Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики

До основних діалектичних законів належать – 1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення.
Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.
Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку.
Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.
У філософів різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля.
Діалектика виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну.

Альтернативи діалектики

Коли мова йде про альтернативу діалектики, маємо на увазі протилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духовного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та методологічні настанови.

19. Проблема буття у філософії

Проблема буття — одна з перших проблем, які намагалась розв´язати філософія. Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з´ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією.Термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.
В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.
У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття. Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі концепції буття. Якщо під сущим розуміють тільки матеріальні речі (атом, камінь, рослина, тварина, людина, тощо), тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей і буття приписують тільки такому сущому, то в такому разі буття стає тотожним матеріальності. Бути — значить бути матеріальним. виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:
— матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;
— ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);
— некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.
Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об´єктивізму (прагнуть розглядати буття з об´єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі — до суб´єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.

20. Поняття субстанції

Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

У сучасній філософії поняття «субстанція» в традиційному значенні вживається хіба що в марксизмі та неотомізмі. Марксизм субстанцію ототожнює з матерією і цим ставить під сумнів доцільність його вживання як окремого поняття. Неопозитивізм, продовжуючи емпіричну лінію, стверджує, що поняття субстанції, як і більшість філософських понять, не верифікується, воно, отже, позбавлене сенсу.

Атрибути матерії — це властивості, які виражають діалектичну сутність матерії і виступають як єдність ряду протилежностей: рух і спокій, простір і час, взаємодія і відображення безконечність і конечність, безперервність і перервність і таке інше.

Акциде́нція — випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

Це поняття вперше ввів Арістотель («Метафізика», «Фізика»). Воно широко вживалося в середньовіч. схоластиці, а також у філософії 17—18 ст., де А. як мінливий стан протиставлялася субстанції — незмінній сутності речей. З точки зору діалектичного матеріалізму таке протиставлення неправомірне: всі властивості (істотні й неістотні, необхідні й випадкові, сталі й несталі) є рухливими, мінливими, такими, що переходять одна в одну; не існує незмінної основи речей. Тому в марксист. філософії термін «акциденція» як правило не вживають

Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, законирозвиткутощо).

Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об'єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об'єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності.