Перша допомога при кровотечах

Причини кровотечі: пошкодження цілості кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров, і внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні.

Ознаки. Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б’є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани.

Допомога. Капілярна кровотеча добре зупиняється стисною пов’язкою, перед чим шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону.

Венозну кровотечу теж зупинити не дуже важко. Досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, обробити шкіру навколо рани, накласти стисну пов'язку і забинтувати.

Для тимчасової зупинки артеріальної кровотечі здійснюють притискування артерії до кістки вище від місця поранення. Притискування здійснюють в тих місцях, де артерія знаходиться неглибоко, декількома пальцями однієї чи обох рук, а іноді навіть кулаком.

 

Рис. 3. Типові місця притискання артерій.

При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану, по можливості стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування.

Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненні передпліччя використовують різке згинання руки в ліктьовому суглобі, а у випадках пошкодження судин на нозі нижче коліна – різке згинання ноги у колінному суглобі, підклавши в ліктьову чи підколінну ямку пакунок чи згорток з марлі, вати тощо.

 

Рис. 4. Накладання джгута:

1) на гомілку; 2) на стегно; 3) на передпліччя; 4) на плече;

5) на плече високо з прикріпленням до тулуба;

6) на стегно високо з прикріпленням до тулуба.

Методом тимчасової зупинки артеріальної кровотечі з поранених кінцівок (рук чи ніг) є накладення гумового джгута (трубки). Кінцівку в місці накладання джгута обгортають марлею, рушником чи іншою тканиною, підіймають, джут розтягують і роблять ним 2-3 оберти навколо кінцівки. Кінці джгута скріплюють за допомогою ланцюжка з крючком, а в разі їх відсутності – зв’язують (рис. 4). Якщо джгут накладено правильно, пульс нижче місця накладання зникає.

Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, а взимку – однією годиною, у противному разі кінцівка мертвіє. Якщо протягом цього часу немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5-2,0 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими способами (наприклад, тампоном), а потім знову затягують джгут, трохи відступивши від попереднього місця його накладання.

У разі відсутності джгута накладають закрутку з пояса, рушника, хустки або іншого матеріалу, який нетуго зав'язують навколо кінцівки. В петлю вставляють палицю і закручують. Для того, щоб не пошкодити шкіру, під закрутку необхідно підкласти бинт чи іншу тканину.

3. Перша допомога при вивихах, розтягуваннях і розривах зв'язок та при переломах кісток.

Вивих – це стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості, інколи з розривом суглобної сумки і зв'язок і виходом однієї з кісток з сумки.

Вивихи можливі внаслідок різких, надмірних рухів у суглобі, у випадках падіння з висоти на витягнуту кінцівку, в результаті сильного удару в ділянку суглоба. Часто вивихи супроводжуються переломами.

Ознаки: біль в ділянці ушкодженого суглоба, втрата звичайної рухливості в суглобі, вимушене положення кінцівки, зміна форми кінцівки в ділянці суглоба.

Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину чи пов'язку, що надійно фіксує кінцівку. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.

Розтягування та розриви зв'язок найчастіше буває в ділянці гомілкостопного суглоба.

Ознаки: різкий, гострий біль у суглобі в місці закріплення ушкодженої зв’язки; рухливість в цьому місці обмежена і супроводжується значними болями; припухлість в ділянці суглоба (крововилив в порожнину суглоба).

Допомога. Холод на місце ушкодження і припухлості, стискуюча пов'язка, повний спокій суглобу (в разі необхідності – накладання транспортної шини на кінцівку).

Перелом – це порушення цілісності кістки. Розрізняють закриті переломи, коли не відбувається пошкодження шкіри, та відкриті, коли зламана кістка виходить назовні.

Ознаки: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або при обмацуванні місця перелому, неможливість рухів в ушкодженій ділянці, зміна форми частини тіла (кінцівки) в ділянці перелому крововиливи, ненормальна рухомість кістки в місці перелому.

Допомога полягає в забезпеченні повного спокою пошкодженої частини тіла (кінцівки) та усуненні рухомості уламків кісток у місці перелому. Для цього потрібно іммобілізувати пошкоджену частину тіла, тобто зробити її нерухомою. Це досягається накладанням утримуючої або транспортної шини. Стандартні готові шини бувають металеві (дротяні чи з сітки) та дерев’яні. Найкраще користуватися готовими стандартними шинами, в разі їх відсутності шини виготовляють самі з будь-яких матеріалів або предметів, які можна знайти на місці нещасного випадку – палиці, дошки, дранки, кори дерева, очерету тощо. Головна вимога – достатня довжина та міцність шини.

Шини найкраще накладати на оголене тіло, але якщо зняття одягу завдає болю, можна накласти шину поверх одягу. У випадках накладання на оголену частину тіла, шину потрібно обгорнути ватою чи тканиною.

Основне правило іммобілізації більшості переломів – накладена шина повинна одночасно охоплювати не менше ніж два суглоби – вище та нижче від місця перелому (рис. 5). У разі відкритого перелому місце навколо рани змазують йодом, на рану накладають стерильну пов'язку і потім накладають шину.

Переломи деяких кісток вимагають особливого підходу до надання першої допомоги.

Переломи ключиці виникають від удару, а також від падіння вперед чи на витягнуту руку.

Ознаки: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені.

Допомога. В пахову ямку кладуть великий жмут щільно скрученої вати, руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці до шиї (рис. 6).

 

Рис. 5. Приклади накладання шини при переломі:

а) передпліччя; б) гомілки; в) стегна.

Рис. 6. Іммобілізація в разі перелому ключиці

Переломи ребер виникають в результаті ударів чи в разі здавлювання грудної клітки. Одночасно можливе пошкодження внутрішніх органів.

Ознаки: різко виражений біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли одночасно пошкоджена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізема). В таких випадках під час прощупування під шкірою відчувається потріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові.

Допомога. Накласти тугу пов'язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості під час дихання. Перевозити потерпілого необхідно сидячи.

Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випадках, коли пошкоджується спинний мозок.

Ознаки: різкий біль в ділянці виступаючих позаду відростків, неможливість рухів в ділянці хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця перелому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).

Допомога. Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому випадку можна пошкодити спинний мозок. Найважливіше – забезпечити нерухомість хребта. Для цього потерпілого кладуть на ноші з жорсткою поверхнею в положенні на животі; під плечі та голову підкладають валик.

Перелом кісток черепа, як правило, супроводжується пошкодженням м'яких тканин голови та головного мозку.

Допомога. Потерпілого з будь-якою травмою черепа, яка супроводжується загальним розладом, необхідно обережно доставити в медичний заклад. Непритомність потерпілого не є перешкодою для транспортування.

4. Долікарська допомога при термічних та хімічних опіках.

Контакт окремих ділянок тіла з гарячими речами та предметами викликає травмування цих ділянок, яке зветься опіком. Контакт з деякими хімічними речовинами та сполуками також призводить до травмування, яке зветься хімічним опіком.

Термічні опіки. Виникають при дії на відкриті ділянки тіла високої температури (полум’я, потрапляння на шкіру гарячої рідини, розпечених предметів тощо).

Ознаки. Розрізняють чотири ступені опіку: І – почервоніння шкіри і її набряк; ІІ – пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; ІІІ – утворення некрозу шкіри (струпів); IV – обвуглювання тканин. Опіки супроводжуються сильними болями в пошкодженій частині тіла. Опіки 1/3 – 1/2 поверхні тіла і більше є небезпечним для життя потерпілого. Загальний стан потерпілого при значних опіках дуже тяжкий. Можливе виникнення шоку.

Допомога. Необхідно швидко винести потерпілого із зони вогню, припинити контакт з гарячими речовинами. При займанні одягу треба негайно його загасити і зняти тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла ні в якому разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов'язку, змочену в спирті. Якщо є 0,5% розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню.

При опіках незначного розміру І ступеня обмежитись змазуванням обпеченої шкіри 2-3% розчином марганцевокислого калію та накладанням стерильної пов'язки (на обличчя пов'язку накладати не слід).

Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного: водно-соляний розчин (одна чайна ложка солі та 1/2 чайної ложки води на 1 л води), гарячий та солодкий чай тощо. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку обезболюючого або 100-150 мл вина чи горілки.

Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин.

Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні термічним опікам. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають їх струменем води (краще під тиском – з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. Після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у випадках опіку кислотами – 2% розчином соди чи мильною водою; у випадках опіку лугами – 1-2% розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. В разі опіку фосфором роблять примочки з 5% розчину марганцевого калію. Після цього накладають суху пов'язку.

При потраплянні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. У випадку хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити сирі яйця або соняшникову олію.

Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при контакті з вологою. Якщо невідомо яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов'язку. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно направити в медичний заклад.

5. Допомога при отруєннях.

Отруєння – це група захворювань, викликаних впливом на організм отрут різного походження. При отруєнні, особливо невідомою токсичною, необхідно негайно викликати лікаря. До прибуття лікаря необхідно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома шляхами – через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизисті оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

Допомога. Якщо отрута (за винятком кислот чи лугів) потрапила у шлунково-кишковий тракт, потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок до появи чистих промивних вод. Для цього примушують випити 1,5 – 2,0 л води ледь підфарбованої марганцевокислим калієм або води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку води), а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Після цього дають суспензію активованого вугілля. Кишечник очищається за допомогою сольового проносного – 20 г гіркої солі на 0,5 склянки води. Потім потерпілого зігрівають, дають йому чаю або кави, але не їжу.

У разі потрапляння отруйних газів або випарів у дихальні шляхи, потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, який утруднює дихання. При запамороченні чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт, при зупинці дихання – проводити штучне дихання.

При потраплянні отруйних речовин на шкіру необхідно змити ділянку тіла водою з милом.

Отруєння харчовими продуктами. Причина – вживання неякісних, несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів. Захворювання, починається через 2-3 години після вживання неякісних продуктів, інколи – через 20-26 годин.

Ознаки: загальне нездужання, нудота, неодноразове блювання, біль у животі, головний біль, частий понос, блідість, спрага, підвищення температури до 38…40 ºС, частий слабкий пульс, судоми.

Допомога – діяти, як при потраплянні отрути у шлунково-кишковий тракт.

Отруєння ліками, алкогольними та наркотичними речовинами. Особливість першої допомоги полягає в тому, що потерпілого ні в якому разі на можна залишати самого, оскільки в нього можуть спостерігатися порушення роботи центральної нервової системи – гальмування або збудження її, параліч дихання, непритомність, клінічна смерть.

Отруєння оксидом вуглецю. Причини – вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму.

Ознаки: при легкому отруєнні – шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабкий пульс, короткочасна непритомність; при тяжкому отруєнні – нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, непритомність протягом годин і навіть діб, клінічна смерть.

Допомога – діяти, як при потраплянні отрути у дихальні шляхи.

6. Допомога при ураженні електричним струмом

Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою.

Електричні травми умовно поділяються на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, і загальні електротравми, так звані електричні удари, коли уражається центральна нервова система, життєво важливі органи і системи (головний мозок, серце, легені).

Місцеві електротравми – місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше – це поверхневі пошкодження шкіри, іноді інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток.

Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

І – судомне скорочення м’язів, що супроводжується болями, але без втрати свідомості;

ІІ – судомне скорочення м'язів із втратою свідомості та/або зупинкою дихання;

ІІІ – втрата свідомості і порушення серцевої діяльності;

IV – клінічна смерть.

Внаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз) тощо.

Щоб звільнити потерпілого від дії електричного струму, необхідно швидко вимкнути ділянку електричної мережі або електрообладнання, до якого дотикається людина. Якщо вимкнення здійснити неможливо, звільнити людину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши дріт від людини (якщо людина торкається дроту). При цьому людині, яка надає допомогу, необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму.

При напругах до 1000 В дріт від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою. Відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, надягнувши діелектричні рукавиці або ж накинувши на них сухий одяг. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь-яку іншу не струмопровідну підстилку.

Звільнивши потерпілого від дії електричного струму, необхідно якнайшвидше визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього надавати першу долікарську допомогу, а також викликати медичну допомогу або доставити потерпілого до медичного закладу.

 

7. Надання першої допомоги при утопленні

Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Рекомендується підпливати до утопаючого ззаду, захопивши його за голову, за плечі або під руки і буксирувати до берега. Головне – не дати змоги потопаючому схопити рятівника та паралізувати його дії. Доцільно витягувати потерпілого за його одяг чи за волосся.

У випадках, коли потерпілий своїми діями створює загрозу життя рятівника, хапаючись за нього, потрібно негайно звільнитися від «обіймів» потопаючого.

Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, розрізняють два види утоплення – мокре і сухе. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обов’язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5-20% усіх утоплень). Трапляються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо.

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

У випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин.

Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і гортані утопленого від слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис.7). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення, треба насамперед вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50 º ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

Рис. 7. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка у витягнутого з води.

Контрольні запитання і завдання.

1. Що таке перша долікарська допомога?

2. Опишіть послідовність надання першої долікарської допомоги привраженні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності..

3. Яка перша допомога надається при кровотечах.?

4. Вкажіть ознаки вивихів, розтягнень і розривів зв'язок, переломів кісток та опишіть надання першої долікарської допомоги при них.

5. Наведіть приклади надання долікарської допомоги при термічних та хімічних опіках.

6. Які особливості надання допомоги при різних видах отруєнь?

7. Опишіть види враження людини електричним струмом та надання першої допомоги в таких випадках.

8. Яка перша допомога надається потерпілому при утопленні?

 

Практична робота №1

„ХАРЧОВІ ДОБАВКИ ТА ЇХ НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ ЛЮДИНИ”

Вступ

Харчовими добавками називають групу природних або синтетичних речовин, які спеціально додають до продовольчої сировини, напівфабрикатів або готових продуктів з метою надання їм певних якісних показників.

В кінці XX ст. виробництво харчових добавок стало потужною, постійно зростаючою галуззю багатотоннажного виробництва. Щорічно виробництво харчових добавок збільшується в країнах Європи — на 2%, в США — на 4,4%, в Азії — на 10—15%. В світі особливо зростає виробництво підсолоджувачів (щорічно на 7%).

Харчові добавки використовуються з метою:

- збереження поживних властивостей харчових продуктів;

- надання харчовим продуктам більш привабливого вигляду;

- збільшення терміну зберігання харчових продуктів;

- полегшення технологічної обробки продовольчої сировини;

- здешевлення та скорочення технологічного процесу.

Класифікація харчових добавок в системі Сodex Аlimentarius:

Е100-Е182 - барвники.

Е200-Е299 - консерванти.

Е300-Е399 - антиокислювачі.

Е400-Е499 - стабілізатори.

Е500-Е599 - емульгатори.

Е600-Е699 - посилювачі смаку та аромату.

Е700 - - запасні індекси.

Кількість харчових добавок, які використовують у харчовому виробництві більшості країн світу, досягає 500 найменувань, в США перевищує 1500, в країнах ЄС досягає 1200, в Росії — 415, в ФРГ — 350, в Україні — 221. Крім того, в країнах ЄС дозволено використовувати в харчовому виробництві більш як 400 ароматизаторів та смакових речовин. Радою ЄС розроблена раціональна система цифрової кодифікації харчових добавок з літерою "Е" (від слова Європа або від англ. — їстівний). Вона включена до Кодексу Аліментаріусу ФАО/ВООЗ як міжнародна цифрова система кодифікації харчових добавок. Кожній харчовій добавці присвоєно три- або чотиризначний код (у Європі з попередньою літерою "Е"). Коди використовуються у поєднанні з назвами функціональних класів, а також відображають групування харчових добавок за технологічними ознаками (підкласами).

Відповідно до законодавчих актів та стандартів виробник продукції має надати покупцеві інформацію про склад і властивості продуктів, в тому числі на упаковках товарів мають бути вказані всі харчові добавки, які використовуються при виробництві даного товару. Це робиться з метою інформування споживачів і їх свідомого вибору про якість продуктів і їх властивості, в тому числі, і негативні, що можуть бути спричинені харчовими добавками.

 

1. Основні теоретичні положення.

Розрізняють 30 функціональних класів харчових добавок: барвники, консерванти, антиоксиданти, підсолоджувачі, емульгатори, загусники, желюючі речовини, стабілізатори, посилювачі смаку, регулятори кислотності ( буфери ), розпушувачі, піногасителі, глазурі, солі — плавителі, поліпшувачі борошна, отверджувачі, регулятори вологи, наповнювачі, гази — витискачі ( для харчових продуктів в аерозольній упаковці ), модифіковані крохмал і, речовини для змащення пекарських форм та листів та ін. До початку 90-х років XX ст. вживання харчових добавок в Україні було обмеженим порівняно із зарубіжними країнами Європи та США. Протягом останніх років використання харчових добавок в країні значно збільшилось. В 1994 році, згідно з Постановою Кабінету Міністрів, було дозволено використання 194 препаратів, в 2000 році — вже 221.

З розширенням виробництва харчових добавок постійно зменшується асортимент харчових продуктів, одержаних без їх використання. Тепер харчовими продуктами, які не містять харчових добавок, є овочі, фрукти (крім цитрусових), рис, мінеральна вода, молоко, яйця, мед, м'ясо, цукор та горілка. Продукти харчування, призначені для харчування новонароджених дітей, також не містять харчових добавок. Усі інші харчові продукти містять певну кількість тих чи інших харчових добавок.

Для охорони здоров'я населення та з метою обмеження надходження до організму людини встановлені гранично допустимі рівні (ГДР) харчових добавок у продуктах, а також для багатьох харчових продуктів — добова допустима доза — ДДД (ДДС — добове допустиме споживання або ПДН — прийнятне добове надходження). Крім того, регламентовано перелік харчових продуктів, до яких доцільно додавати харчові добавки. Обмежено або заборонено використання харчових добавок при виготовленні дитячих продуктів.

Впровадженню нових харчових добавок повинно передувати проведення експериментальних досліджень на тваринах з вивченням загальної токсичності, кінетики в організмі, обміну речовин (на гризунах і не гризунах), дослідження віддалених наслідків використання харчових добавок на 2—3 поколіннях тварин (ембріо-, гонадотоксичність, канцерогенність, мутагенність, алергогенність), клінічні спостереження на добровольцях, а також виконання досліджень щодо їх ідентифікації та специфікації. При введенні харчових добавок у харчові продукти дотримуються таких вимог:

- додавати в мінімально необхідних для досягнення мети кількостях і не перевищувати встановлені законодавством ГДР;

- додавати лише за умови, якщо мета не може бути досягнута іншим способом;

- харчові добавки мусять бути нетоксичними і не збільшувати ризик захворюваності населення;

- харчові добавки повинні мати високу ступінь чистоти (встановлюється технічними умовами).

Усі харчові добавки залежно від походження поділяються на три групи: природні, аналоги природних речовин та синтетичні.

Донедавна харчові добавки природного походження вважалися нешкідливими для людини і їм при використанні у виробництві харчових продуктів віддавали перевагу перед синтетичними або аналогами природних речовин. З токсикологічної точки зору, харчові добавки, навіть природного походження, не можна вважати абсолютно нешкідливими для здоров'я людей, адже більшість токсичних речовин — природного походження.

У зв'язку з бурхливим розвитком хімії в кінці XX ст. думка про малу токсичність природних сполук поступово змінюється. Тепер їхній токсичності приділяється більше уваги. Разом з тим, харчові добавки синтетичного походження й тепер вважають найбільш небезпечними, оскільки це — ксенобіотики, з якими організм людини протягом свого еволюційного розвитку не зустрічався і, отже, в його організмі відсутні ферменти, які в змозі перетворити їх на нетоксичні метаболіти.

Тривогу викликає все більше використання ароматизаторів не тільки у виробництві харчових продуктів, а й у виробництві цигарок та сигарет. Але наукової інформації про їх безпеку ще недостатньо. Хоча ароматизатори порівняно з іншими класами харчових добавок, як правило, використовують в значно менших концентраціях, це не гарантує, що вони не можуть становити ризик для здоров'я людей. У так званій "Блакитній книзі", яка містить перелік ароматизаторів, дозволених для використання в країнах ЄС, стверджується, що "Комітет експертів ЄС часто повинен був приймати рішення, які базувались на дуже обмеженій токсикологічній інформації стосовно окремих ароматичних субстанцій, даних, опублікованих в науковій літературі, та інших джерелах". Отже, Комітет експертів ЄС у випадках відсутності усіх необхідних матеріалів змушений був враховувати значно менше критеріїв, ніж це прийнято для оцінки безпеки харчових добавок. Одним із аргументів здорового глузду, використаних Комітетом експертів ЄС, був той незаперечний факт, що значна кількість речовин, які використовують як ароматизатори, природно присутня в харчових продуктах і часто споживаються людьми протягом тривалого часу без видимої для них шкідливої дії. Більше того, Комітет допускає, що ароматичні субстанції "інколи можуть викликати або продукувати реакції гіперчутливості у окремих людей", і підкреслює, що "такі реакції не можуть передбачати тести, виконані на лабораторних тваринах або в разі їх вивчення in vitro". Отже, Комітет експертів ЄС не приймає до уваги прояви гіперчутливості від використання окремих ароматизаторів. У "Блакитній книзі" зазначено також, що при включенні ароматичних субстанцій до категорії дозволених, "інформація про дослідження мутагенності була розглянута тільки по відношенню до окремих випадків".

Вплив харчових добавок на організм людини передусім відбувається через:

вплив харчових добавок діяльність шлунково-кишкового тракту

вплив харчових добавок на обмінні процеси

канцерогенність харчових добавок.

мутагенність харчових добавок.

імунотоксичність харчових добавок.

нейротоксичність харчових добавок

алергенність та псевдоалергенність харчових добавок.

генотоксичність харчових добавок.

Вплив харчових добавок діяльність шлунково-кишкового тракту. Найбільше відомо про порушення діяльності шлунково-кишкового тракту при вживанні об'ємних та окремих інтенсивних підсолоджувачів, а також складних незасвоюваних вуглеводів.

Об'ємні підсолоджувачі — сорбіт, ксиліт, мальтіт, лактіт, маніт, ізомальт та інші, в дозі 10—50 мг/кг і більше викликають осмотичну діарею та метеоризм, що пояснюється порушенням процесу осмосу крізь стінку кишок.

Окремі об'ємні підсолоджувачі (ксиліт, сорбіт, маніт) мають від'ємну теплоту розчинення, тобто для їх розчинення потрібна теплота, яку вони черпають із навколишнього середовища. Тому при розчиненні багатьох об'ємних підсолоджувачів у ротовій порожнині виникає ефект "холоду в роті".

Інтенсивний підсолоджувач сахарин викликає збільшення розмірів сліпої кишки та вологи фекаліїв у потомства щурів під час довготермінових експериментальних досліджень. Крім того, спостерігали збільшення об'єму сечі та зменшення її осмотичних параметрів, підвищення вмісту натрію та зменшення калію і кальцію, підвищення рівня холестеролу, триацилгліцеролів та вітаміну Е в серозному ексудаті, а також анемію. Збільшення розмірів сліпої кишки при згодовуванні раціону з високим вмістом сахарину супроводжувалось збільшенням загальної кількості мікроорганізмів, що зв'язують із збільшенням поживних речовин у кишці.

Вживання сахарину викликає гальмування активності травних ферментів, які відповідають за проміжний етап гідролізу складних вуглеводів. В цих умовах можливе накопичення токсичного аміаку в організмі.

Незасвоювані полісахариди природного рослинного та мікробного походження, які використовують як загусники або наповнювачі, викликають подовження тонких і товстих кишок. Синтез позаклітинних полісахаридів (так званих екзополісахаридів) властивий багатьом мікроорганізмам. Так, культивування на поживному середовищі, яке містить вуглеводи, бактерій роду Xanthas приводить до продукування значної кількості екзополісахариду ксантану, який використовують в харчовій промисловості як загущувач або наповнювач.

В країнах Європи та США мікробні полісахариди використовують у виробництві салатів, пудингів, соусів, приправ, кремів, сирів, супових концентратів, заморожених десертів, пива, фруктових напоїв, хлібних виробів, пакувальних матеріалів, гіпокалорійних продуктів, для напилення у вигляді плівок. Разом з тим, полісахариди мікробного синтезу є ксенобіотиками для людського організму.

Окремі вчені вважають, що прискорення проліферації клітин слизової оболонки може посилювати індукування канцерогенезу в товстих кишках. Відомі інші зміни, які виникають при вживанні полісахаридів. Так, вживання карагенану викликає запалення, які завершуються нагноюванням і утворенням абсцесів, а також зміною показників периферійної крові.

Доведено, що нітрати характеризуються широким спектром токсичної дії і складною кінетикою в організмі. Але в більшій кількості робіт, присвячених цьому питанню, розглядається, головним чином, один механізм токсичної дії нітратів — метгемоглобінутворення. Нітрити — ще більш токсичні речовини. При дії нітритів, які використовують у ковбасному виробництві як харчову добавку, змінюється не тільки склад і функції гемоглобіну, а й зменшується функціональна активність мітохондрій, що приводить до дефіциту в тканинах макроергічних сполук.

На окисні процеси в мітохондріях негативно впливають також окремі інтенсивні підсолоджувачі.

Вплив харчових добавок на обмінні процеси. Для регулювання рівня глюкози в крові та її обміну в організмі використовують підсолоджувачі в дієтотерапії цукрового діабету. Нещодавно встановлено, що топінамбур, який містить фруктозан інулін, не підвищує ефективності дієтотерапії хворих на цукровий діабет, не має відчутної глюкозознижуючої та гіполіпідемічної дії. Отже, це свідчить про недоцільність його широкого використання для дієтотерапії інсулінзалежного цукрового діабету. Так само використання фруктози сприяє підвищенню вмісту глюкози в крові. Тепер відомо, що 90% фруктози, що всмоктується в тонких кишках, надходить до печінки, де вона перетворюється на глюкозу, і потім глюкоза надходить у кров.

Окремі харчові добавки можуть негативно впливати на проникність судин та елементи крові. Так, борна кислота та її солі (борати) спричиняють появу геморагій, анемії, дерматитів та кахексії. Крім того, ця кислота є антагоністом вітаміну В6. Експертна рада ФАО/ВООЗ із харчових добавок вважає, що використання борної кислоти і бури для консервування небезпечно у зв'язку з їх токсичними властивостями, тому ці харчові добавки використовуються лише для консервування риб'ячої ікри.

Широке використання фосфатів у виробництві ковбас може викликати порушення співвідношення між кальцієм і фосфором в харчовому раціоні і сприяти кальцифікації судин.

Описана пірогенна дія окремих мікробних полісахаридів. Вона виникає навіть у дозі 1 мг/кг. Патогенез пірогенної дії мікробних полісахаридів поки-що не з'ясований, але є гіпотеза, згідно з якою еритроцити, взаємодіючи з лейкоцитами і клітинами ретикуло-ендотеліальної системи, викликають появу "ендогенного пірогену", який запускає нейросудинні механізми розвитку лихоманкової реакції.

Канцерогенність харчових добавок. Онкогенна активність окремих інтенсивних підсолоджувачів викликає тривогу. До їх числа відноситься сахарин. Сахарин не метаболізується в організмі. Дослідження, проведені в Туреччині, свідчили про статистично суттєвий зв'язок (р<0,05) між вживанням штучних підсолоджувачів та розвитком раку сечового міхура у людей, але автори не ідентифікували дію окремих штучних підсолоджувачів, зокрема сахарину.

Накопичення парафінів (при глянцуванні кондитерських виробів) є ризиком розвитку новоутворень, про що свідчать результати окремих зарубіжних досліджень.

Мутагенність харчових добавок. Відомо більше 200 рослин, які містять сполуки, мутагенні ефекти яких можна порівняти з руйнівною дією відомої бойової отруючої речовини — іприту. Звільнення харчового раціону від мутагенних речовин має велике значення. На жаль, окремі харчові добавки мають мутагенну дію. Так, доказана мутагенність консерванта нітрита натрію, який широко використовується у м'ясному виробництві, а також бактеріального інгібітора для вин та соків бісульфіту натрію. Вивчення метаболізму інтенсивного підсолоджувача стевіозиду привело до виявлення його біоперетворення у стевіол — речовину, яка має мутагенну активність при її дослідженні на бактеріях.

Імунотоксичність харчових добавок. Окремі харчові добавки негативно впливають на імунну систему і сприяють розвитку аутоімунних захворювань, тобто відіграють роль імунодепресантів. Так, встановлено, що барвник карамель ІІІ викликає зменшення кількості лімфоцитів в крові, особливо на фоні В6-гіповітамінозу. Така дія карамелі ІІІ пов'язана з присутністю в її складі 2-ацетил-4/5/-тетрагідроксибутимімідазолу. Крім зменшення кількості лімфоцитів в крові, за цих умов спостерігається також зниження маси вилочкової залози, значне зменшення кількості клітин, які дають позитивну реакцію на різні антигени. Комісія з харчових добавок ЄС рекомендувала країнам ЄС кілька барвників коричневого кольору, близьких до карамелі ІІІ — коричневий НТ, проста карамель, сульфітнолужна карамель, аміачна, сульфатноаміачна карамелі тощо, які можуть за певних умов мати подібну до карамелі ІІІ дію.

Крім барвників коричневого кольору, зміну імунологічних властивостей викликають мікробні полісахариди. Встановлено, що мікробні полісахариди здатні осідати на поверхні клітин, а також проникати в середину клітин, що супроводжується зміною фізико-хімічних, біохімічних та імунологічних властивостей клітинних мембран та самих клітин.

Нейротоксичність харчових добавок. У 70-х роках ХХ ст. показано, що широке використання глутамату натрію як смакової добавки викликає симптоми "хвороби китайських ресторанів", яка супроводжувалась головним болем, серцебиттям, слабкістю м'язів та порушенням пам'яті, а також викликає алергічні реакції. Пізніше було доведено, що дорослі тварини і дорослі люди стійкі до великих доз глутамату натрію. Тому глутамат натрію не рекомендується додавати до продуктів, призначених для дитячого харчування.

Інтенсивний підсолоджувач аспартам у комбінації з рафінованими вуглеводами впливає на поведінку та настрій людей і тварин. Появу нейротоксичності у аспартаму зв'язують з присутністю в його складі амінокислоти фенілаланіну. Після одноразового вживання цього підсолоджувача спостерігали тимчасове порушення спектру амінокислот в крові, що може впливати на обмін білка в клітинах головного мозку. Аспартам викликає підвищену стомлюваність, депресію, порушення зору. При його метаболічному перетворенні виникає накопичення фенілаланіну в тканинах мозку, що, в свою чергу, приводить до порушення синтезу катехоламінів. Крім того, в ході метаболізму аспартаму в крові накопичується метанол. Останнім часом з'явились дані про можливу канцерогенну дію цього підсолоджувача.

Алергенність та псевдоалергенність харчових добавок. Алергенність та псевдоалергенність — один із проявів токсичності харчових добавок. Як відомо, переважна більшість харчових алергенів — це речовини білкової природи. Часто замість терміну "алергенність" вживають поняття "підвищена чутливість" або "псевдоалергія", оскільки харчові алергічні реакції мають інший порівняно з істинною алергією механізм виникнення. Показано, що використання консервантів бензоатів, азобарвників, окремих синтетичних барвників — амаранту, індигокарміну, тартразину, пунцового індиготину, діамантового чорного підвищує чутливість організму, приводить до появи анафілактичної реакції та до виникнення псевдоалергії. Гіперчутливість шкіри та анафілактична реакція зареєстрована при введенні в організм такого мікробного полісахариду як бактеріальний декстрин. севдоалергію викликають антиоксиданти БОА (Е 320) та БОТ (Е 321).

Генотоксичність харчових добавок. Найжахливіший наслідок забруднення біосфери і навколишнього середовища полягає в генетичних наслідках. Харчові добавки можуть бути одним з тих факторів, які негативно впливають на генетичний апарат людини. У 80-х роках ХХ ст. була доведена генотоксичність сахарину японськими та американськими дослідниками.

Виходячи з наведених фактів, використання харчових добавок повинно суворо контролюватися. Оскільки контроль за великою кількістю харчових добавок з багатьох причин утруднений, то потрібно обмежити їх перелік, який використовують в харчовій промисловості, залишивши тільки ті, які вкрай необхідні, скажімо, для прискорення чи покращення технологічного процесу і використання яких на даному етапі розвитку науки є абсолютно нешкідливим для організму людей, навіть поза межами ДДД.

Підрахунки, виконані в середині 90-х років ХХ ст., показали, що з безалкогольними напоями окремі верстви населення, зокрема діти шкільного віку, можуть одержувати більше, ніж ДДД, такі консерванти як сорбінова кислота (замість 4 мг/кг 8 і навіть 13 мг/кг), вживання сірчистого ангідриду досягає 0,5—0,6 мг/кг (ДДД 0,7 мг/кг), а бензоата натрію в кількостях, близьких до ДДД, що створює певну небезпеку для окремих категорій населення. Додавання нітритів до ковбасних виробів приводило до надлишкового їх вживання (0,5—0,8 мг/кг замість ДДД 0,4 мг/кг). Подібна ситуація виникла з використанням фосфатів. В 1992 р. населення України споживало 800—1900 мг фосфатів з ковбасами і сирами, що порушувало співвідношення між кальцієм і фосфором у бік збільшення фосфору в добовому раціоні (таблиця 3). Фактичний вміст синтетичних барвників у вітчизняних харчових продуктах коливається в широких межах (від 0,2 до 427 мг/л(кг)). Так, вміст тартразину (норма 200 мг/кг) в драже досягав 299,2 мг/кг, тістечках — 258,7, вафлях — 215; хінолінового жовтого (норма 200 мг/кг) в цукерках желатинових з кольоровим покриттям на основі алюмінієвого лаку — 427 мг/кг. Наведена інформація про токсичні властивості барвників вимагає внесення корективів у законодавство України, зменшення їхніх ГДР у харчових продуктах та ДДД. Зроблено висновок про неможливість надмірного вживання ароматичних есенцій та синтетичних барвників з кондитерськими виробами. Перевищення ДДД окремих харчових добавок свідчить про необхідність перегляду ГДР щодо їхнього використання в меншій концентрації. Особливо це стосується п'яти категорій харчових добавок: консервантів, нітритів, фосфатів, барвників та ароматизаторів.

Постійне нарощування виробництва харчових добавок та поширення їх використання населенням, їхня токсичність, негативний вплив на обмін речовин, наявність віддалених ефектів свідчать про необхідність зменшення їх використання. Вагомими аргументами є такі міркування:

- відсутність специфічних, достатньо чутливих експрес-методів визначення багатьох класів харчових добавок, особливо таких поширених, як синтетичні барвники, ключові компоненти ароматизаторів, інтенсивні підсолоджувачі, антиоксиданти та ін., що значно утруднює здійснення ефективного контролю за їх застосуванням з боку санепідслужби;

- не дивлячись на те, що згідно із санітарним законодавством використання харчових добавок обмежується для дітей, багато дитячих продуктів та продуктів, які постійно споживають діти, містять барвники, консерванти, ароматизатори та інші класи харчових добавок (жувальні гумки, кондитерські вироби, безалкогольні напої тощо);

- значна кількість харчових добавок, особливо синтетичного походження, є сторонніми речовинами, з якими організм людини не зустрічався в процесі свого еволюційного розвитку, тому для них в організмі людини відсутня ефективна система детоксикації. Виходячи з цього, ми зобов'язані обмежити потрапляння сторонніх речовин у харчові продукти. Адже це додаткове навантаження на детоксикаційні системи організму людини;

- широке використання одних і тих же харчових добавок приводить до накопичення їх у добовому раціоні людей і навіть до перевищення ДДД, що може негативно впливати на організм людини (бензоати, сорбати, нітрати, нітрити, фосфати та ін.);

- рекомендовані величини ДДД для багатьох харчових добавок коливаються від 0 до певного максимального рівня. Встановлення такого діапазону коливань свідчить про те, що самі дослідники, які запропонували дану харчову добавку, розуміють про доцільність її відсутності в харчових продуктах. Крім того, багато харчових добавок мають обмежену сферу використання (наприклад, борна кислота та борати тільки для консервації рибної ікри), що також свідчить про їх високу токсичність для організму людини;

- широке використання харчових добавок у країнах Європи та США сприяє проникненню їх разом з імпортними продуктами на ринок України. Тому зустрічаються випадки вживання харчових добавок, не дозволених для використання в Україні, мають місце харчові отруєння серед населення. Все це свідчить про недосконалість вітчизняного законодавства.

 

Контрольні запитання

1. Що таке харчові добавки?

2. Для чого використовуються харчові добавки?

3. Які ви групи харчових добавок?

4. Які є основні види негативного впливу харчових добавок на організм людини?

5. Для закріплення матеріалу вирізати 3 упаковки продуктів, які містять харчові добавки і описати:

вид харчових добавок, що використовуються при виробництві даного продукту;

мета використання даних харчових добавок;

можливий негативний вплив даних харчових добавок на здоров’я при надмірному використанні.

ДОДАТОК 1

Перелік харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах

 

Індекс	Харчова добавка
E 100	Куркуміни
E 101	Рибофлавіни
E 102	Тартразін
E 104	Хіноліновий жовтий
E 110	Жовтий "сонячний захід" спеціальний жовтий FCF
E 120	Карміни
E 122	Азорубін
E 124	Понсо 4R
E 129	Спеціальний червоний
E 131	Синій патентований V
E 132	Індигокармін
E 133	Діамантовий синій FCF
E 140	Хлорофіли
E 141	Мідні комплекси хлорофілів
E 142	Зелений S
E 150a	Цукровий колер I простий
E 150b	Цукровий колер II
E 150c	Цукровий колер III
E 150d	Цукровий колер IV
E 152	Вугілля
E 153	Вугілля рослинне
E 160a	Каротини:Carotenes: бета-каротин синтетичний
E 160b	Екстракти аннато (аннато, біксин, норбіксин)
E 160c	Масло смоли паприки
E 160e	Бета-апо-8-каротинол
E 162	Червоний буряковий бетанін
E 163	Антоціани: Anthocyanins екстракт із шкірочки винограду, енобарвник екстракт із чорної смородини
E 164	Шафран
E 170	Вуглекислі солі кальцію: карбонат кальцію (і) бікарбонат кальцію (ii)
E 171	Титану двоокис
E 172	Оксиди та гідрксиди заліза
Е 175	Харчовий барвник - золото (пігментний метал 3)
E 181	Таніни харчові
E 200	Сорбінова кислота
E 201	Сорбат натрію
E 202	Сорбат калію
E 210	Бензойна кислота
E 211	Бензоат натрію
E 220	Сірки двоокис
E 222	Натрію гідросульфіт
E 223	Натрію метабісульфіт
E 224	Калію метабісульфіт
E 234	Нізін
E 235	Пімаріцин (Натаміцин)
E 239	Уротропін (гексаметилентетрамін)
E 250	Натрію нітрит
E 251	Натрію нітрат
E 252	Калію нітрат
E 260	Оцтова кислота
E 262	Ацетат натрію
E 263	Кальцію ацетат
E 270	Молочна кислота (L, D та LD)
E 285	Натрію тетраборат (бура)
E 290	Вуглецю двоокис
E 296	Яблучна кислота
E 300	Аскорбінова кислота
E 301	Натрію аскорбат
E 304	Аскорбіл пальмітат
E 305	Аскорбіл стеарат
E 306	Концентрат суміші токоферолів
E 307	Альфа-токоферол
E 308	Гамма-токоферол
E 309	Дельта-токоферол
E 316	Ізо-аскорбінат натрію (Еріторбат натрію)
E 320	Бутил гідроксианізол)
E 321	Бутил гідрокситолуол)
E 322	Лецитини
E 325	Лактат натрію
E 326	Лактат калію
E 327	Лактат кальцію
E 330	Лимонна кислота
E 331	Цитрати натрію
E 332	Цитрати калію
E 334	Винна кислота
E 335	Тартрати натрію
E 336	Тартрати калію
E 338	Ортофосфорна кислота
E 339	Фосфати натрію
E 340	Фосфати калію
E 341	Фосфати кальцію
E 342	Фосфати амонію
E 351	Малат калію
E 363	Янтарна кислота
E 386	Етилендіамін тетраацетат динатрій
E 400	Альгінова кислота
E 401	Альгінат натрію
E 402	Альгінат калію
E 403	Альгінат амонію
E 404	Альгінат кальцію
E 405	Пропіленглікольальгінат
E 406	Агар
E 407	Карагенан та його натрієва, калієва та амонієва солі
E 410	Камедь рожкового дерева
E 411	Вівсяна камедь
E 412	Гуарова камедь
E 413	Трагакант
E 414	Гуміарабік
E 415	Ксантанова камедь
E 416	Карайї камедь
E 417	Тари камедь
E 418	Геланова камедь
E 420	Сорбіт та сорбітовий сироп
E 421	Маніт
E 422	Гліцерин
E 431	Поліоксиетилен (40) стеарат
E 432	Поліоксиетиленсорбітан монолаурат Твін-20
E 433	ПоліоксиетиленсорбітанмонДНлеат, Твін-80
E434	Поліоксиетиленсорбітан монопальмітат, Твін-40
E 435	Поліоксиетиленсорбітан моностеарат, Твін-60
E 436	Поліоксиетиленсорбітан тристеарат
E 440	Пектини
E 444	Ізобутират ацетат сахарози
E 445	Гліцеринові ефіри деревної смоли
E 450	Пірофосфати
E 451	Трифосфати
E 452	Поліфосфати
E 460	Целлюлоза Cellulose
E 461	Метилцелюлоза
E 466	Карбоксіметилцелюлози натрієва сіль
E 470	Жирних кислот солі амонію, кальцію, натрію, магнію, калію, алюмінію
E 471	Моно- та дигліцериди жирних кислот
E 472a	Ефіри гліцерину, оцтової та жирних кислот
E 472b	Ефіри гліцерину молочної та жирних кислот
E 472c	Ефіри гліцерину лимонної та жирних кислот
E 472d	Ефіри моно- та дигліцеридів, винної та жирних кислотs
E 472e	Ефіри гліцерину, діацетилвинної та жирних кислот
E 472f	Змішані ефіри гліцерину, винної, оцтової та жирних кислот
E 472g	Сукцинільовані моногліцериди
E 473	Ефіри сахарози та жирних кислот
E 475	Ефіри полігліцеридів та жирних кислот
E 476	Ефіри полігліцерину взаємоетерифікованих рацинолових кислот
E 477	Ефіри пропіленгліколю та жирних кислот
E 481	Лактилати натрію
E 492	Сорбітан тристеарат
E 500	Карбонати натрію
E 501	Карбонати калію:
E 503	Карбонати aмoнiю:
E 504	Карбонати магнію
E 507	Соляна кислота
E 508	Хлорид калію
E 509	Хлорид кальцію
E 510	Хлорид амонію
E 511	Хлорид магнію
E 513	Сірчана кислота
E 514	Сульфати натрію
E 515	Сульфати калію
E 516	Сульфати кальцію
E 519	Сульфати міді
E 524	Гідроксид натрію
E 525	Гідроксид калію
E 526	Гідроксид кальцію
E 527	Гідроксид амонію
E 530	Оксид магнію
E 536	Фороціанід калію
E 539	Натрій сіркуватистокислий
E 551	ДвДНкис кремнію аморфний
E 558	Бентоніт
E 559	Алюмосилікат
E 570	Жирні кислоти
E 575	Глюконо-дельта-лактон
E 579	Глюконат заліза
E 585	Лактат заліза
Е 621	Глутамат натрію 1-заміщений
E 627	Динатрію - 5 - гуанілат
E 631	5'-Інозіат натрію двозаміщений
E 636	Мальтол
E 637	Етилмальтол
E 901	Віск бджолиний білий та жовтий
E 902	Віск свічковий
E 903	Віск карнаубський
E 905a	Вазелінова олія харчова
E 905b	Вазелін
E 905c	Парафін
E 908	Віск рисових висівок
E 909	Спермацетовий віск
E 910	Воскові ефіри
E 913	Ланолін
E 917	Йодат калію (KIO3)
E 920	L-цистиін і його натрієва та калієва солі
E 927b	Карбамід
E 930	Перекис кальцію
E 938	Аргон
E 939	Гелій
E 940	Дифтор-дихлорметан "хладон 12"
E 941	Азот
E 950	Ацесульфам калію
E 951	Аспартам Aspartame
E 952	Цикламова кислота та її натрієва, калієва, кальцієва солі
E 953	Ізомальт
E 954	Сахарин (натрієва, калієва та кальцієва солі)
E 965	Мальтітол і мальтітоловий сироп
E 967	Ксиліт
E 999	Екстракт квілайї
E 1100	Амілази
E 1101	Протеази
E 1102	Глюкозо-оксидаза
E 1103	Інвертази
E 1104	Ліпази
E 1105	Лізоцим
E 1400	Декстрин харчовий та його похідні
E 1404	Оксидований крохмаль
E 1410	Монокрохмалю фосфат
E 1412	Дикрохмалю фосфат
E 1413	Фосфатованого крохмалю фосфат
E 1414	Ацетильованого крохмалю фосфат
E 1420	Крохмаль ацетильований
E 1422	Ацетильованого крохмалю адипат
E 1440	Гідроксипропілен-крохмаль
E 1442	Гідроксипропілен-крохмалю фосфат
E 1450	Крохмалю натрійоктеніл сукцинат
E 1510	Спирт етиловий
E 1518	Триацетин
E 1520	Пропілен гліколь

ДОДАТОК 2

 

Перелік можливого впливу харчових добавок на здоров’я людини

 

Е102	Н	Е150	П	Е220	Н	Е281	К	Е405	Н	Е626	РК
Е103	З	Е151	ШШ	Е222	Н	Е282	К	Е450	РШ	Е627	РК
Е104	П	Е152	З	Е223	Н	Е283	К	Е451	РШ	Е628	РК
Е105	З	Е153	К	Е224	Н	Е310	В	Е452	РШ	Е629	РК
Е110	Н	Е154	РК	Е228	Н	Е311	В	Е453	РШ	Е630	РК
Е111	З	Е155	Н	Е230	К	Е312	В	Е454	РШ	Е631	РК
Е120	Н	Е160	ШШ	Е231	ШШ	Е320	Х	Е461	РШ	Е632	РК
Е121	З	Е171	П	Е232	ШШ	Е321	Х	Е462	РШ	Е633	РК
Е122	П	Е173	П	Е233	Н	Е330	К	Е463	РШ	Е634	РК
Е123	ДН	Е180	Н	Е239	ШШ	Е338	РШ	Е465	РШ	Е635	РК
Е124	Н	Е201	Н	Е240	К	Е339	РШ	Е466	РШ	Е636	Н
Е125	З	Е210	К	Е241	П	Е340	РШ	Е477	П	Е637	Н
Е126	З	Е211	К	Е242	Н	Е341	РШ	Е501	Н	Е907	В
Е127	Н	Е212