Помітною віхою в організації кримінально-правової статистики стала судова реформа 1864 року. Вона для своєї ефективної діяльності вимагала і нової організації кримінально-правової (судової) статистики. Судова реформа 1864 року ввела суд присяжних, адвокатуру, реорганізувала прокуратуру, встановила новий порядок судочинства і судоустрою. Вона скасувала станові суди, проголосила відокремлення суду від законодавчої і виконавчої влади, незалежність суддів. Була розпочата робота щодо реформування кримінального законодавства, що безпосередньо визначає об’єкти кримінально-правової статистики.
Питанням кримінально-правової (судової) статистики присвячені статті 75, 174-176, 178-183 Упорядження судових постанов. Відповідно до загальних вказівок судових установ на міністра юстиції був покладений нагляд за всіма відомствами і організацією судової статистики, але не вказувалися конкретні форми цієї організації. Щорічні звіти було визнано необхідним замінити даними, які встановлювалися по кожній окремій справі на час її провадження. З моменту порушення кримінальної справи всі судові місця, в провадженні яких вона знаходиться, повинні надсилати в Міністерство юстиції повідомлення у встановленій формі про всі зміни в кримінальній справі, а по її закінченні — статистичний листок про особу підсудного.
Нова система кримінально-правової статистики грунтувалася на чіткій організації первинного обліку, за якого кожна кримінальна справа і кожен підсудний реєструвалися в окремих картках. Первинний облік за індивідуальною формою — найвигідніший для статистичної роботи, оскільки дає можливість охарактеризувати одиницю сукупності значним числом показників. Це краще як для зведення і групування, так і оперативних цілей — отримання всіх можливих довідок про справу чи обвинувачуваного. Така система обліку має важливе значення і для будь-якого статистичного дослідження. Картки були базою усієї системи кримінально-правової статистики і прирівнювалися до основних процесуальних документів. Первинний облік здійснювався безпосередньо суддями і слідчими шляхом заповнення карток. Протягом майже чотирьох десятиріч (1872-1909) у Росії існувала так звана купонна система, яка давала можливість Міністерству юстиції стежити за рухом кримінальних справ, що розглядалися в судах.
Фактично “купонна система” вперше встановила принципи, які давали можливість вирішити проблему єдиного обліку злочинів. У статистичному відділенні Міністерства юстиції документи первинного обліку зводилися, групувалися і основні висновки щорічно публікувалися у “Сводах статистических сведений по делам уголовным”. Статистичні дані, які видавалися Міністерством юстиції, збиралися з 1874 року. До того часу загальні судові положення були введені лише в округах 6 судових палат, які включали 33 губернії європейської частини Росії.
“Свод статистических сведений по делам уголовным” становив собою звіт з трьох частин. Перша частина — “Сведения о производстве дел в судебных местах” — складалася з 10 таблиць, в яких містилися окремі стадії, що їх проходила кримінальна справа в процесі слідства. Друга частина — “Статистические сведения о подсудимых по окружным судам и судебным палатам” — 28 таблиць; третя частина — “Статистические сведения о подсудимых в судебно-мировых установлениях” — 20 таблиць. Дві останні частини докладно характеризували особу підсудних за різними демографічними і правовими ознаками.
Міністерство юстиції, узагальнюючи відповідні статистичні матеріали, мало можливість визначити напрямки розвитку судової системи, з’ясувати, наскільки типові ті недоліки, які виявилися при перегляді вироків з окремих судових справ. Важливо зазначити, що в усіх своїх циркулярах Міністерство юстиції і урядовий Сенат вказували на необхідність використання статистичних даних. Крім практичного застосування, вони постійно використовувалися в науково-дослідницькій роботі для удосконалення кримінальної статистики.
В цей же період (з червня 1870 р.) була встановлена система реєстрації засуджених шляхом введення Міністерством юстиції довідок про судимість, що мало важливе значення для кваліфікації рецидиву. Довідки, які поступали до Міністерства юстиції, зосереджувалися у спеціально організованому “Архіві довідок про судимість”. Однак з 1 січня 1872 року загальні судові місця звільнилися від обов’язку складання довідок про судимість. Вони замінялися згаданими вище статистичними листами про особу підсудного, які були основними первинними документами кримінально-правової статистики того часу.
Вказана система, поряд з позитивними, мала й негативні сторони — виняткову трудність. Вона була не єдиною в організації кримінально-правової (судової) статистики царської Росії. Поряд з нею, Міністерство юстиції зобов’язувало всі свої “общие и мировые установления” подавати складну звітність, переважно дублюючу показники купонної системи. За даними М.Н.Гернета, в 1914 році в Міністерство юстиції надходило 4407 річних, піврічних та інших звітів судових установлень за 83 формами.
За період 1874 — 1894 років був випущений збірник “Итоги русской уголовной статистики”, який полегшував користування цифровим матеріалом. Докладніші дані звітного характеру про діяльність суддів, слідчих, прокурорів були опубліковані за 1905-1915 роки в “Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции”. Останній том цього збірника містить матеріали за 1913 рік. Листки за 1914 рік були знищені під час Жовтневої революції, а за 1915 і 1916 роки збереглися.
Зазначимо, що російська кримінально-правова статистика пореформенного періоду не давала можливості встановити справжній розмір злочинності в державі. Офіційна статистика враховувала діяльність загальних судів і ті справи, які розглядалися мировими судами, по яких могло бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Діяльність військових, волосних судів, а також державні злочини не входили до статистичних показників.
Погіршила організацію кримінально-правової (судової) статистики ліквідація у 1909 році купонної системи. Це призвело до виймання із “Сводов” усіх даних про рух справ, і злочинність стала враховуватися лише в особах. Водночас з цим вводилися “довідки про судимість” (що пояснювалося потребою посилення боротьби зі зростаючою рецидивною злочинністю), які повинні були складатися разом з статистичними листками загальними, мировими судами і земськими начальниками на кожного засудженого до покарання у вигляді позбавлення волі. А з офіційно опублікованих статистичних даних були повністю вилучені показники, які характеризували діяльність усіх судових місць.
