий здогад. Поняття введено гештальтпсихологією, означає раптове розуміння (яке не випливає з попереднього досвіду) суттєвих відношень і структури ситуації загалом, завдяки чому досягають осмисленого розв’язання проблеми.

Інтелект (лат. – розуміння, осягнення) – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що виявляється в ефективності її індивідуального підходу до ситуації, яка вимагає пізнавальної та евристичної активності.

Інтелігентність (лат. – розуміючий, мислячий) – система особистісних властивостей індивіда, притаманних (згідно із соціальними очікуваннями) найкращим представникам суспільства, які зайняті розумовою працею і є носіями культури. До інтелігентних належать такі риси: загострене почуття соціальної справедливості; належність до надбань національної і світової культури; підпорядкованість велінню сумління, а не зовнішнім ситуативним вимогам; тактовність і особиста порядність; здатність співпереживати; світоглядна визначеність і глибина розуміння, якій притаманні терпимість до особистої думки інших людей.

Інтеракціонізм (англ. – взаємодія) – напрям соціальної психології (започаткував його американський соціолог і психолог Дж. Мід), згідно з яким люди, взаємодіючи, «обмінюються символами», «ролями» і з огляду на позицію комуніканта конструюють ситуації та власні дії.

Інтерес – форма емоційного вияву пізнавальної потреби, що забезпечує скерованість особистості на глибше пізнання дійсності і нових явищ. Задоволення інтересу не зменшує його, а виявляє нові його форми, завдяки яким пізнання явищ досягає вищого рівня розуміння.

Інтуїція (лат. – уважний погляд) – знання, яке раптово виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання. Інтуїцію трактують як «цілісне схоплення» умов проблемної ситуації, як спосіб творчої діяльності. Згідно з А. Бергсоном, З. Фройдом, механізми інтуїтивного пізнання заховані у безсвідомих рівнях творчого акту. Інтуїція є необхідним моментом виходу за межі складених стереотипів мислення і поведінки у пошуках розв’язання завдань.

Іпохондрія – хвороблива помисливість, пригніченість, пригноблений стан, туга.

Істерія, істеричність – невротичний синдром, що виявляється в припадках, підвищеній дратівливості, судорожному сміху, сльозах тощо. Збудження, лихоманка, судорожна діяльність у якомусь напрямі.

Кайф – приємне неробство, відпочинок.

Каламуть – відсутність ясності свідомості.

Катарсис – емоційний сплеск, розв’язка внутрішнього конфлікту, стан внутрішнього очищення.

Категоризація – розумовий процес зарахування поодинокого явища, події до певного класу об’єктів.

Каяття – усвідомлення своєї провини й осуд своїх вчинків, супроводжується докорами сумління.

«Кінцевий порив» – стан, для якого характерна термінова мобілізація додаткових резервів організму, не тотожна оптимальній працездатності.

Кипіння, кипучість – бурхливий вияв почуттів, думок тощо; душевне хвилювання, підйом.

Клімакс – стан жінок, пов’язаний з переходом від зрілого віку до літнього.

Когнітивна психологія – сучасний напрям психології, що виник у 1950 – 1960 рр. як альтернатива домінуючому в США біхевіоризму. Головне завдання К.П. – у вивченні ролі знання в поведінці людини; видозміні інформації, отриманої людиною завдяки органам чуттів до формування нею відповідей. Чільним у К.П. є питання організації знань у пам’яті людини, співвідношення знаково-мовленнєвих та образних елементів у процесах запам’ятовування та мислення.

Когнітивний дисонанс – неузгодженість двох суперечливих знань, які є у свідомості людини, що супроводжується виявами негативних емоцій.

Когнітивної відповідності теорія – напрям когнітивної психології, який досліджував співвідношення логічного та алогічного в поведінці людини. Ця теорія ґрунтувалася на гіпотезі, що когнітивна структура людини не може бути розбалансованою, дисгармонійною. Якщо виникає порушення рівноваги, то миттєво спрацьовує психологічна тенденція до поновлення балансу когнітивної системи.

Коливання – нерішучість, сумнів.

Кома – важкий хворобливий стан, пов’язаний з порушенням свідомості.

Контузія – стан, пов’язаний зі струсом, загальною поразкою організму без ушкодження зовнішніх тканин тіла.

Конфлікт внутрішній – важкий психічний стан, спричинений амбівалентністю почуттів або тривалою боротьбою мотивів.

Конфуз – стан зніяковілості, незручності (сконфуженість).

Криза – важкий перехідний стан, критичний перелом, критичний стан.

Культурний герой – міфологічний персонаж, який добуває, створює для людей та захищає блага цивілізації (вогонь, засоби праці, окультурені рослини, навчає мистецтв і наук, запроваджує соціальну організацію, норми співжиття, ритуали, календар та свята, веде боротьбу зі стихіями й ворожими силами тощо).

Кураж – запал, сміливість, невимушеність, бешкетництво.

Лабільність афективна – нестійкість настрою з вираженими виявами емоцій, які часто змінюються.

Лінь, лінощі – переживання задоволення від неробства; відсутність бажання робити щось, що вимагає вольового зусилля.

Лихоманка – збуджений стан, тривожне сильне хвилювання, азарт.

Лють – сильний гнів, надзвичайна сила, інтенсивність вияву чогось, реалізація дії, неприборканість, шаленство, крайня захопленість, наполегливість, наполегливість у роботі. Синонім: розлютованість.

Мажор, мажорність – бадьорий, веселий, радісний настрій.

Маніакальне збудження – надмірне прагнення до діяльності з незакінченністю і невмотивованими переходами від одного виду діяльності до іншого. Здійснюється з підвищеним афектом, пришвидшенням мислення і мови.

Манія, маніакальність – хворобливий психічний стан, який виявляється у збудженості, зосередженості свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї; сильна пристрасть до чогось.

Маразм – стан повного зниження психічної та фізичної діяльності людини внаслідок старості або хронічної хвороби.

Марення – ідеї, судження, які не відповідають дійсності, обґрунтовані помилково, які свідомість цілком опанувала і які не змінюються під час переконання й роз’яснення (марення величі, особливого значення, впливу тощо).

Масовий стан – масова істерія, масова паніка, чутки, мода, суспільні настрої.

Методологія – система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; форми та нормативи логічно правильних способів отримання потрібних результатів.

Меланхолійний рантус – рухове збудження, яке поєднується з безвихідним розпачем, болісною нестерпною тугою.

Меланхолія – похмура настроєність, зневіра, туга.

Ментизм – безперервний і некерований потік думок, спогадів, «вихор ідей», образів, уявлень, який виникає мимовільно.

Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв’язках.

Мислення абстрактне (abstractio – уявне відвертання) – це розумовий процес відволікання від певних властивостей предметів (чуттєвих даних дійсності) і явищ з метою пізнання; оперування лише ідеальними утвореннями – поняттями, ідеями, уявними образами.

Мислення вербальне – мислення, яке реалізується в мовленнєвих актах засобами мови, опредмечує думку в мовних виразах.

Мислення логічне – вид мислення, що відбувається з опорою на поняття, судження, закони логіки. При цьому одна думка передовсім виводиться з іншої думки, а не через емпіричні дані. Протилежним до логічного є «алогічне мислення», тобто таке, що суперечить законам логіки.

Мислення наочно-образне – процес оперування візуальними образами, образами пам’яті й образами уяви.

Мислення практичне – процес мислення, нерозривно пов’язаного з конкретними діями людей і спрямованого на розв’язання практичних проблем, ситуацій. Воно є інтелектуальною підготовкою до фізичних дій – постановки мети, складання плану дій, пошуку засобів, необхідних для досягнення мети.

Мислення продуктивне – вид мислення, у якому найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал.

Мислення теоретичне – розумовий процес, спрямований на постановку та розв’язання абстрактних теоретичних завдань і проблем, які не цілком зумовлені практичними потребами. Його ознаки – ідеалізація, абстрагування, системність.

Мінор, мінорність – похмурий настрій.

Мління – знемога в млості, переживання захоплення, насолоди під впливом сильного почуття; мліти – перебувати в стані знемоги, розслабленості, насолоджуватися спокоєм, відпочинком.

Млість – повне задоволення, задоволення бажань, примх тощо, стан заспокоєності, насолоди; блаженство, ніжність, пристрасність.

Млосність – неясний, безпричинний смуток, втома, а також ніжна душевна знемога.

Млявість – відсутність жвавості, бадьорості, рухливості; повільність; відсутність жвавого інтересу до навколишнього, байдужість, бездіяльність.

Мобілізація, змобілізованість – повна готовність до якоїсь діяльності.

Монотонія – стан, який виявляється в сонливості, у зниженні волі й уваги, стан втоми, зниженняя позитивної робочої мотивації з появою негативних емоцій.

Мріяння, мрійливість – стан того, хто мріє, фантазує.

Мужність – хоробрість, безстрашність, душевна стійкість, сміливість, цілковите самовладання під час небезпеки, лиха тощо.

Мука – сильне фізичне або моральне страждання.

Муторність – неприємний, тужливий настрій.

Мучіння – переживання фізичних і моральних страждань, занепокоєння; стомлювальні й прикрі турботи.

Нав’язливий стан – постійне виникнення нездоланних, далеких для особистості (зазвичай неприємних) уявлень, спогадів, сумнівів, страхів, прагнень, потягів, рухів і дій і при цьому збереження критичного ставлення і спроб боротьби з ними.

Надія – чекання чого-небудь бажаного, поєднане з упевненістю в можливості його здійснення.

Надломленість, надірваність – втрата фізичних і душевних сил.

Надутість – сердитість, скривдженість, образа.

Налаштовування – спрямованість думок, почуттів тощо; коли людина перебуває в певному душевному стані, що має певний напрям думок, поглядів.

Напівдрімота, напівсон, напівзабуття – дрімотний стан, неглибокий сон, що долається дрімотою.

Напівмарення – стан лихоманки; стан, близький до марення.

Наполегливість – стан, коли рішуче і завзято домагаються своєї мети; коли виявляють завзятість, вимогливість.

Напруга – стан крайнього збудження, хвилювання.

Напруженість, схвильованість – збудженість, надзвичайне хвилювання, стривоженість, неспокій.

Наснага – душевний підйом, захоплення, натхнення.

Насолода – вищий ступінь задоволення.

Настрій – душевний стан, напрям думок, поглядів, інтересів, почуттів тощо, налаштування, схильність, бажання робити щось.

Натовп – неструктуроване скупчення людей, що перебувають у схожому емоційному стані, зумовленому спільним для всіх об’єктом уваги, але не об’єднане чітко усвідомленою спільною метою.

Натренованість – стан, коли людина пройшла гарне тренування, функціональний стан.

Натхненність – стан, переповнений піднесеними почуттями, прагненнями, які виражають висоту почуттів і прагнень.

Натхнення – стан творчого підйому, своєрідного напруження, творчого хвилювання, який веде до виникнення або реалізації задуму й ідеї в науці, мистецтві, техніці.

Націленість – спрямованість зусиль, дій, думок і почуттів на досягнення мети.

Невимушеність – природність, простота і ясність поводження, звертання.

Неврастенія – психопатологічний синдром, який виражається в розладі нервової системи, підвищеній стомлюваності, дратівливості, безсонні, головних болях тощо.

Негативізм – безглуздий, невмотивований опір чужому впливові, захисна реакція.

Недуга – нездужання, хвороба, важкий психічний стан.

Незворушність – повне самовладання, спокій.

Нездужання – хворобливий стан.

Ненависть – почуття і переживання найсильнішої ворожості.

Неосудність – психічний стан, за якого людина не здатна відповідати за свої дії.

Непритомність – раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душевного потрясіння.

Несамовитість – крайній ступінь душевного збудження, що супроводжується втратою самовладання; шаленство.

Несприйнятливість – стан, пов’язаний з поганим сприйняттям, засвоєнням, розумінням чого-небудь.

Нервозність – стан, пов’язаний з підвищеною збудливістю, хвороблива дратівливість, нервовість.

Нервування – стан крайньої нервової напруги, зумовлений відповідними умовами й обставинами.

Неуважність – постійне переключення уваги з одного предмета на інший або зосередження на одній якій-небудь думці, недостатнє реагування на навколишніх, відсутність інтересу.

Ніжність – пестливість, м’якість відносно когось; вчинки, слова, які виражають ніжні почуття.

Нірвана – блаженний стан спокою, блаженство.

Ниття – тупий, пекучий біль.

Ностальгія – туга за батьківщиною, за рідною домівкою.

Нудьга – стан душевної втоми, зневіри, туги від неробства або відсутності інтересу до навколишнього.

Нудота – запаморочення, напівнепритомний стан; неприємне, нудотне відчуття; відраза, огида.

Ображеність – вираження образи; ущемлення.

Образа – стан, зумовлений несправедливістю, незаслуженою образою. Синонім: скривдженість.

Обурення – крайнє невдоволення.

Обурювання – обурення, невдоволення, гнів.

Одержимість – стан, коли перебуваєш під владою чогось, охоплений чимсь.

Одурманення – потьмарення свідомості.

Озвіріння – лють, сказ.

Озлоблення, озлобленість – роздратованість, злість, запеклість відносно когось або чогось.

Окриленість – душевний підйом, наснага.

Онтогенез – процес розвитку індивідуального організму людини, формування головних структур психіки індивіда у дитинстві.

Оптимістичність, оптимізм – життєрадісність, наповненість бадьорим і життєрадісним світосприйняттям, вірою в майбутнє, схильність у всьому бачити гарне, світлі тони і грані. Оптимістичні думки, почуття, поведінка.

Осатанілість – стан крайньої злості, люті, сказу.

Оскаженіння – втрата відчуття міри, крайня розперезаність.

Осліплення – втрата здатності правильно сприймати дійсність, оцінювати, що відбувається.

Осоловілість – млявість, розслабленість, напівсонність (від сильного сп’яніння, втоми, переїдання тощо).

Острах – стан чекання небезпеки і підготовка до неї. Боязкість, страх, побоювання.

Остовпіння – стан, пов’язаний із сильним потрясінням, подивом.

Осяяння – раптове прояснення свідомості, раптове зрозуміння чогось, раптовий здогад (інсайт).

Оторопілість – крайня розгубленість, збентеження.

Отупіння – стан, пов’язаний із втратою здатності міркувати.

Охолодження – стан байдужості, відчуження; втрата почуття до когось, жвавості, свіжості почуттів, сприйняття.

Очікування – припущення, надія.

Очманіння – втрата здатності ясно сприймати і розуміти навколишнє.

Очманілість – стан, пов’язаний із втратою здатності ясно сприймати і розуміти навколишнє.

Паніка – раптовий, нездоланний страх, сум’яття, яке охопило когось (зазвичай відразу багато людей), загальне хвилювання, переполох, спричинений цим страхом. Синонім: паніка масова.

Панічне (психогенне) збудження – безглузде рухове збудження, іноді у формі «рухової бурі», яке виникає під час раптових дуже сильних потрясінь, катастроф, у ситуаціях, які загрожують життю.

Пароксизм – сильний напад душевного збудження, почуття тощо.

Патетичність – жагуче хвилювання, наповнене пафосом.

Патологічні сумніви – неадекватно тяжкі, тривожні переживання морально-етичного, іпохондричного та іншого змісту, які не відповідають реальній і потенційній неприємності або біді.

Пафос – жагуча наснага, підйом, надмірна піднесеність тону, ентузіазм, зумовлений якою-небудь ідеєю; висока ідея, яка зумовлює ентузіазм.

Перевантаженість, перевантаження – надмірний ступінь зайнятості.

Перевтома – стан крайньої втоми, недовідновлення сил після навантажень.

Передстартова апатія – стан, пов’язаний зі зниженням інтересу до виконання діяльності, млявістю. Спричинений надмірною мотивацією на успіх у поєднанні з непевністю у своїх силах.

Передстартова лихоманка – різко виражений передстартовий стан як наслідок низької (або зниженої хоча б тимчасово) емоційної і вольової стійкості. Виявляється в зниженні дієздатності.

Передстартовий стан – емоційний стан особистості перед початком діяльності, у позитивному результаті якої в суб’єкта немає цілковитої впевненості (відповідальна діяльність).

Передчуття – неясне відчуття тривоги, очікування чогось, що може трапитися, відбутися.

Переконання – упорядкована система поглядів (філософських, естетичних, політичних тощо) і усвідомлених потреб особистості, що спонукає людину діяти згідно з власними ціннісними орієнтаціями.

Переляк – раптовий сильний страх.

Пересичення – роздратування або байдужість, втома від надмірного задоволення яких-небудь потреб, непомірного користування чимсь; пересиченість суб’єктивно переживають як втому, втрату інтересу.

Перетренованість – стан, зумовлений перевантаженням спортсмена. Спричинений хронічною перевтомою.

Персона (persona – лат. особа) – особистість індивіда в тому вигляді, якою вона постає в очах інших людей. Згідно з К. Юнгом, персона як «маска» людини дає компромісну можливість індивіду взаємодіяти з навколишнім світом, посідаючи ту роль, яку він здатний зайняти і втримувати.

Персоналізм – філософський напрям, який трактує людину не як істоту, що мислить і сумнівається, а як діючий, індивідуалістичний, прагматичний суб’єкт, що прагне до самоактуалізації та досягнення певної мети й позиції (соціальної зокрема). Моральні цінності в цьому контексті можуть втрачати будь-який сенс.

Підготовленість – стан, пов’язаний із запасом знань, умінь, навичок і досвіду.

Підйом – наснага, збудження.

Піднесеність (піднесений настрій) – радісне збудження, жвавість.

Підозра – стан людини, яка припускає можливість чогось проти себе, недовірливість, обережне ставлення до когось.

Підтягнутість – зовнішня і внутрішня зібраність, строгість, стриманість.

Пильність – сторожкість, постійна увага.

Пильнування – функціональний стан. Стан активації всього організму, що дає йому змогу вхоплювати, відбирати й інтерпретувати сигнали зовнішнього світу, скеровувати деякі з них у пам’ять або ж реагувати на них адекватними чи неадекватними діями, залежно від попереднього досвіду і навичок.

Пихатість – надмірна зарозумілість, прагнення підкреслити свою важливість і перевагу над іншими, гордовитість, чванство.

Подив – стан, зумовлений сильним враженням від чогось незвичайного, несподіваного, дивного, незрозумілого. Синонім: здивування.

Пожвавлення, жвавість – веселощі, збудження, веселість; виведення зі стану млявості, апатії.

Полегшення – розрядка.

Покаяння – визнання у здійснені вчинку, у помилці; сповідь.

Поклоніння – благоговіння, віддане замилування.

Покора – незаперечна слухняність, підпорядкування.

Поспіх, гарячка – поспішність, квапливість.

Потрясіння – сильне хвилювання, глибоке переживання.

Потьмарення, помутніння – похмурість, сум, смуток.

Потяг – мотиваційний стан, який є недиференційованою, неусвідомленою або недостатньо усвідомленою потребою суб’єкта.

Похмілля – погане самопочуття, нездужання, спричинене передозуванням алкоголю напередодні.

Похмурість – безпросвітність; стан, що гнітить, заглибленість у важкий роздум, переживання почуття безнадії, похмурість; стан, насичений важкими, безутішними думками, почуттями; суворість, невеселість, непривітність.

Почуття втрати відчуттів – важке емоційне спустошення, переживання невідворотної втрати відчуттів (немає більше ні радості, ні любові, ні суму).

Почуття причетності – продукт спілкування, до структури якого входять емпатія, усвідомлена єдність загальних цілей спільної діяльності.

Почуття провини – стан, пов’язаний з усвідомленням своєї провини.

Прагнення – жагуче бажання, сильний почуттєвий потяг.

Працездатність – стан систем, що забезпечують працездатність: мобілізація, первинна реакція, гіперкомпенсація, компенсація, субкомпенсація, декомпенсація, зрив.

Презирство – повна зневага, крайня неповага до кого-небудь, зневажливе ставлення до чого-небудь.

Прекраснодушність – піднесено-сентиментальна налаштованість, схильність в усьому бачити приємне, піднесене.

Пригніченість – стан крайнього засмучення, пригнобленість.

Приголомшення – стан крайнього подиву, здивованість, розгубленість.

Приниженість – стан образи.

Приниження – приниження себе, своєї людської гідності, нудьга.

Принцип реальності – засада регуляції психічного життя з урахуванням умов і можливостей задоволення потягів, що склалися на цей час (відмова у задоволенні лібідо).

Принцип задоволення – психоаналітична засада регуляції психічного життя, спрямована на уникнення незадоволення й необмежене отримання насолоди.

Приреченість – стан людини, якій призначена загибель.

Пристрасть, пристрасність – запал, сильний потяг до чогось, пристрасть до певної справи, заняття, сильна захопленість, віддача всіх своїх душевних сил якійсь справі, заняттю. Притупленість, притуплення – втрата гостроти, сили.

Приязнь – симпатія; гарне, доброзичливе ставлення до когось.

Пробудження – пожвавлення після апатії, під час переходу в стан напруженої діяльності; пожвавлення.

Провал – стан свідомості, за якого відсутнє ясне сприйняття навколишнього.

Проникливість – вдумливість, глибоке вникнення в суть чогось, хвилююча щирість, задушевність, внутрішня переконаність.

Передсонний стан – стан, проміжний між сном і неспанням.

Прострація – пригноблений, пригнічений стан, який супровод-жується спадом сил, байдужим ставленням до навколишнього. Стан повної фізичної і нервово-психічної розслабленості, яка настає після важких хвороб, сильної перевтоми, потрясінь.

Прояснення, просвітленість – ясність, радість, світлість свідомості.

Психічна контрольність – інтегративний (синтезуючий) психічний процес, який пронизує, структурує та завершує дію всіх психічних процесів, зумовлюючи розвиток і вдосконалення психіки. Для процесів контрольності характерна тенденція до втручання в усі психічні процеси особистості; вона завершує дію кожного психічного процесу, як його заперечення, спрямоване на ефективну практику, і виявляється завжди конкретно у конкретних обставинах. Український дослідник Я.І. Цурковський визначив такі головні властивості психічної контрольності: адекватність; конкретність; виразність; широта охоплення; оперативність; активність; тривалість концентрації; осциляція між різними об’єктами.

Психоаналіз – 1) система засобів виявлення особливостей переживань і дій людини, зумовлених несвідомими спонуканнями; 2) науково-терапевтичний напрям, який започаткував З. Фройд.

Психоастенія – хворобливий стан, який виражається в крайній нерішучості, непевності в собі, схильності до нав’язливих думок, вразливості.

Психоз – хворобливий психічний стан.

Психопатологічні синдроми – астенічний, афективний, депресивний, маніакальний, деперсоналізації, синестопатичний, іпохондричний, істеричний, синдром надцінних ідей – параноїдальних, онейроїдних: сновидне потьмарення свідомості, сутінковий синдром. Негативні синдроми (прогноз) – зміни особистості, амнезійні розлади, димнестичне божевілля, корсаковський синдром, паралітичний синдром, псевдопаралітичний синдром.

Психосемантика – галузь психології, що вивчає походження, структуру, функціонування індивідуальної системи значень, що впливає на процеси сприйняття, мислення, пам’яті, прийняття рішень. Об’єктом дослідження психосемантики є зокрема вплив образів, символів, символічних дій, вербальних форм, мотивів, емоцій на формування системи індивідуальних значень світогляду людини.

Радість – піднесення почуттів, святкування перемоги, задоволення, задоволеність.

Раж – сильне збудження, шаленство, несамовитість.

Раптус – шалене збудження, раптове, подібно до вибуху, що перериває загальмованість або ступор.

Реактивні стани – особливі психічні стани, у клінічній картині яких відображено зміст психічного.

Регресія (лат. – повернення) – форма психологічного захисту, що полягає у поверненні до інфантильних щаблів психічного розвитку та примітивних форм мислення, поведінки, в актуалізації колись успішних способів реагування.

Редукціонізм (лат. – зведення до попереднього стану) – методологічна установка, скерована на зведення явищ вищого щабля до явищ нжчого рівня (наприклад, душевних чи психологічних явищ до фізіологічних).

Ретельність – велике старання, запопадливість.

Ревнощі – болісний сумнів у вірності, любові, у повній відданості; підозра в прихильності, у більшій любові до когось, заздрість до успіху іншого, небажання поділяти щось.

Рекреація – відпочинок, відновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність.

Релаксація – загальний стан спокою, розслабленості перед сном, після сильних переживань або фізичних зусиль, а також повне або часткове м’язове розслаблення, що є наслідком довільних зусиль.

Ремісія – тимчасове ослаблення вияву хронічної хвороби.

Референтність – відношення значущості, яке пов’язує особу з іншою людиною або групою.

Рефлексія – схильність до аналізу своїх переживань, звернення свідомості на самого себе (самосвідомість), осмислення свого стану.

Рішучість – сміливість, готовність прийняти і здійснити задумане, непохитність.

Розбитість – стан крайньої втоми, знемоги.

Розгвинченість – стан, для якого характерна відсутність душевної рівноваги, витримки; коли людина перейшла до стану нервового або фізичного розладу.

Розгойдування – спроба вийти зі стану апатії, бездіяльності.

Розгубленість – цілковита втрата самовладання; збентеження, зніяковілість від сильного хвилювання, потрясіння тощо; втрата здатності міркувати і діяти.

Роздвоєність – стан щиросердного розладу, коливання між двома почуттями, бажаннями.

Роздирання – фізичні та моральні страждання.

Роздратування, роздратованість – стан збудження, схвильованості, гостре невдоволення, досада, злість, гнів.

Роздум – стан міркування, заглибленості у свої думки, думи.

Розм’якшення, розм’якшеність – стан душевної м’якості, лагідності.

Розпач – стан безнадійності, безвихідності, занепад духу.

Розрада – задоволення, радість, заспокоєння, полегшення в горі.

Розрядка – зникнення (спад) напруженості.

Розслаблення, розслабленість – відсутність розумового або фізичного напруження, внутрішнього збудження; занепад або відсутність сил, енергії.

Розбитість – сильне засмучення, сум.

Розчарування, розчарованість – почуття незадоволеності, спричинене нездійсненими чеканнями, надіями і мріями, втрата віри в когось, у щось.

Розчулення – ніжне, тепле почуття, пробуджене чимось зворушливим. Синонім: ніжність.

Роль – поняття, яке ввів засновник інтеракціонізму Д. Мід, яке означає соціальну функцію особистості, відповідний до чинних норм спосіб поведінки людини, притаманний її статусу, становищу в суспільстві, системі міжособистісних стосунків.

Романтизм, романтичність – емоційна піднесеність, умонастрій, перейнятий ідеалізацією дійсності, мрійливою змістовністю, емоційно-піднесене ставлення до чогось.

Садизм – ненормальна пристрасть, прагнення до жорстокості, насолода від чужих страждань.

Самотність – стан самотньої людини.

Самоактуалізація – прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку особистісних можливостей. У межах гуманістичної теорії самоактуалізацію визнають головним мотивом особистості на противагу біологічному та ситуативному детермінізму фройдизму та біхевіоризму.

Самовдоволення – упевненість у своїх чеснотах, успіх і самодостатність.

Самовідданість – готовність жертвувати собою заради інших, заради спільної справи і блага, забування себе, своїх негараздів.

Самовідчуженість – забуття про самого себе, зневага власних ідей, інтересів, потреб.

Самовладання, витримка – вольовий стан, пов’язаний з умінням володіти собою.

Самовпевненість – надмірна впевненість у собі, у своїх силах і прагненнях; висока оцінка своїх сил, іноді перебільшена.

Самогіпноз – самозумовлений стан.

Самозабуття – крайній ступінь наснаги, захоплення, збудження, що доходить до забуття себе і всього навколишнього.

Самозакоханість – переконання у винятковості своєї особистості, самозамилування, зарозумілість.

Самозахоплення – замилування власною особистістю, захоплена любов до самого себе.

Самоконтроль – здійснення усвідомлених вольових зусиль, спрямованих на підтримання належного психічного тонусу, збереження енергійності, працездатності і водночас на стримування власних емоцій.

Самопочуття – відчуття фізіологічної і психологічної комфортності або дискомфортності, яке залежить від здоров’я і настрою.

Свіжість – здоровий, квітучий вигляд, жвавість і безпосередність почуттів; сповненість здоров’ям, силами.

Святковість – урочисто-радісний, щасливий настрій.

Сердечність – доброта, чуйність, задушевність, доброзичливість; щирість, яка йде від серця.

Сердитість – гнів, роздратування, дратівливість.

Симпатія – потяг, тепле почуття, прихильність.

Синтез (synthesis – з’єднання) – метод наукового пізнання, що полягає в поєднанні у цілісність різноманітних явищ, властивостей, протилежностей. Результатом «творчого синтезу» є не еклектика, а взаємовплив і взаємопроникнення елементів у якісно інший пізнавальний результат.

Сказ – крайній ступінь роздратування, гніву; шаленство, лють.

Скам’янілість, задерев’янілість, онімілість – стан, пов’язаний із втратою здатності відчувати, виявляти якісь почуття, дії. Синонім: заціпеніння.

Скептицизм (skepticos грец. – вивчаючий) – специфічна пізнавальна настанова, скерована на відмову від категоричних суджень, визнання відносності людських знань про себе та світ.

Скорбота – глибокий сум, прикрість.

Скутість – відсутність волі, легкості, невимушеності в діях, вияві, вираженні чого-небудь.

Ситість – стан, властивий людині, яка вгамувала свій голод.

Смиренність – відсутність гордості, зарозумілості; усвідомлення своєї незначущості, слабкості; лагідність, сумирність.

Смута – душевне хвилювання, сум’яття, тривога.

Смуток – стан суму, легкої зневіри.

Совість – стан, пов’язаний з усвідомленням моральної відповідальності за свою поведінку перед людьми, суспільством.

Сомнамбулізм – гіпнотичний стан; розлад свідомості, під час якого автоматично у сні відбуваються звичні рухи.

Сон – природний психічний стан.

Сонливість – бажання спати, схильність до сну.

Сором – сильна зніяковілість, незручність від свідомості негожості, непорядності свого вчинку, поведінки. Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки.

Сором’язливість – боязкість, несміливість, соромливість.

Співчуття, жаль – співчуття горю, лиху, стражданням когось, жалість, спричинена стражданням, нещастям іншої людини; чуйне, співчутливе ставлення до когось, підтримка, схвалення.

Сплячка – стан душевного заціпеніння, бездіяльність, пасивність; сонливий стан.

Сплін – нудьга, тужливий настрій.

Спокій – стан душевної рівноваги, спокою, відсутність душевної тривоги, хвилювань, витриманість, урівноваженість, помірність, рівність у перебігу чогось.

Спрага – сильне, жагуче бажання чогось, потреба в питті.

Спрямованість, устремління – наполегливий потяг, тяжіння, прагнення до чого-небудь, до досягнення мети; скерованість до якоїсь мети. Синонім: цілеспрямованість.

Спустошеність – душевна і моральна порожнеча, втрата здатності до творчого, активного життя.

Сп’яніння – стан, зумовлений у людини дією випитого; захват, екстаз, самозабуття.

Стан перемоги, переможність – усвідомлення своєї перемоги, своєї переваги. Антонім: поразка.

Стан, що пригнічує – важкий обтяжливий стан, пов’язаний з утиском і гнобленням.

Статус – розташування суб’єкта в системі міжособистісних стосунків, чим визначено його права, обов’язки, привілеї.

Стереотипізація (грец. – твердий відбиток) – упереджене сприйняття соціального об’єкта з огляду на приписування йому певних рис, притаманних тій чи іншій соціальній групі без достатнього усвідомлення його індивідуальних особливостей.

Страх, острах, побоювання – стан сильної тривоги, занепокоєння, душевне сум’яття перед небезпекою, лихом тощо.

Стервозність, розлюченість – стан крайньої люті, несамовитої злості.

Стійкість – твердість, непохитність, завзятість.

Стиснення – стан обмеження, відчуття незручності, зніяковілості, відсутність невимушеності в поведінці. Синоніми: скрутність, вимушеність.

Сторожкість – напружена уважність і тривога в очікуванні чогось, наповненість напруженим чеканням і тривогою, вираження цього.

Страждання – фізичний або моральний біль, мука.

Ступор – стан різкої пригніченості, яка виражена в цілковитій нерухомості, мовчазності.

Сублімація (лат. – підіймати) – у психоаналізі З. Фройда один з механізмів психологічного захисту особистості від травмуючого впливу конфлікту мотивів, завдяки трансформації інстинктивних (сексуальних, агресивних) потягів у прийнятніші для індивіда та спільноти форми діяльності (творчість, гумор тощо).

Суєта – дрібні та дріб’язкові життєві помисли, інтереси, біганина, турботи; відсутність урівноваженості.

Сум – стан смутку, скорботи і душевної гіркоти.

Сумнів – непевність в істинності чогось, думка про можливу невідповідність чогось, підозра, побоювання, коливання, здивування, яке виникає під час якоїсь роботи, стан душевного розладу, непевності. Сумнів може стати першою ланкою пізнання, як це доводили Августин та Декарт.

Сум’яття – сильне хвилювання, збудження, тривога, спричинені боротьбою суперечливих почуттів; загальна розгубленість, зумовлена сильною тривогою, страхом; переполох, паніка. Синонім: збентеженість.

Схвильованість – приємне розчулення.

Суворість – твердість, непохитність, відсутні