Теорія особистості та міжособистісна сумісність

Год.

1. Людина,індивідуальність особистість як предмет прикладної психології.

2. Темперамент, його роль у діяльності людини.

3. Проблема міжособистісної сумісності.

4. Характер, його вплив на ділову співпрацю.

5. Типологія особистості

6. Трансактний аналіз спілкування

7. Соціально-психологічні функції менеджера

 

Питання 1.

Кожна людина, як складна самоорганізована система має окрему тілесність, тобто окрему фізичну структуру (механістична основа), а також свою власну, індивідуальну сукупність духовно-психологічних рис (синергетична основа), що визначають її індивідуальність.

Індивідуальність — це сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, зді­бностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, які забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків із навколишнім світом.Інди­відуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психо­логічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої людини, так і для її оточен­ня. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспіль­на сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, ге­нетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в ре­альній дійсності вона стає особистістю.

Структуру особи за 3. Фрейдом становлять три інстанції:

1. «Воно» — це первісна, основна, центральна частина струк­тури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоряється прин­ципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім сере­довищем і виробляє ефективні способи спілкування із зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного спо­собу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби «Воно» і «Над-Я». Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє у собі захисні механізми:

1. Заперечення — проявляється тоді, коли людина намагається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що ча­сто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення критики на свою адресу як психологічний самозахист.

2. Придушення (стримування) — проявляється у блокуванні внутрішніх імпульсів і погроз (напротивагу запереченню).

3. Раціоналізація — постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам.

4. Реактивне утворення — проявляється у приховуванні людиною від себе мотиву власної поведінки, його придушенням через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5. Проекція — проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі.

6. Інтелектуалізація — намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах.

7. Заміщення — полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допустимим способом.

Згідно з теорією гуманістичної психології особистість є уніка­льною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:

ü людину слід вивчати лише в цілісності;

ü кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих ви­падків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

ü головною психологічною реальністю є переживання люди­ною світу і себе в ньому;

ü людське життя слід розглядати як єдиний процес станов­лення і буття людини;

ü людина є активною, творчою особистістю;

ü людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;

ü людина наділена певними ступенями свободи від зовніш­ньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керуєть­ся у своєму виборі.

При створенні цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) брав до уваги здатність кожної людини до особистісного самовдосконалення. Важливим компо­нентом її структури є «Я-концепція», що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини.

 

 

«Я-концепція»