Під Ренесансом (від франц. renaissanse – відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця XIII – XVI ст. включно. Це означає, що
в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної, так і новочасної культури.Передові люди XV – XVI ст. добре усвідомлювали, що вони живуть
у нову епоху, яка докорінно відрізняється від попередньої.
Ґрунтом ренесансної культури були нові економічні відносини, які стали формуватися, насамперед, в Італії наприкінці XIII ст.У цей час текстильне мануфактурне виробництво Флоренції, Мілана, Болоньї значно випереджає інші країни Європи, тут використовується вільнонаймана праця. В Італії створюються перші банки, лихварські контори, що обслуговують виробництво, дають у борг під великі проценти. У хід ідуть векселі, акредитиви. У 1252 р. після перерви майже у п´ятсот років Флоренція, першою в Італії, починає карбувати золоту монету – флорін, що стає міжнародною валютою. Генуя стає найсильнішою в світі морською державою, посередником у торгівлі між заходом і сходом.
Паралельно економічним, в Італії XIII – XIV ст. формуються нові суспільно-політичні відносини. Швидко зростають нові соціальні прошарки майбутніх буржуа – торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи.Збільшується кількість міст, найбільшим з яких була Флоренція. У середині XIII ст. міста стають самостійними державами республіканського типу, громади яких називають «комунами». У містах-комунах зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торговельних гільдій.Формуванню нового світогляду сприяли численні наукові відкриття й винаходи, кожен з яких допомагав самоствердженню нової культури і нової людини в постійному суперництві зі старими традиціями.
Найсуттєвіший вплив на розвиток ренесансної культури справило, мабуть, винайдення Іоганом Гутенбергомдрукарського верстата (1445 р.), що дало можливість у багато разів збільшити кількість друкованих видань. Це, в свою чергу, прискорило поширення наукових знань, освіти, літератури, стало підґрунтям для поширення реформаційних ідей.
Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus – людський, людяний). Гуманізм – це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. У його основі – прагнення до свободи особистості, утвердження поваги до її гідності й розуму, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Гуманісти стверджували самоцінність земного життя, можливість людини саме в ньому (а не в потойбічному світі) досягти вищого блаженства. Характерними рисами гуманізму є: прагнення розмежувати світське й релігійне життя; звільнити людську думку від богословського догматизму; відкривати й пізнавати світ;розвивати світську духовну культуру, науку.
Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, інтелігенції. Однак аристократизм у тогочасному розумінні визначався не походженням і привілеями, не розмірами достатків, а насамперед особистими якостями людини, рівнем її освіченості й культури. Разом з Тим, у культурі Ренесансу відображуються також і народні інтереси. В окремих своїх проявах вона пов´язана з творчістю і культурою мас.
Характерні ознаки культури Ренесансу:
ü Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.
ü Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
ü Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.
ü Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.
ü Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки й розуму на незалежне від релігії і церкви існування.
ü Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.
Слід зазначити, що на землях України ренесансний вплив був значним, але не всеосяжним. Ренесанс в українській культурі був своєрідним і, як історичний етап, хронологічно не збігався з західноєвропейським Відродженням. На українських землях ренесанс почався на початку XVI ст., але лише в другій половині XVI ст. та на початку XVII ст. його прояви стали помітними. Причина такого відставання була пов´язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали. На українських землях на довгий час була загальмована культурна еволюція, знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта. Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із Заходу зазнавала асиміляції. Відзначимо польський вплив
у поширенні ідей Відродження в землях України, що були того часу у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI – початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської «культурної опіки», у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств,
у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.
