Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 1. ‘≥лософ≥€, њњ призначенн€, зм≥ст ≥ функц≥њ в сусп≥льств≥




«м≥ст теми: 1.—воЇр≥дн≥сть ф≥лософ≥њ та њњ основне питанн€. 2. ‘≥лософ≥€ €к св≥тогл€д. 3.‘≥лософ≥€: наука чи мистецтво? 4.‘ункц≥њ ф≥лософ≥њ та њњ сенс.

—воЇр≥дн≥сть ф≥лософ≥њ та њњ основне питанн€

Ќа питанн€: Уўо таке ф≥лософ≥€?Ф - ≥снуЇ, на перший погл€д, проста та зрозум≥ла в≥дпов≥дь: ф≥лософ≥€ Ц це любов до мудрост≥. —аме слово Уф≥лософ≥€Ф утворене в≥д двох грецьких сл≥в: УлюбовФ та Умудр≥стьФ. ўе в V ст. до н.е., коли вперше використовували цей терм≥н спочатку ѕ≥фагор (б≥л€ 580 Ц500 рр. до н.е.), а п≥зн≥ше ѕлатон (427-347 рр. до н.е.), сенс ф≥лософ≥њ вбачали в пошуках мудрост≥, ≥стини. ѕлатон вважав, що завданн€ ф≥лософ≥њ Ц у п≥знанн≥ споконв≥чних та абсолютних ≥стин. ¬загал≥ пошук ≥стини, прагненн€ до мудрост≥ та до знань у стародавн≥й √рец≥њ визначались €к вищ≥ духовн≥ ц≥нност≥. ј ф≥лософи, зокрема, соф≥сти, своњм завданн€м вважали саме навчанн€ мудрост≥.

ƒоц≥льно поставити запитанн€, а що таке мудр≥сть ≥ чи розкриваЇ сутн≥сть ф≥лософ≥њ в≥дпов≥дь на це запитанн€? якщо звернутис€ до ф≥лософських джерел, то ми знайдемо багато визначень ознак мудрост≥, серед €ких ≥ повнота знань, ≥ моральна досконал≥сть, ≥ внутр≥шн€ ц≥льн≥сть духу, ≥ в цьому контекст≥ слово Уф≥лософ≥€Ф означаЇ прагненн€ до духовноњ ц≥л≥сност≥ людського ≥снуванн€ Ц в античност≥ саме такий зм≥ст вкладали в це слово. ≤ в Ќовий час –.ƒекарт (1596-1650), наприклад, п≥д мудр≥стю розум≥в не т≥льки розважлив≥сть у справах, але ≥ досконале знанн€ усього того, що може п≥знати людина. ¬≥н вважав, що кожен народ тим б≥льше осв≥чений, чим краще в ньому ф≥лософствують, тому ≥ немаЇ дл€ держави б≥льшого блага, н≥ж мати д≥йсних ф≥лософ≥в. јле етимолог≥€ слова, та й загальне буденне використанн€ цього терм≥ну в античност≥ надавало йому значенн€, €ке не в≥дпов≥дало академ≥чному у€вленню про ф≥лософ≥ю в б≥льш п≥зн≥ часи. …детьс€ про те, що ф≥лософ≥€ в той час була нерозд≥льною з людським ≥снуванн€м, що ф≥лософський елемент був присутн≥й у людськ≥й д≥€льност≥; тобто ф≥лософ≥€ в реальному античному житт≥ була осмисленн€м повс€кденност≥, внесенн€м розум≥нн€ всього сущого €к Їдиного. ‘≥лософ≥€ €к любов до мудрост≥, перш за все, означало гуман≥стичну та практичну њњ спр€мован≥сть.

‘≥лософ≥€ виникаЇ ≥з внутр≥шньоњ потреби людськоњ д≥€льност≥ та культури дати в≥дпов≥дь передус≥м на смисложиттЇв≥, св≥тогл€дн≥ питанн€. ‘≥лософ≥€ пройшла складний та суперечливий шл€х, перш н≥ж в≥докремилась в самост≥йну сферу д≥€льност≥ ≥з своњми особливими функц≥€ми. “ака д≥€льн≥сть була спр€мована на утворенн€ найб≥льш загальних знань та абстрактних ≥дей. Ћюдство взагал≥ проходить досить довгий шл€х розвитку цив≥л≥зац≥њ та культури, перш н≥ж виникаЇ наст≥йна потреба у виокремленн≥ всезагального €к такого, потреба в спец≥альн≥й робот≥ з ним. ’оча ≥дењ узагальненого типу були накопичен≥ ще до по€ви ф≥лософ≥њ, останн€ виникаЇ €краз тод≥, коли зТ€вл€Їтьс€ необх≥дн≥сть у роздумах про сам≥ ц≥ всезагальн≥ ≥дењ. “аким чином зТ€вл€ютьс€ ф≥лософськ≥ ≥дењ €к особлив≥ €вища духовноњ культури, €к≥ концентрують в соб≥ не €к≥сь завершен≥ ≥стини, а, перш за все, проблеми-питанн€, знах≥дки та сумн≥ви, спр€мован≥ на ос€гненн€ граничних п≥дстав бутт€. «а своњм походженн€м так≥ ≥дењ конкретно-≥сторичн≥, а за сенсом транс≥сторичн≥, трансепохальн≥. Ќароджен≥ думкою конкретних особистостей (скаж≥мо, стародавн≥м греком, французом ’VIII ст., н≥мцем ’I’ ст.), ф≥лософськ≥ ≥дењ та концепц≥њ обовТ€зково збер≥гають ≥ндив≥дуальну, епохальну, нац≥ональну специф≥ку. –азом з тим, вони мають дивовижну властив≥сть бути зрозум≥лими, необх≥дними людин≥ ≥ншоњ епохи, крањни, нац≥ональност≥. ўе ≥ в цьому сенс≥ вони загальнозначущ≥ ≥ належать людству €к ц≥лому.

«розум≥ло, що зм≥ст ф≥лософ≥њ далеко не вичерпуЇтьс€ досл≥дженн€м мудрост≥, та й останн€ врешт≥ не може бути остаточно визначеною за своњм зм≥стом. ћудр≥сть, €к ≥ знанн€, невичерпна.

—воЇр≥дн≥сть ф≥лософського способу ос€гненн€ (усв≥домленн€) св≥ту пол€гаЇ в побудов≥ системи абстрактних пон€ть та ун≥версальних категор≥й, за допомогою €ких створюЇтьс€ лог≥чно аргументована система теоретичних знань про св≥т €к ц≥ле та м≥сце людини в цьому св≥т≥. ‘≥лософ≥€ спр€мована на пошук в≥дпов≥дей на головн≥ питанн€ бутт€. ÷их питань, зрозум≥ло, немало, але головн≥ з них свого часу дуже стисло сформулював ген≥альний ≤ммануњл  ант (1724-1804): ўо € можу знати? ўо € повинен робити? Ќа що € можу спод≥ватис€? ≥ ўо таке людина? ¬ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ в≥дпов≥д≥ на ц≥ питанн€ були р≥зними, але вс≥ вони можуть бути умовно зведен≥ до проблеми в≥дношенн€ людини та св≥ту, а в б≥льш абстрактному вигл€д≥ - до проблеми субТЇктивного та обТЇктивного, €ка була сформульована видатним н≥мецьким ф≥лософом √.√егелем (1770-1831). ÷€ теза про в≥дношенн€ мисленн€ до бутт€ набула принципового характеру в антрополог≥чному матер≥ал≥зм≥ Ћ.‘ейЇрбаха (1804-1872), а п≥зн≥ше була сформульована ‘.≈нгельсом (1820-1895) €к основне питанн€ ф≥лософ≥њ. «г≥дно з тлумаченн€м цього питанн€, в залежност≥ в≥д вир≥шенн€ його онтолог≥чноњ частини, тобто, що вважати в €кост≥ основи св≥ту, ф≥лософ≥ю розд≥л€ють на два напр€мки: матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм. ћатер≥ал≥зм Ц ф≥лософське вченн€, €ке в основу св≥ту поклало матер≥альну субстанц≥ю. ≤деал≥зм Ц вченн€, зг≥дно €кому основу св≥ту складаЇ духовна субстанц≥€, або ≥де€. «розум≥ло, що такий под≥л ф≥лософ≥њ н≥ в €кому раз≥ не вичерпуЇ всю множину та плюрал≥зм ф≥лософських ≥дей. “им б≥льше, що далеко не ус≥ ф≥лософи под≥л€ють цю думку. ¬изначене ≈нгельсом основне питанн€ ф≥лософ≥њ про в≥дношенн€ духу до бутт€ сл≥д вважати проблемним ≥ не приймати це визначенн€ за остаточну ≥стину.

ƒоц≥льним у цьому звТ€зку було б звернути увагу на специф≥ку ф≥лософських проблем. Ќе випадково, багато ф≥лософських питань в≥днос€ть до числа У в≥чних Ф. ÷е не означаЇ, що ц≥ проблеми схож≥ на проблеми в≥чного двигуна або квадратури кола, над €кими безусп≥шно ламали голови багато людей на прот€з≥ тис€чол≥ть ” класичному план≥ ф≥лософ≥€ завжди прагнула ос€гнути так≥ питанн€, €к, наприклад: ўо таке бутт€? ўо таке людина та в чому пол€гаЇ сенс њњ ≥снуванн€? ўо таке ≥стина? як сп≥вв≥днос€тьс€ свобода ≥ необх≥дн≥сть? ÷≥ питанн€ були поставлен≥ майже три тис€ч≥ рок≥в тому, але сказати, що вони вже вир≥шен≥ остаточно, було б великим переб≥льшенн€м. ¬≥чними так≥ питанн€ називаютьс€ саме тому, що вони наст≥льки важлив≥ дл€ ф≥лософ≥њ та житт€ ≥ одночасно наст≥льки глибок≥ та неоднозначн≥, що кожне нове покол≥нн€ ф≥лософ≥в в≥дтворюЇ њх заново ≥ не задовольн€Їтьс€ тими р≥шенн€ми, €к≥ вони знаход€ть у своњх попередник≥в. “аких питань у ф≥лософ≥њ немало, ≥ вони й до сьогодн≥ залишаютьс€ в≥дкритими, актуальними, проблемними. ќднак, це не означаЇ, що ф≥лософ≥€ не розвиваЇтьс€. ѕерш за все, розвиток ф≥лософ≥њ визначаЇтьс€ через поглибленн€ њњ проблем. ћова йде про те, що ф≥лософськ≥ питанн€ конкретизуютьс€ ≥сторичною добою, культурою, ≥ тому вони нос€ть динам≥чний та ≥сторичний характер. ¬ир≥шенн€ ж проблем у ф≥лософ≥њ не може бути остаточним, тобто таким, котре зн≥мало б проблему взагал≥. —казане маЇ безпосереднЇ в≥дношенн€ й до формулюванн€ основного питанн€ ф≥лософ≥њ.

 

‘≥лософ≥€ €к св≥тогл€д

‘≥лософ≥ю часто визначають €к вищий тип св≥тогл€ду. ≤ це ц≥лком зрозум≥ло, тому що дл€ того, щоб в≥дпов≥сти на питанн€, що таке ф≥лософ≥€, сл≥д зТ€сувати питанн€ про виникненн€ або витоки ф≥лософ≥њ. ¬≥дпов≥дь на це питанн€ доц≥льно починати з визначенн€ пон€тт€ св≥тогл€ду.

ѕередус≥м, св≥тогл€д - це сукупн≥сть погл€д≥в, принцип≥в, оц≥нок, €к≥ визначають ц≥л≥снеу€вленн€ людини про св≥т, њњ м≥сце в ньому, розум≥нн€ та оц≥нку людиною сенсу свого житт€та д≥€льност≥; це сукупн≥сть узагальнених наукових, ф≥лософських, соц≥ально-пол≥тичних,правових, моральних, рел≥г≥йних, естетичних ор≥Їнтац≥й, переконань, ≥деал≥в. —в≥тогл€д виступаЇ €к результат духовного опануванн€ св≥ту; в≥н виникаЇ стих≥йно, спонтанно, обТЇктивно в процес≥ практичноњ д≥€льност≥ людини з моменту њњ формуванн€. ¬насл≥док тривалого усв≥домленн€ звТ€зку м≥ж людиною та св≥том зароджуЇтьс€ св≥тогл€дна потреба, а з нею - перв≥сний св≥тогл€д. –≥вень узагальненн€ перв≥сноњ св≥домост≥ був невисоким, переважала емоц≥йно-психолог≥чна сфера св≥тогл€ду, тобто св≥тов≥дчутт€, св≥тосприйн€тт€, св≥тоспогл€данн€.

≤ дл€ людства взагал≥, ≥ дл€ окремоњ людини характерне прагненн€ визначити, що таке св≥т, €ким в≥н Ї ≥ €ким в≥н повинен бути. —початку таке у€вленн€ про св≥т було виражене б≥льше на р≥вн≥ чуттЇвого сприйн€тт€, н≥ж за допомогою рац≥онального мисленн€. ¬≥дбувалась ф≥ксац≥€ взаЇмозвТ€зку процес≥в та €вищ, њх тотожн≥сть та р≥зниц€ м≥ж ними. ≤ т≥льки тод≥, коли зТ€вл€Їтьс€ пон€т≥йний р≥вень ос€гненн€ св≥ту, формуЇтьс€ св≥тогл€д, здатний розкрити законом≥рност≥ й сутн≥сть €вищ та процес≥в. —в≥тогл€д набуваЇ характеру рац≥онального, теоретичного св≥торозум≥нн€. —аме його ≥ репрезентуЇ ф≥лософ≥€.

—в≥тогл€д представл€Ї собою певну духовну ц≥л≥сн≥сть, його складовими Ї р≥зн≥ ви€ви людського духу, поЇднан≥ Їдиним смислом. ÷е р≥зного типу знанн€, переконанн€, ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтац≥њ, переживанн€, норми, а також пох≥дн≥ в≥д них уподобанн€, ≥мперативи повед≥нки тощо. —в≥тогл€д, однак, не варто зводити до вс≥х погл€д≥в та у€влень про св≥т Ц це лише њх максимальне узагальненн€.

—истемоутворюючим смислом св≥тогл€ду Ї переконанн€, за допомогою €ких знанн€ р≥зного типу не просто ф≥ксуютьс€ людиною, але приймаютьс€ €к своњ власн≥, набуваючи при цьому в≥дпов≥дного емоц≥йного забарвленн€, оволод≥вають нею, стають ≥мперативами њњ д≥€льност≥. ѕереконанн€ Ц це т≥ знанн€, котр≥ людина вважаЇ за необх≥дне обовТ€зково вт≥лювати у житт€.

—в≥тогл€д абсолютноњ б≥льшост≥ людей в ус≥ епохи базувавс€ на здоровому глузд≥ та на повс€кденному досв≥д≥, це була своЇр≥дна форма ≥снуванн€ УжиттЇвоњ ф≥лософ≥њФ. “акий св≥тогл€д був обмеженим, нер≥дко ви€вл€вс€ беззахисним перед помилками, характеризувавс€ низьким р≥внем систематизац≥њ, далеко не кожний нос≥й такого св≥тогл€ду був здатний до напружених духовних пошук≥в, св≥домих зусиль по утвердженню життЇвих смисл≥в.

¬ ≥сторичному вим≥р≥ ф≥лософ≥€ Ц б≥льш п≥зн≥й тип св≥тогл€ду, €кий виникаЇ п≥сл€ м≥фу та рел≥г≥њ; тобто м≥фолог≥чний та рел≥г≥йний св≥тогл€д сл≥д розгл€дати €к передумови виникненн€ ф≥лософ≥њ. ’оча в ц≥лому в сучасн≥й ф≥лософськ≥й думц≥ генеральним шл€хом, €кий веде до ф≥лософ≥њ, визнаЇтьс€ шл€х в≥д м≥фу до логосу. “ому ≥ проблему виникненн€ ф≥лософ≥њ у багатьох випадках повТ€зують з анал≥зом сутност≥ м≥фу.

ћ≥ф Ц це ≥сторично перший тип св≥тогл€ду, Їдина ун≥версальна форма св≥домост≥, в €к≥й в≥дображалось св≥тов≥дчутт€, св≥торозум≥нн€, св≥тосприйн€тт€ людини; це таке утворенн€, в €кому фантаз≥€ приймалась за реальн≥сть. ¬изначальною рисою м≥фу Ї ототожненн€ образу та його предмету, субТЇктивного та обТЇктивного, внутр≥шнього та зовн≥шнього, йому притаманне у€вленн€, що Уусе в усьомуФ. ¬загал≥ в культуролог≥њ пон€тт€ Ум≥фФ тлумачитьс€ €к те, що протиставлене рац≥ональному по€сненню св≥ту. ј дл€ наукового мисленн€ м≥ф≥чним ви€вл€Їтьс€ все те, що не можна перев≥рити з допомогою досв≥ду.

ћ≥фолог≥€ (в переклад≥ с грецькоњ Ц вченн€ про м≥фи, сказанн€) - це такий спос≥б ос€гненн€ св≥ту, €кий не розр≥зн€Ї природне та людське, чуттЇве та надчуттЇве, допускаЇ при цьому багато сутностей предмет≥в, на€вн≥сть в них таЇмничих сил. ƒл€ перв≥сноњ людини щось знати - означало мати маг≥чну владу, тому й св≥дом≥сть стародавн≥х народ≥в формувала м≥фи про фантастичн≥ ≥стоти, про справи бог≥в та героњв. Ѕагато м≥ф≥в присв€чено космогон≥чним (космогон≥€ вивчаЇ причини походженн€ св≥ту) питанн€м про те, €к могло зТ€витис€ все те, що Ї у св≥т≥; чому св≥т улаштовано так, а не ≥накше, хто створив цей св≥т, €к довго в≥н буде ≥снувати тощо. ≤снували також м≥фи есхатолог≥чн≥, €к≥ описували к≥нець св≥ту з наступним його в≥дродженн€м. ÷≥кава деталь: сучасна експериментальна дит€ча психолог≥€ показуЇ, що значна частина питань, €к≥ ставить дитина пТ€ти-шести рок≥в, носить космогон≥чний характер.

ћ≥фолог≥€ була першою спробою систематизованого абстрактного по€сненн€ та в≥дпов≥д≥ на питанн€: чому, в силу €ких причин, п≥д впливом чого або з чого виникло все, що ≥снуЇ. ƒл€ подальшого виникненн€ ф≥лософ≥њ суттЇвим було те, що вже ран≥ше, за час≥в м≥фу, постало питанн€ про походженн€ св≥ту, небесних т≥л ≥ таке ≥нше. Ѕ≥льш того, м≥фолог≥€ створила дек≥лька по€снювальних конструкц≥й, €к≥ п≥зн≥ше л€гли в основу перших грецьких ф≥лософських ≥дей. “ак, дл€ ф≥лософ≥њ ‘алеса (VΙ ст. до н.е.) м≥фолог≥€ дала майже готову структуру, на €ку в≥н спираЇтьс€, перетлумачуЇ, будуючи свою ф≥лософську, багато в чому нањвну модель св≥ту. ‘≥лософ≥€ в певному смисл≥ перейн€ла сам≥ питанн€ у м≥фолог≥њ, рел≥г≥њ ≥ сформулювала њх у б≥льш Учист≥йФ форм≥ рац≥онального вченн€ про першооснову. –азом ≥з питанн€ми про походженн€ св≥ту багато уваги прид≥л€лось людин≥, њњ народженню, стад≥€м житт€, смерт≥. јле в дивовижних сплет≥нн€х м≥фолог≥чних образ≥в мала м≥сце ≥ пробивала соб≥ дорогу абстрагуюча робота думки Ц анал≥з, узагальненн€, особливе символ≥чне у€вленн€ про св≥т €к ц≥ле.

“аким чином, м≥фолог≥€ за вс≥ма своњми ознаками Ї передумовою ф≥лософ≥њ, оск≥льки м≥ф не €кийсь примхливий вимисел, а певна перв≥сна мова описанн€ св≥ту. ѕри цьому м≥фолог≥€ маЇ здатн≥сть обТЇднувати ус≥ знанн€ про св≥т у Їдине ц≥ле, що дозвол€ло легко та доступно ор≥Їнтуватис€ людин≥ в сучасному њй св≥т≥. ћ≥ф волод≥Ї лог≥кою по€сненн€ складних питань, €к≥ мають ф≥лософський характер.

‘ормуванн€ та розвиток ф≥лософ≥њ в≥дбувались ≥ п≥д впливом рел≥г≥њ, в €к≥й Ї дуже багато сп≥льного з м≥фолог≥Їю. ≤, в першу чергу, це ор≥Їнтац≥€ на ≥ррац≥ональний спос≥б по€сненн€ св≥ту. –ел≥г≥€ Ц це така форма св≥тогл€ду, в €к≥й ос€гненн€ св≥ту зд≥йснюЇтьс€ через його роздвоЇнн€ на природний (ФземнийФ, €кий сприймаЇтьс€ органами в≥дчутт≥в) та надприродний (ФнебеснийФ, надчуттЇвий). –ел≥г≥€ прагне до розр≥зненн€ ≥деального та реального, Ѕога та св≥ту. ¬ м≥ф≥ такого роздвоЇнн€ немаЇ. ¬изначальною ознакою рел≥г≥њ Ї в≥ра в надчуттЇве, ≥деальне, €ке ототожнюЇтьс€ з духовним. ≤де€ Ѕога €к духовноњ сили, ≥де€ пануванн€ духовного над т≥лесним Ї вир≥шальними в рел≥г≥йн≥й св≥домост≥.

—тановленн€ ф≥лософ≥њ у багатьох випадках в≥дбувалось п≥д впливом рел≥г≥йних ≥дей. “ак, античн≥ ф≥лософи будували рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ системи, €к≥ в≥др≥зн€лись в≥д сучасних њм пол≥тењстичних, так званих народних рел≥г≥й. ÷е вже були рац≥онал≥стичн≥ системи, €к≥ прагнули обірунтувати пон€тт€ про Ѕога, створивши особливе вченн€ Ц теолог≥ю. Ѕог ф≥лософ≥в античност≥ це Ц абстрактне пон€тт€. “акими виступають, наприклад, У Ќус Ф (розум) у јнаксагора (б≥л€ 500-428 рр. до н.е.), У Ћогос Ф у √еракл≥та (530-470 рр. до н.е.), У ‘орма Ф у јристотел€ (384-322 рр. до н.е.). ¬≥н суттЇво в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д антропоморфних бог≥в рел≥г≥йно-м≥фолог≥чних у€влень: «евса, јполлона, јфрод≥ти тощо.

як в≥домо, ф≥лософ≥€ виникаЇ майже одночасно в VIЦV ст. до н.е. в трьох цив≥л≥зованих центрах тогочасного св≥ту Ц ≤нд≥њ,  итањ, √рец≥њ. ѓњ по€в≥ передували докор≥нн≥ зм≥ни у формах господарюванн€ людини - перех≥д в≥д привласнюючого господарства до виробничого, що в п≥дсумку дало небувалий дос≥ прир≥ст додаткового продукту. ѕ≥двищенн€ економ≥чноњ самост≥йност≥ окремих ≥ндив≥д≥в, усв≥домленн€ ними своњх власних ≥нтерес≥в, своЇњ нетотожност≥ з колективом спонукало њх до пошуку €к≥сно нового типу св≥тогл€ду, формуванн€ новоњ життЇвоњ позиц≥њ, котра допомогла б людин≥ вирватись з родоплем≥нних уз. “аким новим типом св≥тогл€ду й стаЇ ф≥лософ≥€, котра базувалась на засадах, абсолютно протилежних €к м≥фу, так ≥ рел≥г≥њ, а саме Ц на зм≥ну ≥ррац≥ональн≥й м≥фолог≥чн≥й картин≥ св≥ту ф≥лософ≥€ пропонуЇ рац≥ональну, котру створюЇ вже сама людина, покладаючись на власний досв≥д духовно-практичного освоЇнн€ св≥ту. якщо м≥фолог≥€ вс≥л€ко ур≥внювала ≥ндив≥да з колективом, то ф≥лософ≥€ допомагала йому подолати свою залежн≥сть в≥д роду, в≥дкривала шл€х до його самовдосконаленн€. „ерез ф≥лософ≥ю людина пов≥рила в себе, а не в м≥ф≥чних бог≥в.

«азначимо, що, незважаючи на досить р≥зноман≥тн≥ та багато в чому суперечлив≥ думки з проблеми виникненн€ ф≥лософ≥њ та њњ сп≥вв≥дношенн€ з≥ св≥тогл€дом, найб≥льш переконливою, на нашу думку, Ї точка зору, €ка зводитьс€ до ствердженн€, що ф≥лософ≥€ Ї системою основоположних аргументованих ≥дей щодо загальних питань бутт€ в склад≥ св≥тогл€ду. —аме ф≥лософ≥€, спираючись на знанн€ та розум, висунула на перший план ≥нтелектуальн≥ аспекти св≥тогл€ду. —пециф≥чною ж ознакою формуванн€ ≥нтелектуальних аспект≥в св≥тогл€ду був перех≥д в≥д образного мисленн€ до пон€т≥йно-лог≥чних абстракц≥й. “ому ≥ процес виникненн€ ф≥лософ≥њ сл≥д розгл€дати €к тривалий процес вир≥шенн€ суперечност≥ м≥ж старим, м≥фолог≥чним св≥тогл€дом ≥ новим мисленн€м, €ке зароджувалось в рамках спец≥ального знанн€ елементарних наук, повТ€заних ≥з практикою та реальним життЇвим процесом людей.

 

‘≥лософ≥€: наука чи мистецтво?

¬ межах анал≥зу специф≥ки та своЇр≥дност≥ ф≥лософ≥њ постаЇ складна ≥ досить заплутана проблема про сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ та науки. ¬иникаЇ питанн€, чи може бути ф≥лософ≥€ визначена €к наука? ¬ сучасн≥й екз≥стенц≥ально-≥ррац≥ональн≥й ф≥лософ≥њ (‘. Ќ≥цше (1844-1900), ј.Ѕергсон (1859-1941), ћ. ’айдеггер (1889-1976), ћ. Ѕерд€Їв (1874-1948)) не раз проголошувалась теза, що ф≥лософ≥€ Ц це не наука, ≥ що ф≥лософ≥€ починаЇтьс€ саме там, де наука зак≥нчуЇтьс€. Ќаука маЇ справу з конечним, ставить конкретн≥ завданн€ створенн€ €кихось теоретичних концепц≥й дл€ вир≥шенн€ практичних проблем. Ќаука знеособлена, обТЇктивована, користуЇтьс€ строгими методами анал≥зу та доказу, €к≥ виключають характерний дл€ ф≥лософ≥њ широкий розкид думок, у€влень, точок зору. ‘≥лософ≥€ цього позбавлена €краз тому, що маЇ справу не з конечним, а з безконечним. ‘≥лософ≥€, на в≥дм≥ну в≥д науки, тлумачитьс€ представниками ц≥Їњ традиц≥њ €к особлива сфера д≥€льност≥ людини, що прагне ос€гнути граничн≥ п≥дстави бутт€ - ∆итт€, —мерть, —вободу, ўаст€, ∆ах та багато ≥нших, так званих в≥чних питань. ‘≥лософ≥€ ≥ виникла дл€ того, щоб по€снити те, що не в силах по€снити наука, ≥ до нењ не можна п≥дходити з такими ж м≥рками, €к до науки.

јле €кщо п≥д≥йти до ф≥лософ≥њ не т≥льки з боку конкретних њњ концепц≥й, а розгл€нути з позиц≥њ ≥стор≥њ, то можна констатувати, що взаЇмов≥дносини ф≥лософ≥њ та науки мають тривалу традиц≥ю. ” стародавн≥ часи узагальнен≥ знанн€ м≥стили в соб≥ €к науков≥, так ≥ ф≥лософськ≥ ≥дењ, њх неможливо було розд≥лити.

¬же у јристотел€ зТ€вл€Їтьс€ терм≥н Уперша ф≥лософ≥€Ф в €кост≥ основноњ науки, тобто ф≥лософ≥њ у сучасному сенс≥ цього слова. ¬ —ередньов≥чч≥ ф≥лософ≥€ та наука знаходились п≥д т€гарем теолог≥њ, €ка дл€ обірунтуванн€ схоластичних ≥дей стимулювала розвиток формальноњ лог≥ки. ¬ Ќовий час, особливо завд€ки прац€м –.ƒекарта та √.√егел€, було введено у€вленн€ про ун≥версальну науку, €кою ≥ вважали ф≥лософ≥ю; ≥нш≥ науки вважали частинами ф≥лософ≥њ. Ќер≥дко ф≥лософ≥ю розгл€дали €к науку про вс≥ науки, або науковченн€ (≤.‘≥хте). ¬ Ќов≥тн≥й час авторитет наук швидко зростаЇ, вони досить усп≥шно в≥двойовують у ф≥лософ≥њ одну сферу людських ≥нтерес≥в за ≥ншою (ф≥лософ≥€ позитив≥зму -най€скрав≥ший цьому приклад).

як би там не було, в ус≥ ≥сторичн≥ епохи ф≥лософ≥€ та наука йшли пл≥ч-о-пл≥ч, доповнюючи одна одну. Ѕагато принцип≥в науки, так≥ €к доказов≥сть, систематичн≥сть, перев≥рюван≥сть висловлювань були вироблен≥ у ф≥лософ≥њ. Ѕ≥льш того, ф≥лософ≥€ м≥стить у соб≥ могутн≥й апарат обірунтуванн€ своњх позиц≥й та по€сненн€ своњх проблем: вона не т≥льки користуЇтьс€ цим апаратом, але ≥ пост≥йно працюЇ над його удосконаленн€м в≥дпов≥дно до характеру та масштабу життЇвих проблем, що виникають перед людьми. ¬исновки, €к≥ отриман≥ в рамках ф≥лософ≥њ, служать не т≥льки засобом здобуванн€ наукового знанн€, але ≥ вход€ть у зм≥ст науки. Ѕагато в≥домих вчених в галуз≥ конкретних наук розробили, разом ≥з тим, ≥ ориг≥нальн≥ ф≥лософськ≥ системи. ÷е јристотель, ƒж. Ѕруно, ћ. оперн≥к, –.ƒекарт,  .ћаркс, «.‘рейд, Ѕ.–ассел та ≥н.

ќтже, м≥ж ф≥лософ≥Їю та наукою маЇ м≥сце гармон≥йний взаЇмозвТ€зок, йде пост≥йний процес обм≥ну ≥де€ми; в цьому сенс≥ особливу значим≥сть набули так≥ пограничн≥ м≥ж ф≥лософ≥Їю та наукою сфери знанн€ €к ф≥лософськ≥ питанн€ ф≥зики, математики, б≥олог≥њ, соц≥олог≥њ тощо. ‘≥лософ≥€ та наука потр≥бн≥ одна одн≥й, њх союз роз≥рвати неможливо. “ому й в≥дпов≥дь УтакФ чи Ун≥Ф на питанн€, чи €вл€Їтьс€ ф≥лософ≥€ наукою, значно спрощуЇ складну картину взаЇмов≥дносин м≥ж ними. ¬≥дпов≥дь УтакФ залишаЇ в сут≥нках екзистенц≥ально-≥ррац≥ональн≥ п≥дходи до ц≥Їњ проблеми; а в≥дпов≥дь Ун≥Ф можна розц≥нювати €к забутт€ ≥сторичного звТ€зку м≥ж ф≥лософ≥Їю та наукою.  омпром≥сною, з огл€ду на вищесказане, можна вважати тезу про наукову ор≥Їнтац≥ю ф≥лософ≥њ, €ка б≥льшою або меншою м≥рою присутн€ в тих чи ≥нших ф≥лософських напр€мках. «азначимо, що н≥коли ран≥ше ф≥лософ≥€ не була наст≥льки науково зор≥Їнтованою, €к зараз. Ѕезумовно, наукова ор≥Їнтац≥€ ф≥лософ≥њ - це њњ позитив. √≥рше, коли таку ор≥Їнтац≥ю або абсолютизують ≥ вважають, що це њњ Їдина перевага, або взагал≥ заперечують.

јле чому ц≥ла низка ф≥лософ≥в дотримуЇтьс€ не науковоњ, а чуттЇво-≥ррац≥ональноњ ор≥Їнтац≥њ? Ќ≥мецький ф≥лософ ј.Ўопенгауер (1788-1860) п≥дкреслював, що ф≥лософ≥€ - це мистецтво, а не наука. ѕ≥зн≥ше ≥нший н≥мецький ф≥лософ ‘. Ўелл≥нг (1775-1854) стверджував, що ≥деали ф≥лософ≥њ може вт≥лити лише той, хто волод≥Ї художн≥м хистом. ‘≥лософ≥€ не задовольн€Їтьс€ пон€т≥йним ос€гненн€м св≥ту, вона ще прагне до п≥днесеного в≥дчутт€. ¬ цьому сенс≥ мистецтво б≥льше спор≥днене з нею, н≥ж наука. —учасний ф≥лософ Ц екзистенц≥ал≥ст ћ. ’айдеггер проголошуЇ тезу, що ф≥лософ≥€ - ≥ не наука, ≥ не св≥тогл€дна пропов≥дь, а те, що зд≥йснюЇтьс€ в €комусь фундаментальному настроњ.

«нову ж таки постаЇ питанн€, чи д≥йсно ф≥лософ≥€ Ї мистецтвом? ¬ ≥стор≥њ св≥товоњ ф≥лософськоњ думки досить ч≥тко простежуютьс€ дв≥ тенденц≥њ: ф≥лософ≥€ зближуЇтьс€ або з наукою, або з мистецтвом. ѕро першу тенденц≥ю ми вели мову ран≥ше. ƒруга тенденц≥€ репрезентована чуттЇво-≥ррац≥ональною ор≥Їнтац≥Їю ф≥лософ≥њ. „уттЇво-≥ррац≥ональна ф≥лософ≥€ робить акцент на ≥ндив≥дуальному, а не загальному та ун≥версальному, на плюрал≥зм≥, а не на мон≥зм≥. ¬ центр уваги ставитьс€ загострене в≥дношенн€ до найб≥льш нагальних проблем житт€ та дол≥ людини. ƒл€ ц≥Їњ ф≥лософ≥њ не притаманна безпристрасна наукова рац≥ональн≥сть, забутт€ ≥ррац≥онального, байдуж≥сть до людини, будь-€ка спроба в≥ддати перевагу пон€ттю зам≥сть в≥дчутт€; в основ≥ такоњ ф≥лософ≥њ лежить не рац≥ональний св≥тогл€д, а св≥тов≥дчутт€. ‘≥лософ≥€ - це акт житт€, драматична боротьба у творчому процес≥ житт€. ‘≥лософ≥€ не може не бути особист≥сною ≥ нав≥ть тод≥, коли вона прагне бути обТЇктивною. —правжн€ ф≥лософ≥€, за Ѕерд€Ївим, Ї не та, що досл≥джуЇ обТЇкти, а та, що переймаЇтьс€ сенсом житт€ та особистою долею. ‘≥лософ≥€ й починаЇтьс€ з роздум≥в над своЇю долею.

ѕрихильники чуттЇво-≥ррац≥ональноњ ф≥лософ≥њ часом, ототожнюючи ф≥лософ≥ю з мистецтвом, переживанн€м, спираютьс€ при цьому на певну аргументац≥ю. ’оча в д≥йсност≥ художн€ творч≥сть, створенн€ художн≥х образ≥в (поетичних, музичних) не Ї характерним дл€ ф≥лософ≥њ, це зовс≥м не означаЇ, що ф≥лософ≥€ не використовуЇ символи, метафори, образи. ¬они досить розповсюджен≥ ≥ в ф≥лософських текстах, але зм≥ст ф≥лософ≥њ складаЇтьс€ не з художн≥х образ≥в чи переживань, а з ф≥лософем, тобто ф≥лософських ≥дей. “ут було б доц≥льно зазначити, що ф≥лософський пон€т≥йно-категор≥альний апарат в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д УмовФ суто наукового знанн€ чи мистецтва. ‘≥лософ≥€ не маЇ своЇњ загальноприйн€тоњ фаховоњ мови (ц€ особлив≥сть в≥ддал€Ї ф≥лософ≥ю в≥д науки) Ц кожний ф≥лософ, створюючи свою власну ф≥лософську систему, в≥дпов≥дним чином створюЇ ≥ свою власну мову, вкладаючи в загальнов≥дом≥ терм≥ни (пон€тт€) своЇ розум≥нн€ ≥ сенс (а це зближаЇ ф≥лософ≥ю з мистецтвом). ћаючи в соб≥ достатньо можливостей, щоб в≥дпов≥дати загальним вимогам науковост≥, ф≥лософ≥€, разом з тим, ви€вл€Ї себе €к щось таке, що Ї УпонадФ наукою, тобто маЇ в соб≥ додатков≥ можливост≥ дл€ ви€ву та зм≥ни субТЇктивних смисл≥в.

“аким чином, попри вс≥ своњ в≥дм≥нност≥, ф≥лософ≥€ Ї суттЇво спор≥дненою ≥ з наукою, ≥ з рел≥г≥Їю, ≥ з мистецтвом. « наукою њњ зближуЇ безперечне прагненн€ до ≥стини ≥ прагненн€ волод≥ти нею. —пор≥днен≥сть рел≥г≥њ та ф≥лософ≥њ в тому, що ц€ останн€ так само пост≥йно спираЇтьс€ на певн≥ вих≥дн≥ принципи й в≥дзначаЇтьс€ ст≥йк≥стю до зовн≥шньоњ критики. « мистецтвом ф≥лософ≥ю поЇднуЇ ≥нтимно-особист≥сний характер творчост≥, звернен≥сть до внутр≥шнього св≥ту людини. ѕор≥вн€нн€ ф≥лософ≥њ з мистецтвом ви€вл€Ї њњ гуман≥стичну спр€мован≥сть, њњ гранично зац≥кавлене ставленн€ до людини. ‘≥лософ≥€ ≥снуЇ не ≥накше €к в ≥мТ€ людини.

 

‘ункц≥њ ф≥лософ≥њ та њњ сенс

‘≥лософ≥€ виконуЇ р≥зноман≥тн≥ функц≥њ: св≥тогл€дно-регул€тивну, методолог≥чну, гносеолог≥чну, просв≥тницьку, евристичну, ≥нтеграц≥йну, критичну. “ака к≥льк≥сть функц≥й обумовлена участю ф≥лософ≥њ у вир≥шенн≥ багатьох проблем, повТ€заних ≥з потребами людини осмислити св≥т. —еред названих функц≥й ми розгл€немо найб≥льш суттЇв≥.

—в≥тогл€дно-регул€тивна функц≥€. ћи вже в≥дм≥тили, що часто ф≥лософ≥ю визначають €к погл€д людини на св≥т в ц≥лому ≥ на м≥сце людини в ньому, тобто €к св≥тогл€д, ≥ тому вона впливаЇ на св≥дом≥сть людей. «розум≥ло, це не означаЇ, що ус≥ люди знаход€тьс€ п≥д тиском ф≥лософ≥њ ≥ що н≥куди њм в≥д нењ не д≥тис€; тобто такий вплив не сл≥д розум≥ти буквально. ƒалеко не вс≥ люди волод≥ють ф≥лософськими теор≥€ми, €к≥ б формували певним чином њх св≥тогл€д. јле кожна людина прагне осмислити св≥т ≥ при цьому ви€вити та рац≥онально сформулювати взаЇмозвТ€зок та взаЇмозалежн≥сть елемент≥в цього св≥ту.

‘ормуванн€ св≥тогл€ду людини €к систематизованоњ частини њњ св≥домост≥ в≥дбуваЇтьс€ п≥д впливом конкретних, р≥зноман≥тних, хаотичних, життЇвих обставин. Ћюдина не задовольн€Їтьс€ знанн€м окремих фрагмент≥в реальност≥. ¬она прагне все звТ€зати в Їдине ц≥ле, знайти принципи та ≥деали, завд€ки €ким можливо було б сформулювати своњ переконанн€. Ќав≥що це потр≥бно людин≥? ќсновна причина пол€гаЇ в тому, що людина прагне до гармон≥њ свого душевного св≥ту, до подоланн€ хаосу душевного стану, що викликаЇ дискомфорт. ƒуховна гармон≥€ може бути дос€гнута ≥нтуњтивно, несв≥домо. јле њњ можливо ≥ треба шукати на шл€ху рац≥онального опануванн€ св≥том. Ќеобх≥дн≥сть ц€ обумовлена тим, що будь-€ка практична д≥€льн≥сть за своњм сенсом рац≥ональна. ¬она передбачаЇ вм≥нн€ сп≥вв≥днести м≥ж собою мету, предмет та засоби.  оли останн≥ м≥ж собою правильно сп≥вв≥днесен≥, д≥€льн≥сть стаЇ добре орган≥зованою ≥ це допомагаЇ людин≥ визначити своЇ м≥сце в мозањчн≥й картин≥ св≥тобудови.

—казане не сл≥д розум≥ти так, що ф≥лософ≥€ пропонуЇ людин≥ вже готовий св≥тогл€д. –еальна картина така, що ≥ тут потр≥бен виб≥р, оск≥льки в сам≥й ф≥лософ≥њ ≥снуЇ ц≥лий спектр св≥тогл€дних позиц≥й. « самого зародженн€ ф≥лософ≥њ ≥снував св≥тогл€дний плюрал≥зм - розмањтт€ напр€мк≥в та шк≥л, €к≥ вели м≥ж собою суперечку з принципових питань ≥снуванн€ природи, людини та њњ св≥домост≥. ¬с≥ ц≥ позиц≥њ Ц матер≥ал≥стична чи ≥деал≥стична, рац≥онал≥стична чи ≥ррац≥онал≥стична та ≥нш≥ - представлен≥ в ф≥лософ≥њ в досить ц≥л≥сних, продуманих та в≥дточених формах, пропонуючи своЇ баченн€ св≥ту.

“обто ф≥лософський св≥тогл€д передбачаЇ побудову певноњ картини св≥ту.  артина св≥ту - це спос≥б баченн€ св≥ту €к ц≥лого, включаючи ≥ людину в ньому. Ќеобх≥дн≥сть встановленн€ картини св≥ту повТ€зана з прагненн€м мати синтетичне, ц≥л≥сне у€вленн€ про св≥т. “аке ц≥л≥сне у€вленн€ пропонуЇ не лише ф≥лософ≥€, але й наука та рел≥г≥€. ¬заЇмов≥дношенн€ м≥ж ф≥лософською, науковою та рел≥г≥йною картинами св≥ту завжди були ≥ залишаютьс€ досить напруженими, хоча вони ≥ сп≥в≥снують одна з одною.

ќднак, ф≥лософська картина св≥ту Ц це завжди незавершена картина з продовженн€м. Ќа в≥дм≥ну в≥д конкретних наук (ф≥зики, б≥олог≥њ, соц≥олог≥њ), €к≥ дають остаточну картину в≥дпов≥дно до свого предметного самовизначенн€, ф≥лософськ≥ у€вленн€ неодм≥нно потребують подальшоњ конкретизац≥њ на основ≥ даних науки, мистецтва та практики.

« св≥тогл€дною функц≥Їю т≥сно повТ€зана ≥нша функц≥€ ф≥лософ≥њ Ц методолог≥чна. ћетодолог≥€ (в≥д грецького слова УметодФ Ц шл€х до п≥знанн€, логос Ц вченн€) - вченн€ про методи п≥знанн€. ÷е сукупн≥сть п≥знавальних засоб≥в, прийом≥в, €к≥ використовуютьс€ в науц≥. –азом з тим, це сфера знанн€, €ка вивчаЇ засоби, передумови та принципи орган≥зац≥њ п≥знавальноњ та практичноњ д≥€льност≥.  ожна наука маЇ св≥й метод. ¬ останн≥й час сформувалась особлива галузь знанн€ Ц загальна методолог≥€, в межах €коњ досл≥джуютьс€ внутр≥шн≥ механ≥зми, лог≥ка, орган≥зац≥€ знанн€, проводитьс€ анал≥з мови науки, особливост≥ росту наукового знанн€, структури наукового в≥дкритт€. ¬≥дпов≥дно до специф≥ки ф≥лософ≥њ мова йде про так≥ методи, принципи, д≥њ, €к≥ мають фундаментальне, а не локальне значенн€, тобто ф≥лософський метод Ц це система найб≥льш загальних прийом≥в теоретичного та практичного освоЇнн€ св≥ту, а також спос≥б побудови та обірунтуванн€ системи самого ф≥лософського знанн€.

‘≥лософський метод задаЇ загальн≥ принципи досл≥дженн€, €к≥ ірунтуютьс€ на теоретичному мисленн≥, вираженому у ф≥лософських категор≥€х. –озробка ун≥версальних категор≥й, €к≥ лежать в основ≥ людського п≥знанн€, складають так звану експл≥кативну функц≥ю ф≥лософ≥њ. як стверджував н≥мецький ф≥лософ √. √адамер, без розробки пон€ть та категор≥й неможлива була б ≥ сама ф≥лософ≥€. ѕон€тт€ складають њњ суть, ≥ тому ≥стор≥€ розвитку пон€ть Ц це ≥ Ї ф≥лософ≥€. ¬загал≥, ≥сторичний метод, €кий стверджуЇ, що чим би ви не займались, завжди Ї резон враховувати ≥стор≥ю досл≥джуваноњ проблеми, Ї найб≥льш переконливим методом у ф≥лософ≥њ.

ћетодолог≥чна функц≥€ ф≥лософ≥њ визначаЇ загальний процес п≥знанн€. ј це, передус≥м, означаЇ, що загальна спр€мован≥сть п≥знанн€ св≥ту багато в чому залежить в≥д того, що прийн€ти за основу, або субстанц≥ю св≥ту: ≥деальне чи матер≥альне начало. якщо загальний процес п≥знанн€ розгл€даЇтьс€ €к в≥дображенн€ д≥йсност≥ у св≥домост≥, то це Ї матер≥ал≥стичний метод. якщо ж цей процес розгл€даЇтьс€ €к самоп≥знанн€ св≥домост≥, абсолютноњ ≥дењ, €ка присутн€ в речах, або €к анал≥з наших особистих в≥дчутт≥в, то це ≥деал≥стичний метод. ƒуже важливо в≥др≥зн€ти матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм ≥ €к форми св≥тогл€ду, ≥ €к ф≥лософськ≥ напр€мки, ≥ €к ф≥лософськ≥ методи.

ќдна з головних функц≥й ф≥лософ≥њ Ц функц≥€ ≥нтеграц≥њ культури. ‘≥лософ≥€ виступаЇ в рол≥ живоњ душ≥ культури. ¬она звертаЇтьс€ до ус≥х форм культури, прагнучи узагальнити њњ дос€гненн€ в Їдине ц≥ле. ≤снуЇ законом≥рн≥сть: чим багат≥ша ф≥лософська концепц≥€, тим ширше коло культурних €вищ стають предметом њњ осмисленн€. ” ф≥лософ≥њ культура отримуЇ можлив≥сть обернути погл€д на саму себе, тобто ф≥лософ≥€ виконуЇ роль самосв≥домост≥ культури

‘≥лософ≥€ виконуЇ ≥ просв≥тницьку функц≥ю. ‘≥лософська думка обірунтовуЇ моральний ≥деал (добра, в≥дпов≥дальност≥, сенсу житт€), здатний служити пров≥дною з≥ркою в житт≥ людини та сусп≥льства. як стверджував в цьому звТ€зку н≥мецький мислитель ћ.Ўелер (1874-1928), ф≥лософ≥€ - це Узнанн€ заради спас≥нн€Ф на противагу Узнанню заради пануванн€Ф, тобто науковому та техн≥чному знанню. ≤ в цьому аспект≥ ф≥лософ≥€ вчить, €к жити людин≥, щоб залишатис€ людиною, €к зберегти свою людську г≥дн≥сть перед пост≥йними бур€ми ≥ катакл≥змами, перед обличч€м неминучоњ смерт≥. ≤ на в≥дм≥ну в≥д мистецтва ф≥лософ≥€ звертаЇтьс€, перш за все, не до в≥дчутт≥в, а до розуму. ј на в≥дм≥ну в≥д рел≥г≥њ вона вважаЇ, що ≥нше, ≥стинне житт€ можливе тут ≥ зараз, в цьому св≥т≥. ÷е не потойб≥чний ≥деал, €кий можливий т≥льки п≥сл€ божественного перетворенн€ св≥ту.

ѕ≥двод€чи п≥дсумок, можна найб≥льш переконливо ≥ €скраво визначити сенс ф≥лософ≥њ можна, звернувшись до висловлювань великих ф≥лософ≥в минулого та сучасност≥.

јнтичний ф≥лософ ѕлатон в своњх д≥алогах У‘едонФ та У‘едрФ вкладаЇ в уста —ократа (469-399 р. до н.е.) роздуми про те, що п≥д впливом ф≥лософ≥њ душа людини очищаЇтьс€ ≥ людина стаЇ д≥йсно досконалою. ‘ранцузький мислитель ћ. ћонтень вбачав к≥нцеву мету ф≥лософ≥њ у доброчинност≥. јнгл≥йський ф≥лософ “.√оббс (1588-1679) вважав, що призначенн€ ф≥лософ≥њ пол€гаЇ в примноженн≥ життЇвих благ. –ос≥йський ф≥лософ ¬. —оловйов (1853-1900) вбачав призначенн€ ф≥лософ≥њ у прагненн≥ до духовноњ ц≥л≥сност≥ людського ≥снуванн€, а зан€тт€ ф≥лософ≥Їю визнавав великою справою, добрим д≥лом, дл€ усього св≥ту корисним.

¬ивченн€ ф≥лософ≥њ спри€Ї формуванню загальноњ культури та самобутност≥ особистост≥, розширенню њњ св≥тогл€ду, формуЇ вм≥нн€ до критичного мисленн€.

‘≥лософ≥ю характеризуЇ розмањтт€ ≥дей та концепц≥й, ≥з €ких кожен, хто вивчаЇ ф≥лософ≥ю, може в≥льно вибирати будь-€ку, не обмежуючи себе €кимось схемами та рекомендац≥€ми. —л≥д звертатис€ до ф≥лософських вчень минулого, до €кого, в свою чергу, необх≥дно ставитись без зарозум≥лост≥ та зневажливост≥. ≤дењ та концепц≥њ минулого не т≥льки отримують розвиток у сучасному мисленн≥, але багато з них ще мають бути оц≥неними по достоњнству.

¬ систем≥ ф≥лософського знанн€ ≥сторично склалис€ наступн≥ розд≥ли:

- досл≥дженн€ найб≥льш загальних питань бутт€; ф≥лософ≥€, прагнучи охопити св≥т у його Їдност≥, ставить питанн€ граничних засад бутт€; вченн€ про бутт€ отримало назву онтолог≥€ (в переклад≥ з грецькоњ це означаЇ вченн€ про суще);

- досл≥дженн€ найб≥льш загальних питань п≥знанн€; ф≥лософське вченн€ про п≥знанн€ отримало назву гносеолог≥€ (в переклад≥ з грецькоњ Ц вченн€ про знанн€);

- анал≥з п≥знавальних можливостей людини передбачаЇ вивченн€ форм ≥ закон≥в правильного мисленн€, €к≥ досл≥джуютьс€ таким розд≥лом ф≥лософського знанн€ €к лог≥ка;

- досл≥дженн€ принцип≥в ≥ засоб≥в побудови теоретичноњ (п≥знавальноњ) ≥ практичноњ д≥€льност≥ Ц методолог≥€;

- вивченн€ розмањтт€ конкретно-≥сторичних форм ф≥лософствуванн€ у њх розвитку ≥ наступност≥ Ц ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ;

- вивченн€ найб≥льш загальних питань ≥снуванн€ та розвитку сусп≥льства; цей розд≥л називаЇтьс€ ф≥лософ≥Їю ≥стор≥њ та сусп≥льства;

- анал≥з загальних питань бутт€ людини; цей, один з найважлив≥ших розд≥л≥в, отримав назву ф≥лософськоњ антрополог≥њ;

- в сферу ф≥лософських ≥нтерес≥в вход€ть акс≥олог≥чн≥ проблеми, €к≥ досл≥джуютьс€, перш за все, у ф≥лософських теор≥€х етики, що вивчаЇ мораль €к специф≥чну форму сусп≥льноњ св≥домост≥ та естетики, що вивчаЇ законом≥рност≥ художнього освоЇнн€ св≥ту людиною.

 

ѕлан сем≥нарського зан€тт€

1.ѕон€тт€ св≥тогл€ду, його структура. ќсновн≥ св≥тогл€дн≥ питанн€. —усп≥льно-≥сторичний характер св≥тогл€ду.

2.≤сторичн≥ типи св≥тогл€ду: м≥ф, рел≥г≥€, ф≥лософ≥€, њх особливост≥, схож≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть.

3.—пециф≥ка ф≥лософ≥њ €к форми св≥тогл€ду.  ультурно-≥сторичн≥ передумови зародженн€ ф≥лософ≥њ. —труктура та основн≥ проблеми ф≥лософ≥њ.

4.ћ≥сце ф≥лософ≥њ в систем≥ культури. ‘ункц≥њ ф≥лософського знанн€.

 

“ести

1.«м≥ст св≥тогл€ду визначають:

- знанн€ про св≥т, вироблен≥ природознавством;

- знанн€, принципи, переконанн€, що виконують функц≥ю життЇвого ор≥Їнтуванн€;

- пол≥тичн≥, економ≥чн≥, соц≥альн≥ програми;

- т≥ у€вленн€ про д≥йсн≥сть, €к≥ Ї виключно ≥ндив≥дуальним надбанн€м людини.

2.«м≥ст св≥тогл€ду групуЇтьс€ довкола в≥дношенн€:

- природне Ц соц≥альне; - людина Ц св≥т.

- природн≥ реч≥ Ц штучн≥ реч≥;

3.‘≥лософ≥€ - це:

- наука про мудр≥сть; - волод≥нн€ мудр≥стю;

- прагненн€ до мудрост≥; - мудр≥сть.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2584 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

1425 - | 1258 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.059 с.