Процесуальні теорії мотивації

З

містові теорії мотивації базуються на потребах та пов'язаних з ними чинниках, що визначають поведінку людей.

У процесуальних теоріях аналізується те, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вона обирає конкретний вид поведінки. Процесу­альні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка лю­дини визначається не тільки ними. Згідно з процесуальними теоріями, поведінка людини є функцією її сприйняття та сподівання, що пов'язано з конкретною ситуацією.

Процесуальні теорії мають за мету з'ясувати, як люди діють, аби задоволь­нити свої потреби. Скажімо, дві особи прагнуть досягти успіху. Одна з них вважає, що важко працюючи, віддаючи роботі додатковий час, вона досягне визнання за відмінні успіхи. Друга відчуває, що налагодження добрих взає­мин з керівництвом, встановлення контактів з усіма ланками організації дасть ідентичні наслідки. Одна особа обрала шлях до успіху через показники діяль­ності, інша — через особисті зв'язки. Так спільна мета передбачає кілька способів її досягнення.

Процесуальні теорії описують, як люди здійснюють вибір між альтернати­вами поведінки і як кожна особа визначає для себе найкращий спосіб задово­лення потреби. За допомогою процесуальних теорій мотивації керівництво ви­значає, як необхідно впливати на поведінку людини для ретельного виконання нею службових обов'язків.

Існує три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікування, теорія справедливості та об'єднана модель мотивації.

ТЕОРІЯ СПОДІВАННЯ В.ВРУМА

Т

еорія очікування (сподівання), заснована на дослідженнях Віктора Врума, стверджує, що наявність активної потреби не є єдиною необхід­ною умовою мотивації людини для досягнення певного результату. Людина повинна також сподіватися на те, що обраний нею тип поведінки дійсно при­веде до задоволення потреби чи до набуття бажаного.

Очікування розглядається, як оцінка даною особистістю ймовірності здійс­нення певної події. При аналізі мотивації до праці теорія очікування зосеред­жується на трьох залежностях: витрати праці — результати; результа­ти — винагороди; валентність (сила переваги, яку надає людина тому чи іншому результатові, тобто стимули чи ступінь задоволення винагородою).

Очікування відносно витрат праці — результатів (ВП — Р) — це спів­відношення між витраченими зусиллями та отриманими результатами. На­приклад, виконавець робіт сподівається, що за вироблену продукцію високої якості з мінімальними витратами матеріалів, керівництво підвищить його про-

224

фесійний розряд. Якщо прямої залежності між витраченими зусиллями та досягнутими результатами немає, то згідно з теорією очікування, мотивація слабшає. Відсутність взаємозв'язку може відбутися через неправильну само­оцінку працівника, погану підготовку чи недостатні повноваження для виконан­ня поставленого завдання.

Сподівання відносно результатів — винагород (Р — В) — це очікуван­ня певних винагород чи заохочень у відповідь на досягнутий рівень результа­тів. Розвиваючи наведений приклад, зазначимо, що робітник, підвищивши роз­ряд, отримуватиме вищу заробітну плату чи стане майстром. Аналогічно, якщо людина впевнена у тому, що досягнуті результати будуть помічені й відзна­чені, але при реально допустимих витратах зусиль ці результати не будуть досягнуті, то мотивація і в цьому випадку буде слабкою.

Третій чинник, що визначає мотивацію в теорії очікування — це валентність або цінність винагороди чи заохочення. Валентність — це передбачуваний ступінь відносного задоволення чи незадоволення, що виникає внаслідок отри­мання певної винагороди. Оскільки у різних людей потреби та бажання від­носно винагород істотно відрізняються, конкретна винагорода, що пропону­ється у відповідь на досягнуті результати, може і не мати для них ніякої цін­ності. Якщо валентність низька, то цінність отриманої винагороди для вико­навця не досить велика і мотивація трудової діяльності слабка.

Якщо значення будь-якого з цих трьох критично важливих для визначен­ня мотивації чинників буде малим, то і мотивація буде слабкою і результати праці низькими. Співвідношення цих факторів визначається формулою:

Оскільки потреби людей відрізняються, то конкретну винагороду вони оцінюють по-різному. Відповідно, керівництво організації повинно зіставити винагороду, що пропонується, з потребами співробітників та привести їх у відповідність.

ТЕОРІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Т

еорія справедливості пропонує інше пояснення того, як люди розподі­ляють та спрямовують свої зусилля для досягнення поставленої мети. Згідно з нею, люди суб'єктивно визначають відношення отриманої винагороди до витрачених зусиль і зіставляють його з винагородою інших людей, які

225

Розділ III

ТУНКЦІІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 9

ТУНКЦІЯ МОТИВАЦІЇ

 

виконували аналогічну роботу. Якщо порівняння показує дисбаланс та не­справедливість, виникає психологічна напруга. У підсумку складається ситуація, при якій необхідно стимулювати конкретного співробітника, зняти напругу і для відновлення справедливості ліквідувати дисбаланс.

Баланс та відчуття справедливості відновлюється за рахунок зміни рівня зусиль, що витрачаються, або зміни рівня отриманої винагороди. Отже, спів­робітники, які вважають, що недоотримують порівняно з іншими, починають працювати менш інтенсивно, або намагаються підвищити рівень винагород. Співробітники, що вважають себе більш стимульованими, ніж решта їх спів­робітників, намагаються підтримувати інтенсивність праці на досягнутому рівні чи навіть підвищувати його.

Основний висновок теорії полягає у тому, що люди намагатимуться змен­шити інтенсивність праці, поки не отримають справедливої винагороди. Однак, сприйняття та оцінка справедливості носить суб'єктивний, відносний характер.