Види та функції статистичних показників

Інформація про розміри, пропорції, зміни у часі, інші закономірності соціально-економічних явищ створюється, передається і зберігається у вигляді статистичних показників.

Статистичний показник – це узагальнююча характеристика суспільних явищ і процесів, в якій поєднується кількісна та якісна їх визначеність. Показник є мірою відображання певної властивості соціально-економічного явища чи процесу, яка має кількісну і якісну визначеність.

Якісний зміст показника визначається суттю явища і відбивається в його назві. Кількісна сторона подається числом та його вимірником.

Єдність якісного і кількісного відображання властивостей певним показником забезпечує модель показника, тобто правило побудови показника. Модель показника розкриває його структуру. У моделі обґрунтовуються одиниці вимірювання, технологія збирання даних та обчислювальні операції. Модель показника має надзвичайно важливе значення для забезпечення вірогідності статистичної інформації.

Адекватність – здатність показника відобразити ту властивість явища, яка вивчається. Отже, для однієї та тієї самої категорії можна побудувати кілька показників. Наприклад, рентабельність виробництва можна оцінити на основі валового або чистого прибутку, стосовно капіталу чи активів.

Точність та повнота обліку залежить від організації збирання та обробки даних. Таким чином, щоб показник відповідав своєму призначенню й виконував покладені на нього функції, потрібно логічно та статистичну обґрунтувати модель.

Статистичні показники виконують наступні функції:

1) ПІЗНАВАЛЬНА;

2) УПРАВЛІНСЬКА;

3) КОНТРОЛЬНА;

4) СТИМУЛЮЮЧА.

Показники є базою для аналізу та прогнозування соціально-економічного розвитку країни, її окремих галузей і регіонів, стану та розвитку досліджуваних явищ, напряму та інтенсивності процесів, що відбуваються у суспільстві. Вивчаючи явища кількісно, економіст аналізує їх, пізнає якісно, проникає в сутність. У цьому проявляється пізнавальна функція показників.

Управлінська функція статистичних показників полягає в тому, що вони є важливим елементом процесу управління на всіх його рівнях.

З розвитком ринкових відносин підвищується значення контрольної функції показників.

Існує наступна класифікація показників:

1. за суттю досліджуваних явищ:

– об’ємні показники (характеризують розміри явищ, процесів [наприклад, обсяг виробництва, реалізації тощо]);

– якісні показники (характеризують кількісні співвідношення, характерні властивості досліджуваних явищ [наприклад, продуктивність праці]);

2. за ступенем агрегування явищ:

– індивідуальні показники (відображають розміри ознаки окремих одиниць сукупності);

– загальні показники (виражають розміри ознаки окремих груп або всієї сукупності);

3. залежно від характеру досліджуваних явищ:

– інтервальні показники (виражають розміри кількісної ознаки за певні періоди часу [обсяг капітальних вкладень за місяць, квартал тощо]);

– моментні показники (виражають розміри кількісної ознаки на певний момент [спискова чисельність робітників, запаси товарно-матеріальних ресурсів тощо]);

4. за способами обчислення:

– первинні (визначають статистичне спостереження і подаються у формі абсолютних величин);

– похідні (обчислюються на базі первинних, мають форму середніх або відносних величин).

Статистичні показники пов’язані між собою, тому їх розглядають в певному взаємозв’язку. Наприклад, для характеристики діяльності підприємства потрібно розглядати кілька показників, які перебувають в певному взаємозв’язку, утворюють систему статистичних показників.

Система показників – це єдиний комплекс характеристик складного предмета пізнання. Системі показників властиві такі риси:

– всебічність кількісного відображення явищ;

– організаційний взаємозв’язок окремих показників.

Систему показників визначають як ієрархічну структуру, на верхньому рівні якої знаходиться узагальнюючий інтегральний показник, а на нижньому – часткові показники, які об’єднуються у блоки.