Води відкритого моря перебувають у спільному користуванні всіх держав і народів, у тому числі держав континентальних. За межами територіальних вод прибережних країн усі держави мають право вільного торговельного та військового судноплавства, вільного прольоту над морем.
Після відкриття цього материка, його дослідники встановлювали прапори своїх країн на берегах Антарктиди. За період 1895-1914 рр. пошуки Південного географічного полюса стали міжнародною справою; норвежець Р. Амундсен першим досягнув його у 1911 р. Усе це привело до претензій держав в Антарктиді у міжвоєнний період (1918-1939 рр.). Найбільший інтерес в той час до льодового материка виявляв Третій Рейх, логічного пояснення тоді цьому не було. А між тим увага була значною. В 1938-1939 рр. німцями було організовано дві антарктичні експедиції, в яких пілоти «люфтваффе» не лише дослідили, але і металевими вимпелами зі знаком свастики застовбили за Третім Рейхом величезну (розміром з Німеччину) територію цього континенту – Землю Королеви Мод (пізніше вона отримала назву «Нова Швабія»). Повернувшись в Гамбург командир експедиції Рітшер 12 квітня 1939 р. рапортував: «Я виконав місію, покладену на мене маршалом Герінгом. Вперше німецькі літаки пролетіли над антарктичним континентом. Кожні 25 кілометрів наші літаки скидували вимпели. Ми покрили зону приблизно в 600000 км2. З них 350000 були сотографовані». Існують версії, що на цій території була створена нацистська «База 211», і можливо А. Гітлер не загинув у Берліні, а переховувався саме там.
Найбільшим проривом в дослідженні Антарктиди став Міжнародний геофізичний рік (МГР), це комплексні дослідження глобальних геофізичних процесів у земній корі, атмосфері та Світовому океані за єдиною програмою та методикою. Проводився з 1 липня 1957 р. по 31 грудня 1958 р. за участю 67 націй (у тому числі й України) та 60 тис. окремих учених. Наукові досягнення Року були численні й включали: відкриття Шарів (Поясів) Радіації Вана Аллена, що оточують Землю; перші оцінки розміру льодової маси Антарктиди; підтвердження теорії континентального дрейфу. Це беспосередньо стимулювало щонайменше одне значне геополітичне досягнення – підписання у 1961 р. Антарктичної угоди, що забезпечувала б постійну наукову співпрацю, забороняла військову діяльність, захищала довкілля і мала утримувала держави від спокуси мати залежні території в Антарктиді.
Але на сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщають на цих землях свої науково-дослідницькі станції. Вважалося, що міжнародна Антарктична угода відкладає чи призупиняє ці претензії. Однак Стаття IV цієї угоди, в якій вони регламентуються, вказує лиш на те, що документ не стосується раніше заявлених претензій. У ній вказано:
· підписання Угоди не є відмовою від попередніх територіальних претензій;
· угода не стосується претензій, заснованих на діяльності держав на території Антарктики;
· угода не стосується права держав визнавати (чи не визнавати) інших територіальних претензій.
Угода регламентує нові претензії:
· жодна діяльність після 1961 р. в Антарктиці не є підставою для територіальної претензії.
· жодної нової претензії заявляти не можна.
· жодна з претензій не може розширюватися далі на інші території.
Радянський Союз і США зарезервували за собою право на нові вимоги, а в подальшому від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду СРСР), тож вони мають право на претензії і в майбутньому, якщо того забажають.
Претензії на території нижче 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. Тим не менш, їх іноді відображають на картах Антарктики – та це не означає їх офіційне визнання.
Всі такі території, за винятком острова Петра I (див. нижче) є секторами, межі яких проходять по меридіанах. Щодо паралелей, північна межа усіх секторів, за винятком норвезького, є 60° паралель, яка не проходить через жодну ділянку суші, континенту чи острова, і також є північною межею Міжнародної Антарктичної Угоди. Південні межі усіх секторів, не враховуючи норвезького, сходяться в одну точку, Південний полюс.
Територіальні претензії країн наведені нижче у вигляді таблиці 5.
Південні Оркнейські острови потрапляють до претензій, заявлених Аргентиною і Великобританією; а Південні Шотландські острови бажають бачити своєю територією одночасно Аргентина, Чилі та Об’єднане Королівство.
До 1962 р. Британськими антарктичними територіями називалися Фолклендські острови, а також Південна Джорджія і Південні Сандвічеві острови. Та після підписання Антарктичної Угоди землі Антарктики стали зватися заморськими володіннями. Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови залишилася залежною територією, приналежною Фолклендським островам, аж до 1985 р., коли вони також стали окремим заморським володінням.
На даний час в Антарктиді розташовано близько двадцяти наукових станцій, є серед них і українська (ім. В.І. Вернадського). Цікавим є той факт, що жодну з колишніх радянських станцій Росія не погодилася передати Україні, а зробила це Великобританія.
Таблиця 5
