покладено в основу) була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).
Простір і час. Це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей).
Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки. Щоб визначити час, потрібно співвіднести його з чимось відмінним і водночас подібним до нього, а таким якраз і є простір. Так визначають час через розташування шарів (у геології чи археології), через кільця дерев, зморшки на обличчі, місце сонця на небосхилі. Все це є просторовими характеристиками. Простір — єдина категорія, через яку можна визначити час.Аналогічна ситуація і з простором. Його визначають через час.
Причинність. У філософському розумінні світу, а також і в науці вона відіграє важливу роль. Причинність —це певний тип відношення між речами. Причинність — породження, зумовленість однією річчю (подією) іншої речі (події).
Річ, що викликала, зумовила іншу річ (чи подію), називається причиною. Та, що виникла, наслідком (дією). Вважають, що причина передує в часі наслідку (дії). Категоріальна модель «причина — наслідок», за якою намагаються опанувати зв´язки речей і явищ природи, спрощує і схематизує ці зв´язки. Наприклад, траєкторія польоту снаряду визначається не лише силою поштовху і силою тяжіння. На неї діють повітряні потоки, місцеві геологічні аномалії, момент крутіння самого снаряду, температура, вологість атмосфери та інші чинники.. Складність вичленення причини і наслідку з різноманітності зв´язків виявляється і в тому, що не лише причина визначає наслідок, а й сам наслідок, виникаючи, виявляє зворотну дію на причину.
23. Поняття «матерія» має конкретніший зміст і охоплює собою вужчий клас об'єктів у порівнянні з-категорією «буття».
Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомами і т.д. Реальними властивостями матерії вважались просторові параметри і вага.
Наприкінці XIX ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину), фундаментальні відкриття (відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності) вимагали.відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність атомів, незміність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.
Сучасний матеріалізм розглядає матерію як безкінечно різноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в багатоманітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. •Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.
Матерії у чистому вигляді, у формі якоїсь «праматерії» не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. У категорії «матерія» ця безліч утворень об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості — існувати незалежно від людських чуттів і відображатись у людській свідомості. Філософське поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна отожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом.
Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнанні наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти можливо будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття матерія виявлється у тому, що воно застерігає проти пошуків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного світу. Матерія безкінечна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу).
24. Світ, у якому ми живемо і частиною якого є - це матеріальний світ. Але жодний із предметів або процесів, які він містить у собі, взятий самий по собі, не може бути ототожнений з матерією. Проте усе їхнє різноманіття разом із їхніми зв'язками становить матеріальну дійсність.
Поняття «матерія» пройшло довгий шлях формування і розвитку. Якщо для філософів давнини матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії і форми як духовного першоначала, то Р. Декарт (17 сторіччя) визначає матерію як субстанцію буття, що самоздійснюється, атрибутом якого є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірним.
Якщо розглядати матерію з огляду на розвиток сучасної науки і філософії, то можна виділити:
1. Онтологічні складові: а) рух і його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.
2. Гносеологічні принципи: а) пізнаванність; б) об'єктивність; в) реальність.
Узагальнене визначення категорії «матерія» повинне базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо або опосередковано пізнаване людиною. У світі немає нічого крім матерії, що рухається. Рух внутрішньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії і не існує без матерії, як і матерія не існує без руху. Рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності і взаємодії.
Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. Пізнання форм руху матерії неможливе без знання простору і часу - філософських категорій, якими позначаються основні форми існування матерії. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування.
Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно - історичною діяльністю людини. З розвитком суспільства змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворюють пори року, то в межах релігійного світосприймання час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.
25. Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
В історії культури людства категорії часу та простору завжди функціонували як умови пізнання світу, його власного існування, «інструменти» культурно-практичного опанування дійсності. Як форми руху матерії простір і час постають загальним «засобом організації» будь-якого об'єкта дійсності: простір — у найзагальнішому плані — це форма сталості, збереження об'єкта, його змісту; час — форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення
У наш час командно-адміністративна система складний плюралістичний процес розвитку суспільства поверхово зводила до процентів виконання планів, інших валових показників виробництва тощо. При цьому повністю ігнорувалося те, що свій власний історичний час мають соціальні спільності — нації, класи, суб'єкти власності, населення різних регіонів нашої країни. Перебудова виявила, що об'єктивною основою буття країни є реальний плюралізм інтересів, які розгортаються через свої внутрішні форми — простір і час, у залежності від історичного розвитку їх власних носіїв — суб'єктів суспільної, державної, кооперативної або приватної власності.
Пізнання особливостей простору і часу—це історичний процес, який виростає на основі практичної діяльності людей, їхнього досвіду. Зміна різних суспільств, суспільно-економічних формацій була основою історичної зміни уявлень про час та простір. У найбільш загальній формі ці уявлення розкриті в історії культури та філософії, де вони осмислені в конкретних типах світогляду. Так, уявлення про час і простір в античній філософії було зовсім іншим, ніж, наприклад, у філософії Нового часу. Свідомість людей теж відбиває світ через ці форми, тому вона має конкретно-історичний характер. Світ сучасний змінюється з такою величезною швидкістю, що різні покоління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше прискорення історії, немовби ущільнення соціального часу та простору: за одиницю календарного часу відбувається така велика кількість різних подій, що осягнути їх усі майже неможливо. XX століття — це «інформаційний вибух», і він нерозривно зв'язаний із специфікою сучасних соціальних простору і часу.
Соціальні час і простір забезпечують дію механізму історичної спадкоємності. Саме через ці форми люди продовжують, розвивають буття, яке їм залишають попередні покоління. Соціальний час «пронизує» продукти культури -і а мистецтва, знаряддя виробництва, переходячи з потенціальної форми в актуальну через діяльність наступних поколінь.
Таким чином, соціальні час і простір є формами руху та буття соціально-історичних процесів.
26. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням,світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.
Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять,почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами.
У контекстіпроблемисвідомостімовавиконуєдвіважливіфункції: 1) є способом виявуідеальногозмістусвідомості; 2) мова є специфічнимбуттям, щоформуєсвідомість. Вона концентрує в собітісмисли і значення, яківіднаходить і стверджує у світілюдина. Тому моващодосвідомості є їїбезпосереднімоточенням, яке впливає на неїзмістом, внутрішньоюспрямованістю. У цьомуаспектіважливезначеннямаєнаціональнамова, оскільки, за словами В. Гумбольта, різнімови не просто даютьрізніпозначення одного й того ж предмета, а й йогорізнебачення. Мова, як носійінформації, можевживатись і завідсутності предмета, якого вона стосується. Завдякицьомумоваподолалавузькіпросторово-часові рамки ситуації, вякійперебувають люди. Складний феномен свідомостіпередбачаєприродні засади — розвинутиймозок (у приматіввінзначнорозвинутіший, ніж у іншихтварин), використаннязнарядьпраці, родовий (організований за певнимиштучними правилами) спосібжиття і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбуласьби.Найістотнішим у визначеннісвідомості є те, що вона є відношеннямлюдини до світу, опосередкованим формами культури. Свідомість — цесприйняттясвітулюдиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).
