Особливості постмодерного філософування

Постмодерністи виступають проти обожнювання науки, проти звільнення природознавства від моральних норм, що призвело до створення невідомих раніше засобів тоталітаристського контролю і маніпулювання людьми, проти руйнування довкілля промисловістю і технікою, проти суто формальної демократії і приниження людської гідності. Вони підкреслюють відповідальність людства, необхідність урахування не лише близького, але й далекого майбутнього суспільства. Вони ставлять під сумнів здатність Розуму дати всеосяжну картину світу. Модель тотальної раціональності зазнала краху.

Філософія у них, зазначає В.С. Лук’янець, це не теорія, а практика "руйнівного творення", тобто "особливий соціокультурний самодеконструювальний процес. Такі процеси всюдисущі. Усвідомлення їхньої гігантської ролі спричинилося до особливого предмета філософської рефлексії. У сфері когнітивної практики "деконструкція" — це той самий процес, завдяки якому виникають неевклідові геометрії, небулеві алгебри, неканторові теорії множин, неарістотелеві логіки, неньютонові механіки, нефрідманові космології, неейнштейнові єдині теорії поля, неєвропоцентристські культури філософствування"

Постмодерністський Розум виступає проти закритих філософських систем типу діалектичного та історичного матеріалізму. Віддаючи перевагу невизначеності, сучасний підхід не визнає редукції, однобічного пояснення складного через просте. Він відкриває не лише прості за своєю природою одиниці, елементарні частки, але й складні сукупності. Сучасний метод відкидає спрощення, оскільки систематична ізоляція одиниць не дозволяє проникнути в суть реального. На думку Г. Башляра, просте завжди походить від складного, найпростіші наукові ідеї потребують ускладнення і розшифрування. Сьогодні комплексна думка про складні явища світу погоджується існувати й розвиватися без основ, у постійній непевності, але це вже не гальмує ні наукового пошуку, ані практичної діяльності. Рішучість жити у світі, який уже втратив основи, постметафізики (зокрема, Дж. Ваттімо) називають "активним нігілізмом". (Щоправда, деякі з них — наприклад, Ж. Деррида — в цьому відношенні не відокремлюють себе від традиції.)

Постметафізичний Розум відмовляється від побудови всеосяжної картини світу. За модерну "царство розуму" зводилося до нав’язування дійсному буттю апріорних раціональних ідей. "На зміну такому історично вичерпаному розумінню панування людини у світі закономірно приходить ідея синтезу природного та соціального буття, розуму та реальності у гармонічну єдність", — пише О.І.Гвоздік. —"Закономірно — оскільки ця ідея підказана самою дійсністю, що виявила як логічні тенденції до такої єдності, так і її реальні передумови. Це означає, що розробка та реалізація даної ідеї пов’язані одночасно з. початком нової ери в історії раціоналізму". Точніше, йдеться про "завершення циклу генезису раціоналізму як виключно філософської доктрини. Сама філософія перестає існувати як самостійна форма суспільної свідомості, коли хоча б принципове розв’язання суперечності між мисленням та буттям стає не тільки теоретичним".

Хоча взагалі закони виступають основою наукового пояснення, Розум доби постмодерну відмовляється віддати реальність, насамперед соціальну, під владу тотальних законів. У природознавстві залишається певне прагнення уніфікувати усі теорії. Наприклад, фізики хотіли б відкрити таке єдине фундаментальне рівняння, з якого виводилися б усі властивості усіх елементарних часток, а отже і загальна поведінка матерії, знову й знову робляться спроби створення, приміром, єдиної теорії поля; потреба в синтезі притаманна й сучасному Розуму, але тепер він усвідомлює свої межі; це дозволяє побудувати автентичну раціональність нинішньої науки і відкриває нові перспективи. Появі меж, які не може переступити могутність раціонального Розуму, розпад основ дають можливість прокласти, наприклад, у математиці, нескінченні шляхи для досліджень. Наука сьогодні намагається розгадати таємницю природи живого і зокрема людини. "Нам відкривається новий інтелектуальний континент, багатий на нечувані концепції та парадигми. — пише Ж. Рюс. — Навчитись існувати — як у науці, так і в метафізиці – в абсолютній невизначеності; крок за кроком, не втрачаючи ні на мить пильності, засвоювати раціональні поняття, насичені, як правило, релятивізмом; відмовитися від певних надмірних амбіцій раціонального розуму — хіба мало перед нами завдань, які, можливо, здадуться грандіозними майбутнім сторіччям, що дивитимуться на нас?"