Зміст і структура правової соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з погляду соціології, є проб­лема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і осо­бистих інтересів. Набуття соціальних рис (статусу, мети, освіти то­що) у процесі такого входження є метою соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм, куль­турних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до яко­го він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціа­лізації є правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює про­цес включення особистості у правові відносини, що виникають у суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності до правових ви­мог як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці ви­моги обумовлені конкретними економічними, суспільно-політични­ми, соціально-психологічними і духовними особливостями того су­спільства, у межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Отже, поняття соціалізації, запропоноване Е. Дюркгеймом, слід розуміти як процес формування основних якостей особистості на ос­нові виховання, навчання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого особистість перетворюється на реального у соціальному аспекті члена суспільства, тобто набуває здатності жити і діяти в ньому.

Правова соціалізація виступає при цьому як процес набуття осо­бистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. У зв'язку зі складністю со­ціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різні соціальні групи, кожна з яких має свої погляди, цінності, традиції щодо права, його застосування і став­лення до нього. Отже, правовий аспект соціалізації має своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випли­ває з того, що правова соціалізація є усвідомленням особистістю

своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально-правові відно­сини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина.

Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є пробле­ма формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здо­буває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, то і правова соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь-якого аспекту соціалізації, в тому числі і правового, базується на засадах соціальної активності. Тіль­ки завдяки такій активності особистість включається в життя су­спільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетво­рюються на умови її діяльності.

Завдяки тому, що правова соціалізація пов'язана з можливостя­ми і здатністю дотримання основоположних державних і правових норм, її вплив на долю особистості має вирішальне значення. Це обумовлено тим, що фактична нездатність особистості адаптуватися до правових норм та інституціонального устрою суспільства призво­дить до застосування щодо такої особистості механізму примусу.

Дія цього механізму щодо несоціалізованої в правовому аспекті особистості у більшості випадків виявляється згубною для неї. І це відбувається не тому, що державні або правові інститути застосува­ли якісь особливі репресії, а тому, що ці інститути поставили такі вимоги до діяльності і самовираження особистості, які вона не може реалізувати, бо зовсім не адаптована до існуючих державних і пра­вових умов. Саме такі обмеження і є найбільшою загрозою для здійс­нення її життєвих цілей і призначення.

Проблема правової соціалізації особливого значення набуває в умовах ринкових відносин. Ці відносини передбачають, з одного боку, максимум ініціативи і відповідальності особистості, а з іншо­го — провідну роль спілкування між людьми, засвідченого держа­вою на основі певних правових норм і що має загальновизнану фор­му договору. Найбільш розповсюдженими проявами правової несо-ціалізованості в цьому суспільстві є відсутність знання законів, своїх прав і обов'язків, особливо тих, що виникають, коли члени су­спільства вступають у фінансові взаємовідносини, а також правова безтурботність. Така несоціалізованість є підґрунтям шахрайства і обдурювання з боку «ділових партнерів» типу «МММ» і людських трагедій для тих, хто вступив у договірні відносини з ними. Наспра-

Розділ 5

Правова соціалізація особистості

 

вді справа дуже проста: перш ніж віддавати гроші, треба мати відо­мості про банківські гарантії, про наявність ліцензій для здійснен­ня діяльності і взагалі про все, що передбачене законом. Із наведе­ного прикладу випливає фундаментальний висновок: кожен крок у ринковій економіці повинен звірятися з законом, а правомірність його — підтверджуватися певними нормативними актами. Іншими словами, правова соціалізація, особливо в період переходу до ринко­вої економіки, є не просто загальним побажанням, а передумовою виживання в прямому значенні цього слова.

Правова соціалізація як відбиття процесу входження особистості у систему державно-правових відносин, які існують в суспільстві, неминуче набуває системного і багаторівневого характеру. Причи­ною цього є те, що і самі правові відносини мають багато рівнів. Урахування цього факту має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Його теоретичний аспект полягає у відмові від спрощеного і одномірного підходу до процесу правової соціалізації, а практичний — у необхідності диференційованого підходу до конк­ретних проблем соціалізації залежно від того, з яким рівнем право­вих відносин ці проблеми пов'язані. Без урахування багаторівнево­го підходу при вирішенні питань соціалізації реальна і практично значуща оцінка ефективності соціалізації є неможливою.

В узагальненому вигляді можна виділити три рівні правової со­ціалізації особистості.

Локальний, тобто спрямований на опанування обмежених аспек­тів певної галузі правових відносин і стосується в кожному конкрет­ному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміється соціалізація щодо правових відносин, що виникають внаслідок діяльності певних пра­вових інститутів. Відповідно до цього цей рівень охоплює інтереси певних соціальних верств.

Соціетальний рівень правової соціалізації пов'язаний з дією си­стем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. Певною мірою до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації істотно відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально-психологічними ха­рактеристиками учасників. При цьому є очевидним, що на кожно­му з рівнів завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію яко-

го і спрямований процес правової соціалізації, що і становить спе­цифіку конкретного рівня.

Як відомо, однією із фундаментальних ознак соціології є те, що вона визначає і оцінює за допомогою соціальних характеристик лю­дей стан суспільних відносин і залученість до них окремих особис­тостей або їх спільнот. Особистості і суспільні відносини виступа­ють при цьому як суб'єкти і об'єкти соціалізації. Суб'єктно-об'єкт­ний характер зв'язку особистості і суспільних відносин є тим, що об'єднує всі рівні правової соціалізації та їх аналіз.

Методологічною передумовою наукового підходу до питань соціа­лізації під зазначеним кутом зору є визначення соціального призна­чення і природи права. Концепція сучасного розуміння права, якщо синтезувати ідеї різних підходів до права, зводиться до того, що право — це загальний масштаб і міра свободи, і що сутністю права як суспільного явища є реалізація принципу рівності на основі ор­ганічно притаманної йому справедливості.

Однак всезагальність права при наявності соціальних відміннос­тей між людьми і фактичної нерівності конкретних осіб та їх спіль­нот означає, що принцип рівності і справедливості є принципом фор­мальної рівності, тобто такої, що в кожному конкретному випадку може мати різний соціальний зміст і наслідки. Із цього випливає, що в самій природі права закладена можливість протиріччя між правовим принципом або дією і соціальною дійсністю, в якій вони реалізуються. Існування такого протиріччя і обґрунтування шляхів його подолання становлять глибинний зміст діалектики суб'єкта і об'єкта правової соціалізації. Реальною формою прояву цього про­тиріччя виступає певний рівень розбіжності між правом як систе­мою принципів рівності і справедливості і правовим життям конк­ретної особистості, тобто тією сферою її соціального буття, яка може бути оцінена і врегульована за допомогою права.

Вияв зазначеного протиріччя і його проявів та причин, обґрунту­вання шляхів його подолання становлять наукову основу досліджен­ня проблем соціалізації особистості. Однак при цьому виникає запи­тання, якої форми це протиріччя набуває в житті.

У відповідності до поглядів на соціологію як науку об'єктом її дослідження завжди є проблемна ситуація, що концентрується в конкретному соціальному явищі, процесі або відносинах. Отже, конкретний об'єкт дослідження цікавить її настільки, наскільки

Розділ 5

Правова соціалізація особистості

 

він є втіленням певної проблеми, на дослідження і вирішення якої чекає суспільство.

Тобто можна узагальнити, що правова соціалаізація, по-перше, вивчається на певному рівні і через конкретні форми прояву, а по-друге, безпосереднім об'єктом дослідження правової соціалізації завжди є проблемна соціально-правова ситуація.

Атрибутивною ознакою соціально-правової ситуації є наявність в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст і спрямованість. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рівнем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної (або теоретичної) мети. Проблеми соціалізації завжди визначаються протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової си­стеми і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь-якої соціально-правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є со­ціальна дія. Під дією в даному випадку розуміється поведінка лю­дини, спрямована на досягнення певної мети і що спирається на со­ціально-правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально-правові проблемні ситуації можна класифікувати за характером їх зв'язку з соціальними діями осіб.

Розгляд соціально-правових проблемних ситуацій, які пов'язані з правовою соціалізацією особистості, свідчить про те, що до най­більш фундаментальних понять в них належать поняття «дія» (дія­льність) і «суспільні відносини». Незважаючи на те, що дійові особи і в діяльності, і в суспільних відносинах — одні і ті самі конкретні особистості — зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом у даному випадку розуміється вплив на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої актив­ності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт висту­пає при цьому як втілення самосвідомості і певного рівня культури. А об'єктивний аспект — це сукупність впливів на соціалізацію осо­бистості, породжених соціальними явищами, які виступають щодо окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і со­ціальної активності в процесі входження окремих особистостей в іс­нуючу систему суспільно-правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного аспек­тів у правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж об'єктивна соціально-правова реальність при різних характерис­тиках стану суб'єктів соціалізації може бути джерелом різних со­ціально-правових проблем. А із цього випливає необхідність у по­дібних випадках різноманітних методів соціалізації особистості.

По-друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі ви­моги до проблем правової соціалізації:

— точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і «псевдопробле-
ми»;

— чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне
у конкретній проблемі правової соціалізації;

— здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елемен­
ти, упорядкувати їх соціальний пріоритет та обрати відповідну ло­
гіку дослідження.

Нарешті по-третє, не враховуючи єдності об'єктивного і суб'єк­тивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково об-іунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь-якої конкретної проблеми правової соціалізації.