Сутність євровалюти ти євроринку. Етапи розвитку євровалютного ринку

Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.

Євровалюта — це валюта, що розміщується в іноземних банках, розташованих за межами країни — емітента даної валюти.

Операція, в результаті якої з’являється євровалюта, є банківським депозитом. До євровалюти відносять також кошти, які банк позичає своїм клієнтам у валюті, що відрізняється від валюти країни місцезнаходження даного банку.

Банки, що реєструють у своєму балансі операції з євровалютою, називають євробанками. Будь-яка банківська установа може відігравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій, які вона проводить з євровалютою.

У повоєнні роки на світовому ринку валют та позичкових капіталів виникли відразу дві нові структури:

- міжнародні валютно-фінансові організації;

- світовий приватний ринок валют та позичкових капіталів.

До першої відносять валютні фонди та інвестиційні інституції глобального (МВФ, СБ) і регіонального характеру (Арабський валютний фонд, ЄБРР, Африканський, Ісламський та інші банки розвитку). Друга представлена ринком євровалют, що за обсягами операцій значно перевищує всі інші.

Вважається, що появі в середині 1950-х років ринку євровалют сприяло занепокоєння соціалістичних країн і насамперед СРСР з приводу того, як на більш вигідних умовах та з мінімальним правовим і політичним ризиком розмістити офіційні доларові резерви. Керівники цих країн не бажали розміщувати долари на американському ринку (дана операція являла собою внутрішній вклад у доларах) через побоювання блокувати або заморозити ці суми у випадку гострої політичної кризи. Звідси — поява ідеї вкладати ці долари за межі США, в європейські банки (або ті, що розташовані в Європі), що надавало операції більшу надійність у правовому аспекті.

Коли європейські банки (євробанки) приймали вклади своїх клієнтів із Східної Європи у доларах (євродоларах), вони надавали їх у борг іншим позичальникам, які бажали забезпечити себе американською валютою. Виконуючи традиційну роль свого роду посередника, євробанки сприяли виникненню ринку євродоларів: джерелом коштів були євродепозити або депозитні євросертифікати, тоді як використання їх здійснювалось у формі позик або єврокредитів.

До факторів, що вплинули на становлення та розвиток ринку євродоларів, а згодом і власне ринку євровалют відносять:

- дефіцит платіжного балансу США, що постійно зростав (принаймні, відносно його доларової складової);

- дія на території Америки «правила Q» (1937—1974 рр.), що було введено федеральною резервною системою та дискримінувало авуари нерезидентів, відсотки за вкладами яких нараховувалися за нижчими від рівня внутрішнього ринку США ставками;

- обмеження експорту капіталів із США;

- відновлення часткової (зовнішньої) конвертованості західноєвропейських валют для нерезидентів з поточних операцій у грудні 1958 р., у зв’язку із завершенням повоєнного відновлення економіки;

- звільнення рахунків нерезидентів від оподаткування (мається на увазі стягнення податку з процентів, що сплачуються вкладникам);

- звільнення рахунків нерезидентів від обов’язкового резервування частини коштів у місцевому центральному банку;

- практично повна відсутність державного контролю за операціями.

За період з 50-х до 90-тих років ринок євровалют зазнав значних змін:

- він більше не обмежувався доларом (євродоларом);

- з’явилися та розширилися ринки євровалют німецької марки, єни, фунта стерлінгів, французького франка.

Так, ринок євродоларів поступово перетворився в ринок євровалют.

Завдяки вельми розвиненій банківській системі та достатньо ліберальному законодавству, Лондон швидко перетворився на головний центр ринку євровалют та залишається ним і сьогодні. Сьогодні нараховується близько 35 центрів ринку євровалют, а найбільшими з них є:

- Лондон, Токіо (більше 20 % обсягу угод ринку);

- Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні (по 10 %);

- Париж (7 %);

- Цюріх — Женева (6 %);

- Люксембург (4 %);

- Амстердам, Брюссель (по 3 %);

- Мілан (2 %);

- Торонто (1 %).

До специфічних характеристик ринку євровалют можна віднести:

- значні масштаби ринку: загальна маса євровалют, що відповідає обсягу депозитів на даному ринку, на кінець 1997 р. становила 9000 млрд дол., а банківські позики в євровалюті у тому ж році перевищили 500 млрд дол.;

- відсутність чітких просторових кордонів: ринок євровалют охоплює приблизно 500 провідних банків, розташованих у фінансових центрах різних континентів;

- відсутність обмежень у часі: ринок євровалют функціонує цілодобово, що є зручним для його клієнтів та операторів;

- універсальність ринку: на ньому здійснюються валютні операції різного типу (депозитні, кредитні тощо) і не тільки з ключовими валютами, а й грошовими одиницями регіонального характеру (сінгапурський долар, реал Саудівської Аравії тощо);

- розміщення фінансових центрів ринку євровалют у тих країнах або офшорних частинах їхніх територій, де місцеве законодавство встановлює пільговий режим для операцій з нерезидентами;

- інституційну особливість ринку — виділення категорії євробанків та міжнародних банківських консорціумів;

- існування специфічних відсоткових ставок, що є не тільки самостійними відносно національних ставок, а й можуть впливати на останні; відсоткова ставка на євроринку включає постійний елемент — надбавку до базисної ставки «спред» (премію за банківські послуги), а як змінний — ЛІБОР (LIBOR), лондонську міжбанківську ставку пропозиції за короткостроковими міжбанківськими операціями в євровалюті;

- обмежений доступ на ринок — тільки великі кредитори та позичальники;

- мінімальне урядове регулювання ринку: відсутність контролю з боку центральних банків за угодами, що здійснюються на ринку євровалют;

- вища прибутковість операцій у євровалютах, ніж у національних валютах: ставки за євродепозитами вищі, а за єврокредитами нижчі, оскільки відсутня система обов’язкового резервування коштів для євродепозитів та не стягується прибутковий податок на проценти (рис. 7.2);

- наявність значної кількості фінансових інструментів, що є порівняно дешевими, характеризуються високою ліквідністю та гібридністю; висока ліквідність інструментів визначається наявністю вторинного ринку, де їх можна в будь-який час реалізувати; порівняно дешевим фінансовий інструмент є завдяки пільгам для рахунків нерезидентів; гібридність інструментів дає змогу використовувати їх для досягнення відразу кількох цілей: кредитування, страхування ризиків, спекуляції тощо.

До функцій євровалютного міжбанківського ринку слід віднести:

- розподільну (банки однієї країни, що отримують кошти у вигляді депозитів, можуть переміщувати їхню ліквідність до інших банків для остаточного надання позик або здійснення інвестицій);

- хеджування (страхування банками власних відкритих позицій від ризиків змін процентних ставок та курсів валют через купівлю-продаж активів та зобов’язань в іноземній валюті з різними термінами дії);

- забезпечення зручного механізму надання позик для коригування статей балансу;

- забезпечення руху коштів через міжбанківський ринок.