Парламент — є найвищим представницьким органом держави й обирається населенням. На відміну від інших виборних представницьких органів (установчих зборів, конституційної асамблеї) парламент діє на постійній основі. Діяльність парламенту, його взаємодія з іншими вищими органами державної влади називається парламентаризмом. Парламентаризм — система державного керівництва суспільством, яка характеризується чітким розподілом законодавчих і виконавчих функцій за умови привілейованого положення законодавчого органу — парламенту — стосовно інших державних органів.
Основними елементами внутрішньої організації палат парламенту є: 1) партійні об´єднання членів палат; 2) керівні органи палат; 3) парламентські комісії (комітети). У багатьох країнах існує регламент діяльності партійних об´єднань членів палат, установлюється партійний мінімум. Голова палати може бути як безпартійним (Велика Британія), так і партійним (від фракційної більшості). У керівні органи палат входять, крім голів, їхні заступники, секретарі й спостерігачі. Керівні органи палат формуються зазвичай на пропорційній основі.
Для виконання своїх повноважень парламент утворює функційно-галузеві комітети та комісії, де розглядаються основні питання життєдіяльності суспільства, розробляються відповідні законопроекти.
Парламентські комітети діляться на дві категорії: тимчасові і постійні. За структурою парламенти бувають однопалатні і двопалатні. Держави з федеративною формою державного устрою будують парламент на двопалатній основі.
Двопалатність виникла спочатку як досягнення компромісу між різними соціальними силами в боротьбі за владу. У сучасних умовах двопалатність потрібна для того, щоб забезпечити рівновагу в парламенті з метою вдосконалити законодавчу діяльність, представляти інтереси суб´єктів федерації у федеративних державах та інтереси адміністративних одиниць — в унітарних, а також щоб зберегти історичні традиції своєї країни. Уперше двопалатність узаконено в Конституції США 1787 p.
Двопалатний парламент ділиться на верхню і нижню палати. Для верхніх палат універсальною назвою є "сенат". Цю назву, яку вперше було вжито в Конституції США, запозичено з історії Стародавнього Риму.
Верхні палати формуються прямими виборами, непрямими виборами, призначенням і змішаним способом.
У більшості країн верхні палати формуються прямими виборами. Представництво в них залежить не від загально-територіального принципу, а від наявності суб´єктів федерації, від яких обирається рівна кількість парламентаріїв.
Прямі вибори верхніх і нижніх палат трохи різняться. Якщо депутати нижньої палати обираються за пропорційною, то депутати верхньої — за мажоритарною або за змішаною системою.
Кількісний склад парламенту залежить від норм представництва, тобто від середньої кількості виборців, яких представляє депутат. У федеративних державах кількісний склад верхніх палат парламенту визначається кількістю суб´єктів федерації на засадах рівного представництва.
Зв´язок між депутатами і виборцями реалізується через форму мандата, який буває імперативним (наказовим) і вільним. Імперативний мандат передбачає, що депутат нібито обов´язково виконає свою програму і позвітує про неї перед виборцями. На практиці така процедура, як правило, ніколи не виконується. При імперативному мандаті виборці мають право на відкликання депутата. Але навіть у випадку повної залежності від своїх виборців депутат має право переходити в іншу партію, зберігаючи за собою мандат.
Вільний мандат дає депутатові право визначати свою діяльність у парламенті незалежно від інтересів виборців округу, а вирішувати ті питання, які належать до компетенції вищого представницького органу. Проте відсутність імперативного мандата аж ніяк не означає, що депутати не мають жодного зв´язку з округом. Вони зустрічаються з виборцями, вислуховують їхні скарги, на підставі яких формулюють свої запити в парламенті або ініціюють так звані петиції — звертання до органів виконавчої влади з приводу проблем виборчого округу. Така діяльність депутатів підтримується місцевими організаціями.
