лодіння другою мовою неможливе без засвоєння норм і цінностей культури, що обслуговується цією мовою, бо крім самих слів потрібно знати ситуації, у яких вони використовуються.
Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу потребує перемикання коду. Це перемикання буває неповним, наприклад, лексика і граматика в людини російська, а фонетика українська. Таке змішане мовлення називають суржиком.
У різних країнах ставлення до білінгвізму визначається конкретною соціальною і політичною ситуацією. Так, в Європі володіння двома мовами є свідченням певного рівня культури, у США це найшвидше ознака того, що людина приїхала в цю країну нещодавно і ще не асимілювалася, в Україні — це проблема національної ідентифікації.
Чи білінгвізм не заважає розвиткові дитини? Дослідження показують, що, навпаки, знання відразу двох мов, правда після їхнього повного опанування, сприяють лінгвістичному, когнітив-ному і культурному розвиткові дитини.
14.2. Психолінгвістичні теорії мовлення
У сучасній психолінгвістиці виділяють чотири основні теорії мовлення: теорію научіння, преформістську, релятивістську та когнітивну, які вони виникли у XX ст. Основне, давколо чого то-чуться суперечки у цих теоріях — це питання про те, чи мовлення зумовлене вродженими структурами, спільними для всього людства, чи навпаки, це набута структура, різна в різних культурах.
Теорія научіння представлена біхевіоральним підходом (Уотсон, Моуреа та ін.). В цій теорії стверджується, що засвоєння мовлення відбувається послідовно під впливом соціального середовища: одні звуки підкріплюються, інші — ні. Набуті навички поступово формують «внутрішній діалог», тобто мислення. Підкреслюється також роль наслідування мовлення батьків. У дитини є вроджена потреба і здатність до наслідування звуків людського мовлення. Отримавши позитивне емоційне підкріплення, наслідування веде до швидкого засвоєння спочатку звуків мовлення, потім слів і нарешті граматичних правил.
Теорія преформізму (Хомський, Леннеберг та ін.) виходить з того, що людина від народження має специфічні задатки до за-
своєння мовлення. Ці задатки закладені у мозку і визначають вроджену здатність кожної людини змінювати значення чи зміст будь-якої фрази, а також будувати необмежену кількість осмислених висловів. Дозрівають вони приблизно у віці одного року, що дає змогу прискореного розвитку мовлення в період від 1 до З років. Такий вік називають сенситивним' для формування мовлення; він однаковий у всіх культурах. Отже, кожна мова — це лише один властивий певній культурі варіант базової моделі, спільної для всього людства.
У релятивістській теорії (Сапір, Уорф та ін.), навпаки, ствред-жується, що кожній культурі властива своя мовна структура, яка слугує своєрідною матрицею для мислення людини. Мова і мислення є культурно зумовленими реаліями; різні умови навколишнього середовища впливають і на мовлення людей, і на їхнє мислення, і на сприймання світу. Так, у ескимосів існує близько 12 слів для позначення різних станів снігу і льоду. Отже, люди повинні і чіткіше сприймати його форми. В однієї народності Нової Гвінеї існує лише два слова для позначення кольору, і тому сприймання кольорового спектру в них ніби-то звужене. Пізніші дослідження, однак, показали, що сприймання людини не залежить від наявності чи відсутності відповідного слова, а може суттєво залежити від тренування. Від культури як носія мови залежить не процес сприймань, а швидше спосіб вираження думки.
Когнітивна теорія (Піаже та ін.) стверджує, що розвиток мовлення пов'язаний з притаманною дитині від народження здатністю сприймати та інтелектуально опрацьовувати інформацію. Цим пояснюється їхня спонтанна словесна творчість. Інтелектуальна діяльність успадковується, а мовлення формується при взаємодії з середовищем і залежить від розвитку мислення і мотивації: перші висловлювання дітей зазвичай стосуються того, що вони вже розуміють. Так само і говорять діти про те, що їм цікаво.
' Сенситивні періоди (від лат. sensus — відчуття) — це такі періоди онтогенезу, в які організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності.
Розділ IV
