Українська мова (читання) 2-4 класи

 

Навчити дітей добре читати - одне з найважли­віших завдань школи. Саме через процес читання діти пізнають світ, навколишнє середовище, самих себе. Навчити по-справжньому добре читати непро­сто. Ефективність роботи з читання значною мірою залежить від уміння вчителя конкретизувати основ­ну навчальну мету - формувати в учнів читацькі навички, як він визначає завдання цієї роботи. Недостатня чіткість формулювань щодо базових питань навчання читання може негативно впливати на розв'язання проблеми в цілому. Перш за все це стосується розрізнення_двох видів читання - вголос та мовчки. Не менш важливими уточнення планова­ного ступеня самостійності учня в роботі з текстом, насамперед уточнення того, знайомий чи незнайомий текст слід пропонувати учням для читання. Все це слід враховувати під час організації як навчальної роботи, так і під час оцінювання її результатів.Тому вчитель має постійно створювати сприятливі умови, забезпечувати кваліфіковане керівництво навчан­ням, основою якого є знання особливостей процесу читання, володіння його ефективними прийомами і методами навчання.

Читання вголос має значні переваги, тому що дає змогу вчи­телю керувати діяльністю школяра і вчасно надати йому допомогу. Воно сприяє виробленню навички літературної вимови, формує вміння правильної інтонації речення. Однак в житті людина більше користується читанням мовчки.

Відрізняються ці два різновиди читання, перш за все, вокалізацією, озвучуванням. Якщо читан­ня вголос передбачає промовляння слів тексту, то мовчазне читання його позбавлене. При мовчазному читанні працюють очі й мозок, а всі артикуляційні органи нерухомі. Якщо людина ворушить язиком, губами або пошепки промовляє те, що читає — це говорить про часткову вокалізацію. Саме вокалізація зумовлює суттєву різницю між даними різновидами читання у швидкості.

Іноді трапляється, що вчитель з гордістю говорить про те, скільки учнів його класу читає вголос зі швид­кістю 140 - 160, навіть 200 слів за хвилину. Однак, надто висока швидкість читання вголос є скоріше не­доліком, ніж позитивною якістю, коли не йдеться про якесь спеціальне завдання. Недоцільно заохочувати дітей, що вже досягли хороших успіхів, до читання з надмірною для усного мовлення швидкістю. Учні по­винні знати, що читання вголос здебільшого звернене до слухачів і має бути на них розраховано. Замало того, щоб читач розумів текст, необхідно, щоб і слухач міг його зрозуміти. Відповідно до цього і регулюється швидкість читання. Нормальною швидкістю читання вголос слід вважати таку, що відповідає звичайній швидкості розвиненого усного мовлення людини, тобто приблизно 75 - 95 слів за хвилину. Відповідно до цьо­го і слід регулювати швидкість читання. Саме такого темпу мовлення вголос досягає переважна більшість учнів - випускників школи І ступеня. Іншим має бути відношення до швидкості читання мовчки. Тут є лише одне обмеження - розуміння прочитаного. І чим більша швидкість, тим краще. Учням 3 - 4 класів слід знати, що швидкість читан­ня мовчки у них має бути вищою, ніж швидкість читання вголос (на 20 - 40 слів, а може й у 1,5 - 2 рази). При цьому важливо переконати учнів в тому, що йдеться не про швидке перескакування з рядка на рядок, а про розуміння прочитаного. Досяга­ється це усвідомлення такою організацією роботи, в якій вправи на розвиток техніки читання (швидко­сті) підпорядковуються вдосконаленню розуміння прочитаного. При цьому обов'язково слід чітко ви­значати мету й призначення тих чи інших завдань. Замало встановити, що певна вправа застосовується для вдосконалення навички читання. Треба ще й уточнити, про яке читання йдеться - вголос чи мовч­ки. Невизначеність у такій важливій справі може завдати шкоди.

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки необхідно для того, щоб учні свідомо викону­вали завдання на вдосконалення навички читання.

Ефективність формування навички читання вголос та мовчки залежить від того, який текст (відомий чи невідомий) пропонувати дітям для читання.

На перших порах формування навички читання вчитель бере на себе проблему первинного ознайом­лення учнів з текстом. Але роботу над незнайомим для учнів текстом можна проводити відразу після того, як діти набудуть уміння складати із букв слова. Слід подбати про те, щоб ця робота була для школярів цікавою й посильною. Отже дитину треба систематично вчити самостійно сприймати, розуміти незнайомий текст. Як би добре вчитель не доніс до дітей зміст тих чи інших творів, та до читання інших, незнайомих творів значна частина дітей виявлятиме пасивність. У багатьох із них виробляється острах перед незнайомим матеріалом, невпевненість у своїх силах, і як результат - небажання братись до такої роботи. Діти, які звикли ознайомлюватися з новим текстом спочатку на слух, а вже потім читати його, виявляють пасивність до самостійного читання не знайомих текстів. Завдання вчителя — зарадити цій справі.

До самостійного читання незнайомого тексту дітей треба готувати. Для цього вчитель проводить бесіду на тему, близьку до теми пропонованого твору, про­водить лексичну підготовку, що значно полегшить самостійну роботу учнів.

Читання вголос застосовують передусім для вдо­сконалення виразності (чіткість, правильність ви­мови, осмислення інтонування, відповідний темп, уміння донести текст до слухачів). Читання мовчки застосовують для формування вміння самостійно сприймати, розуміти текст при першому читанні (без посереднього слухання). Для читання вголос зви­чайно використовують відомий учням текст — після первинного читання вчителем.

Необхідно привчати дітей самостійно спілкува­тися з книжкою, залишатися з нею наодинці, праг­нучи до роздумів і міркувань. У різних навчальних ситуаціях для цього можна пропонувати як відомий, так і невідомий учням текст. Коли текст відомий, то для мовчазного перечитування треба поставити завдання, які б вмотивовували це перечитування. Та найважливішим видом роботи є читання мовчки тексту, який не був попередньо прочитаний у класі вголос. Тоді основна увага приділяється розумінню прочитаного, а також швидкості читання. Слід зазна­чити, що перше читання тексту школярами аж ніяк не виключає читання вчителя. Після того, як буде здійснена перевірка розуміння самостійно прочитано­го учнями матеріалу, вчитель може прочитати його вголос, щоб показати приклад виразного читання. Потім текст читають уголос учні. Приблизно з сере­дини курсу початкового навчання така організація роботи над текстом має бути чи не основною.

Перевірка рівня сформованості навички читання у 2 - 4 класах розрізняється від виду читання (вголос чи мовчки) та відповідно до форми (індивідуальна чи фронтальна).

Згідно з вимогами Держстандарту початкової загальної освіти об'єктами контролю й оцінювання з читання:

• навичка читання з урахуванням усіх її характеристик (усвідомленість, правильність, спосіб, темп, виразність читання);

• елементарна обізнаність учнів з колом дитячого читання;

• усвідомлення школярами літературознавчих понять (практично);

• практичне уміння роботи над текстами різних жанрів;

• бібліотечно-бібліографічні, книгознавчі уміння.

Розрізняють поточний та підсумковий контроль за сформованістю навички читання. Якщо поточний контроль здійснюється вчителем вибірково протягом навчального року, то підсумкові перевірки навички читання проводяться у 2 - 4 класах двічі на рік в кінці І (15 - 25 грудня) і II (5 - 15 травня) семе­стрів, які здійснюються індивідуально за незнайомим текстом, відповідним віковим особливостям учнів. Контролю підлягають усі компоненти навички чи­тання вголос:

смислова сторона: фактичний зміст; основний смисл - свідомість читання;

технічна сторона: спосіб, правильність, виразність, читання в оптимальному темпі.

Свідомим вважається читання, коли учень вміє визначити в прочитаному тексті основний зміст цілого тексту та окремих частин, розуміє значення переважної більшості слів, вжитих як у прямому, так і в переносному значенні.

Оптимальним способом читання є такий, коли учень вільно володіє навичкою читання цілими словами.

Правильним вважається читання, у якому від­сутні помилки різного характеру.

Виразним читання можна вважати, коли учень читає голосно, чітко, з дотриманням пауз, наголо­сів, інтонації.

Темп читання — це загальна кількість слів про­читаних за хвилину.

Практичний досвід свідчить про наявність роз­біжностей у підходах окремих вчителів, під час виставлення підсумкового балу з навички читання. Тому, з метою здійснення якісного керівництва про­цесом читання та надання контролю об'єктивного характеру, а також з метою дотримання нормативних вимог, додержання єдності у підходах щодо здійснен­ня контролю всіма вчителями, є необхідність його проведення вчителем у присутності керівника школи І ступеня. Слід зазначити, що саме результати під­сумкового контролю підлягають ретельному аналізу зі сторони адміністрації школи для прийняття від­повідного управлінського рішення.

Контрольну перевірку навички читання вголоспроводять в позаурочний час. Для перевірки до­статньо мати один текст, читання якого інші діти не чують. Перевірка здійснюється за такою методикою: учневі пропонують читати вголос незнайомий, до­ступний за змістом і лексикою художній чи науко­во - художній уривок тексту. Учень читає протягом 2-х хвилин, де перша хвилина надається для «вхо­дження» в читання, а друга — для контролю. Далі підраховується кількість слів у прочитаному уривку за 1 хвилину (короткі слова — сполучники, займенни­ки, прийменники, частки вважаються повноцінними словами). Результати підсумкової перевірки реєстру­ються у відповідному листі контролю.

Відразу після читання вчитель перевіряє смис­лову сторону читання, яка передбачає завдання на розуміння:

значень слів, ужитих, як у прямому, так і в переносному значеннях;

змісту кожного прочитаного речення, смислових зв'язків між ними;

фактичного змісту прочитаного;

усвідомлення смислу описаного (в 2 - 3 класах з допомогою вчителя).

Результати перевірки вчитель заносить до відпо­відних граф смислової сторони читання.

Поточну перевірку навички читання мовчки до­цільно проводити фронтально з 3 класу, але за неї оцінки в балах не виставляються, так як вона має переважно прогностичний характер. У 4 класі цей вид діяльності є домінуючим і вчитель контролює його поточним оцінюванням протягом навчального року. Підсумковий контроль проводиться фронталь­но наприкінці кожного семестру. Під час перевірки навички читання мовчки контролю підлягають такі параметри: темп, спосіб читання, розуміння про­читаного. Методика перевірки читання мовчки така: на незнайомому учням тексті учитель робить в своєму підручнику розмітку - над кожним словом ставить його порядковий номер. Учням пропонується взяти олівці і за командою почати читання. Через 2 хви­лини вчитель зупиняє читання класу і кожен учень ставить олівцем крапку над словом, на якому він зупинився. Потім кожний із дітей називає це слово, вчитель знаходить його в своїй книжці за цифрою; встановлює кількість прочитаних слів, яку ділить на 2, і отримує кількість слів, прочитаних за 1 хви­лину.

Для перевірки смислової сторони читання вчитель ставить учням запитання, відповіді на які вони зна­ходять у тексті і записують на окремих аркушах. Питання на виявлення фактичного змісту та основ­ного смислу також доповнюються завданнями на пояснення значень окремих слів і висловів. Якщо правильні відповіді становлять 2/3 від загальної кількості запропонованих завдань, рівень розуміння прочитаного мовчки можна вважати задовільним.

Читання мовчки для молодшого школяра - умін­ня вищого рівня. Якщо випускник початкової школи виявляє оптимальний рівень цього виду читання - це говорить про високий критерій читацької нави­чки. Наявність під час читання шепоту і ворушіння губами свідчить про часткову вокалізацію - пере­хідну форму від читання вголос до читання мовчки. Якщо темп читання мовчки не перевищує показники читання вголос, це говорить про не сформованість цього виду читання.

За підсумками перевірки заповнюється відповід­ний лист контролю, аналізуються результати.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Анісімова Г.О., Петрова А.С. 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення.- Львів:Світ,1990.

3. Варзацька Л.О. Навчання мови та мовлення на основі тексту.-К.:Рад.шк,1986.

4. Варзацька Л.О., Шевченко Л.М. Методика розвитку зв”язного мовлення школярів: Методичні рекомендації.-К,1992.-ч.1,2.

5. Вашуленко М.С.Українська мова і мовлення в початковій школі: методичний посібник.-К.: Освіта,2006.

6. Даценко О.А., Олійник С.П. Методика формування правописних навичок у першокласників.-Полтава,2002.

7. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення.-Харків,1997.-108с.

8. Дорошенко С.І., Олійник С.П. Робота над орфограмами на уроках письма в 1 класі //Початкова школа,1995.-№12.

9. Дорошенко С.І., Олійник С.П. Функціонально-комунікативний підхід як засіб формування граматичних умінь молодших школярів//Наукові записки психолого-педагогічного факультету.-ч.1, Полтава,1996.

10. Каніщенко А.П., Лісова С.І., Лісова Г.П. "Будова слова" в початковій школі (дидактична система вправ для 1-4 класів).-К.:НПУ ім.М.П.Драгоманова,2000.-93с.

11. Козачук Г.О.Підвищення грамотності учнів.-К.:Освіта,1995.-94с.

12. Левченко Т.Г.,Васильєва Л.А.Цікаві вправи та завдання на уроках української мови в 1-4 класах.-Кременчук:Світло,1996.

13. Левченко Т.Г.Збірник диктантів та переказів для 1-4 класів.-Кременчук:Світло,1996.

14. Львов М.Р. Словарь-справочник по методике русского языка.-М.:Просвещение,1988.

15. Малярчук А.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків: Навч.посібник.-К.: Перун,1997.

16. Методика навчання української мови в початковій школі: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За наук. ред. М.С.Вашуленка.-К.:Літера ЛТД,2010.-364с.

17. Методика викладання української мови: Навч. посібник (С.І. Дорошенко., М.С.Вашуленко., О.І.Мельничайко та ін.; За ред. С.І.Дорошенка.-К.:Вища школа,1992.

18. Методика викладання української мови: Програма навчального курсу (за вимогами кредитно-модульної системи) // Розробники: Васильківська Н.А., Вашуленко М.С., Савченко О.Я.-Тернопіль:ТНПУ,2008.-48с.

19. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (методика і технологія навчання).-Тернопіль.: Астон,2001

20. Олійник С.П. Осмислене письмо за зразком як засіб формування правописних навичок у першокласників: Методичні рекомендації.-ч.1,2.-Полтава,1996.

21. Олійник С.П. Система навчальних вправ у процесі формування в першокласників навичок грамотного письма //Постметодика,1997.-№3(8).

22. Олійник С.П., Халчанська О.В. Пропедевтичне ознайомлення першокласників з поняттям орфограми //Постметодика,1999.-№1.

23. Програма з курсу „Методика викладання української мови в початковій школі” за ступеневою підготовкою вчителів початкових класів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр //Укладачі: Вашуленко М.С, Каніщенко А.П., Лісова С.І., Ткачук Г.О., Петрюк Л.П..-К.:Рута,2002.-111с.

24. Програми середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи.-К.: Освіта,2007.

25. Савченко О.Я. Умій вчитися.-К.: Освіта,1996.

26. Українська мова з методикою навчання в початкових класах. Інтегрований курс /За ред. А.П. Каніщенко, Г.О.Ткачук.- К.: Промінь, 2003.