Українська мова 2 — 4 класи

У 2 класіосновна увага вчителя має бути спрямо­вана на формування мовних знань та мовленнєвих умінь учнів. Тому кількість обов'язкових підсумко­вих перевірок з української мови, які проводяться у присутності заступника директора з НВР, перед­бачених методичними рекомендаціями, незначна: двічі на рік перевіряються аудіативні уміння; про­тягом І семестру - уміння будувати діалог; протягом II семестру - монологічне мовлення (усний переказ); на кінець навчального року другокласники пишуть диктант та списують друкований текст. Перевіряти пропонується лише ті знання, вміння й навички, робота над формуванням яких вже проводилася протягом першого класу. Не дивлячись на те, що в 2 класі учні оцінюються вербально, вчителю не слід забувати й про те, що з метою діагностування, коригування, прогнозування, стимулювання навчальної діяльності другокласників під час вивчення української мови, він повинен проводити поточну і тематичні перевірки на­вчальних досягнень школярів, результати якої обов'яз­ково аналізуються й враховуються під час планування та проведення подальшої навчальної роботи.

Обсяг підсумкових видів перевірки зростає з кожним наступним класом. Так у 3 — 4 класах з рідної мови контролю підлягають: двічі на рік - аудіативні уміння; протягом І семестру - діалогічне мовлення; протягом II семестру — монологічне мовлення (усний твір); двічі на семестр - мовні знання і вміння (тематично: невеликі за обсягом теми об'єднуються, а великі - перевіряються за логічно завершеними частинами) та орфографічні і пунктуаційні вміння (диктант); на кінець навчального року - списування. У 4 класі підсумковий контроль також двічі на рік охоплює вміння писати переказ: у І семестрі - за колективно складеним планом; у II семестрі - учні складають план самостійно. Пись­мові твори в початковій школі контролю не підлягають і носять тільки навчальний характер.

Завданнями тестового характеру в курсах рідної мови перевіряються вміння сприймати на слух і розуміти незнайомий текст (аудіювання) та знання про мову і мовлення.

Тест - це відносно проста, доступна і зручна форма контролю, яка дозволяє зекономити час і не потре­бує особливого обладнання. Для тестової перевірки аудіювання вчитель готує один варіант тексту та тес­тових завдань, які учні сприймають усно. Контроль мовних знань і вмінь здійснюється письмово. Тексти для тестової перевірки знань та вмінь з мови досить об'ємні, до того ж складаються з 2-х - 4-х варіантів і розмістити їх на дошці неможливо. Тому краще надрукувати їх на окремих картках для індивідуаль­ної роботи учнів. Тестову роботу можна виконувати на окремих підписаних аркушах, не переписуючи зміст завдань. Учень тільки вказує номер завдання та варіант правильної відповіді. Варіанти відповідей можуть бути як цифрові, так і записуватися буквами. Наприклад: 1.3.; 2.1. 3.4. або 1-в; 2-а.

Оцінюється тестова контрольна робота згідно з чинною системою контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Результати тестової перевірки обов'язково перевіряються до наступного уроку, аналізуються помилки у вигляді бесіди, з'ясо­вуються їх причини. Після аналізу помилок вчитель пропонує учням, які припустили багато помилок, розв'язання тестового завдання іншого варіанту.

ІІ. МОВЛЕННЄВА ДІЛЬНІСТЬ

1. Аудіювання (слухання і розуміння прочитаного) 2-4 класи.

Аудіювання - це процес слухання і розуміння усних висловлювань. Тому воно тісно пов'язане з процесом діалогічного та монологічного мовлен­ня.

Навчаючи молодших школярів, вчитель має пла­нувати і постійно проводити з учнями навчальну роботу з формування аудіативних умінь. Перш за все вчитель має правильно дібрати текст для ауді­ювання. За формою тексти можуть бути різними: бесіда між двома співрозмовниками про цікаві події чи факти, казки, оповідання, уривки прози. Головне, щоб всі матеріали на уроках рідної мови були цікавими, інформативними, мали логічний виклад.

Особливу увагу вчитель має звернути на форму­лювання комунікативного завдання. Воно має бути чітким, конкретним, компактним, лаконічним, щоб, слухаючи текст, учні могли утримати його в опера­тивній пам'яті і відповідно діяти. Це можуть бути такі завдання: придумайте заголовок до тексту; виберіть картину, яка відповідає змісту про слуханого (пропонується 2-3картини, близькі за змістом, одна з яких повністю відповідає тексту); вкажіть на розбіжності між змістом тексту і малюнка; перелічіть дійових осіб, які зустрічаються в тексті; складіть усно характеристику головної дійової особи; висловте своє ставлення до події (факту, вчинку тощо); з'ясуйте, які з названих якостей властиві героєві оповідання (на дошці дається список слів, які означають позитивні та негативні якості людини);зобразіть на аркушу паперу описану в тексті ситуацію (зовнішність героя тощо);визначте причину вчинку, події тощо; доведіть достовірність або недостовірність описаної події; дізнайтеся, у якому місяці (коли, чому?) трапилась описана подія тощо; з'ясуйте, скільки в тексті тверджень, які невідповідають дійсності (дається текст про подію, яку учні добре знають тощо).

Послідовність роботи щодо організації процесу аудіювання може бути такою:

Опрацювання нових слів і словосполучень, які зустрічаються в тексті, пояснення їх значення і запис на дошці. Бажано, щоб їх було небагато.

Введення учнів в ситуацію. Комунікативне завдання добирається з урахуванням мовних мож­ливостей і зацікавлень учнів та враховуючи зміст тексту.

Процес слухання тексту і виконання завдання. Озвучує текст сам вчитель або диктор. Темп подачі має наближатися до природного темпу мовлення.

Контроль прослуханого. Він має займати якнайменше часу і охоплювати одночасно якнай­більше число учнів. Його доцільно здійснювати у письмовій формі: учні записують розв'язання завдання на аркуші паперу, вчитель перевіряє та оцінює їх роботи.

Підсумкова робота з прослуханим текстом, яка передбачає поглиблений аналіз тексту і вихід на мовлення. На цьому етапі вчитель користується вправами типу. 1) виберіть твердження, які відпо­відають змісту тексту (дається список тверджень, окремі з яких йому не відповідають); 2) дайте від­повіді на питання; 3) перекажіть текст; 4)складіть
план прослуханого тощо. Такі вправи можуть про­понуватися усно (для роботи в парах, у групах) і письмово.

Організовуючи аудіювання вчитель має постійно пам'ятати, що для одних учнів пропонований текст може бути надто легким, а інші не зможуть виконати його. Тому вчитель має організовувати цю роботу диференційовано. Для цього можна поділити учнів на дві групи за рівнем навчальних досягнень і пропонувати паралельно кожній із них посильне завдання. Трудність регулюється як довжиною, так і мовною структурою тексту. Крім того, слабшій гру­пі можна повторити текст два-три рази. Незалежно від умов роботи, диференціація може регулюватися складністю комунікативного завдання й обсягом під­тримки. У всіх випадках учитель має уникати надто важких завдань.

У 2 класі продовжується навчальна робота з фор­мування в учнів аудіативних умінь. З цією метою вчитель має регулярно пропонувати різноманітні за­вдання для розвитку слухання і розуміння почутого. Наведемо приклади таких завдань: вчитель читає два близькі за змістом невеличкі зв'язні тексти (або уривки з текстів), що розрізняються лише кількома словами, які несуть певне смислове значення, і пропонує дітям знайти ці від­мінності.

Учні прослухавши текст, знаходять і виправля­ють помилку.

Наступним етапом роботи з навчання слухання-розуміння проводиться вже

на текстах більших за об­сягом (близьких до читанкових) та складених до них

тестових завдань. Другокласникам слід пропонувати не більше 4-х тестових

завдань з двома варіантами відповіді. Запитання мають стосуватися елемен-

тів фактичного змісту та послідовності зображених подій.

Підсумкова перевірка аудіювання з рідної мови в 2 — 4 класах здійснюється вчителем у присутності адміністратора на кінець кожного семестру. Перевір­ка здійснюється фронтально за незнайомим текстом художнього стилю, відповідно віковим особливостям дітей та тестовими завданнями.

Для перевірки аудіативних умінь учнів 2-х класів необхідно дібрати текст обсягом 120 - 200 слів і під­готувати 4 запитання з двома варіантами відповідей. Запитання мають стосуватися фактичного змістутексту і послідовності подій.

У 3 - 4 класах збільшується не тільки обсяг тек­стів, але й кількість тестових завдань та варіантів відповідей - 6 завдань з трьома варіантами відпові­дей. Запитання мають стосуватися фактичного змістутексту, послідовності подій та головної думки. В ході контрольної роботи перевіряються вміння: сприйня­ти на слух незнайомий текст і зрозуміти фактичний зміст, причинно-наслідкові зв'язки, основну думку висловлювання, образний вислів.

Для тестової перевірки аудіювання вчитель го­тує один варіант тексту та тестових завдань, які учні сприймають усно. Результати тестів учні за­писують на окремих підписаних аркушах. Учень вказує номер завдання та варіант правильної від­повіді. Наприклад, в 3 класі результати тестів можуть мати такий вигляд: 1.3.; 2.1.; 3.2; 4.1.

Якщо під час навчальної роботи вчителі можуть застосовувати різні форми перевірки виконання тес­тових завдань (самоконтроль за зразком правильних відповідей, взаємоконтроль), то підсумкова тестова контрольна робота має перевірятися тільки вчителем. Результати тестової перевірки обов'язково оцінюють­ся, аналізуються, узагальнюються та приймаються відповідні заходи щодо відпрацювання необхідних умінь.

Нижче подаємо зразки текстів і тестових завдань по класах (2 — 4 класи) та семестрах (І, II семестр) для контрольної перевірки рівня сформованості аудіативних умінь в учнів початкових класів.

Наш сад (2 клас, І семестр)

На шкільне подвір'я в'їхала підвода. На возі си­діли старий садівник Влас Григорович і Володя.

Діти оточили підводу.

- Раз ви таке діло хороше задумали, - сказав дід Влас, - я вам найкращих саджанців сморо­дини та аґрусу привіз. Зараз ми їх прикопаємо, щоб коріння не посохло. А ви після уроків, коли пообідаєте, за роботу. Дерево любить, щоб його зразу ж у землю. А як будете саджати кущі, то добре втоптуйте землю навкруги, щоб земля за коріння взялася.

Тільки задзвонив дзвоник з уроків, діти відразу ж кинулися по домівках. Незабаром вони повернулися з лопатами в руках.

І от взялися діти до роботи. Вчителька Ольга Павлівна порадила молодшим школярам розділитися по троє: один тримає саджанець, а двоє засипають коріння землею і втоптують її.

Незабаром всі кущі були посаджені. (126 слів).

2. Говоріння і письмо (діалогічне та монологічне висловлювання)

Класи

 

Мовленнєвий розвиток дитини - уміння правильно, виразно, культурно висловлюватись і спілкува­тися (діалогічне та монологічне мовлення)- є однією з основних складових дитячої особистості, який разом з читанням і письмом становить основу навчальної діяльності учня не тільки в початковій, айв основній і старшій школах.

Програма для початкових класів перед­бачає формування та розвиток навички мовленнєвої діяльності основаної на побудові діалогічних і моно­логічних висловлювань (усних і письмових). А саме: переказ готових текстів і побудова своїх висловлю­вань на основі прочитаних чи прослуханих творів, переглянутих фільмів; почутих розповідей про ті чи інші події. Програма для початкових класів побудо­вана з урахуванням того, що мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має окрему проміж­ну мету, підпорядковану загальній меті мовлення, спілкування.

Існують дві різні системи мовленнєвого виражен­ня в межах однієї мови - усне й писемне мовлення. У кожної із цих систем є свої особливі засоби переда­чі інформації, до того ж, усне мовлення з'являється раніше від писемного.

На якість формування умінь усного мовлення (говоріння)наймолодших учнів впливає робота з формування практичного уявлення про основні яко­сті усного мовлення - силу голосу, темп мовлення, правила поведінки в процесі говоріння та спілкуван­ня, яка передбачена новою програмою з української мови для початкової школи.

Вчитель постійно має давати дітям уявлення про те, що їхній голос, усне мовлення є основним засобом спілкування, взаєморозуміння в процесі комунікації. І цим «інструментом» спілкування слід навчитися розумно володіти.

Розвиток мовленнєвої діяльності здійснюється протягом всього навчання дітей в школі І ступеня. Для цього вчитель має користуватися спеціально розробленими мовленнєвими вправами, які дають учням орієнтири, практичне уявлення щодо різних сторін їхньої мовленнєвої діяльності, знайомлять з нормативами усного мовлення, вчать уміло ко ристуватися своїм голосом, мовленнєвим апаратом, сприяють засвоєнню правил культури спілкування та мовлення.

Для формування вмінь будувати зв'язні вислов­лювання недостатньо використання вправ відтворювального характеру, побудованих на читанні (усному відтворенні) художніх текстів. Для аналізу треба обов'язково пропонувати учням зразки усних висловлювань, оскільки сприйняття ними усного мовлення (аудіювання) і саме говоріння є двома важливими сторонами навчальної мовленнєвої діяльності.

У роботі над усними висловлюваннями школярів слід частіше вдаватися до усного відтворення, ними добре відомих текстів, почутого, розповідей за змістом ілюстрацій, серій сюжетних малюнків, розповідання самостійно складених казок, оповідань, з наступним колективним аналізом усних висловлю­вань окремих школярів.

Над такими виражальними засобами, як тон, сила голосу, темп мовлення слід спеціально працювати, починаючи з 2 класу, відпрацьовуючи в учнів прак­тичні уміння орієнтуватися в різних мовленнєвих ситуаціях.

Даючи дітям поняття про силу голосу в процесі говоріння, вчитель має пропонувати їм розглянути ситуативні малюнки і висловити свої міркування про те, де діти можуть говорити голосно, навіть ви­крикувати, а де слід переходити навіть на шепіт, щоб не заважати іншим. Отже, вчитель має звертати увагу учнів на те, де і як прийнято говорити і поводитись:на спортивних змаганнях, під час рухливих ігор на повітрі, на стадіоні та спортивному майданчику, в горах чи лісі (осінньому, зимо­вому) можна розмовляти підвищеним голосом, іноді навіть голосно вигукувати, кричати; ви­словлювати вголос радість, захоплення або не­задоволення, підтримку улюбленій команді; відповідаючи на уроці, виступаючи на сцені, учнівських зборах треба говорити голосно, виразно, щоб добре було чути всім присутнім в класі, залі; у громадському транспорті, в зоні відпочинку (у фойє театру, кінотеатру, в парку, санаторії, на перерві в коридорах школи), в бібліотеці, в кафе, у весняному лісі слід спілкуватися з співрозмовником напівголосно, не привертати до своїх розмов уваги сторонніх; не заважати людям, які читають чи відпочивають; не по­лохати пташок, які висиджують у цей час малят; у читальній залі бібліотеки, в музеї, в залі кіно­театру, театру, на уроці з сусідом по парті слід говорити пошепки, щоб не відволікати уваги присутніх.

Отже, учні засвоюють не тільки особливос­ті мовлення в тій чи іншій ситуації, а й одержують поняття про культуру спілкування.

Вчитель має регулярно проводити практичні заняття на відтворення з різною силою голосу, за­лежно від ситуації, прочитаного тексту. І тільки за умови, якщо учні добре проникнуться темою і метою висловлювання, уявлять ситуацію, у якій відбува­ється дія, слова різних героїв прочитаних творів, учні зможуть передавати по-різному, враховуючи тон, силу голосу.

У роботі над розвитком усного мовлення учнів вчитель має пам'ятати і про допоміжні засоби усного мовлення - міміку і жести. Саме мімікою (рухами м'язів обличчя людини) можна підкреслити її став­лення (позитивне або негативне) до висловлюваної або почутої думки чи до самого співрозмовника. За допомогою міміки можна краще і повніше донести свою думку до співрозмовника, переконати його.

Темп мовлення - ще одна важлива ознака гово­ріння, над якою слід постійно працювати вчителю. Він на конкретних прикладах (зразках) має давати учням практичне уявлення про важливість темпу го­воріння для сприйняття і розуміння його змісту, для взаєморозуміння під час спілкування. Нормальним можна вважати середній темп говоріння 100 - 120 слів за хвилину. Швидкість мовлення залежить від ряду факторів: темпераменту мовця; ступеня обізнаності з пред­метом висловлювання, його зацікавленості у тому, про що йде мова; психологічної ситуації, в якій відбувається розмова (спокійна, врівноважена або психологічно загострена, збуджена, що призводить до прискорення темпу говоріння та сили голосу). Тому вчитель має враховувати психологічні осо­бливості кожного учня класу і дбати, щоб у процесі спілкування учнів панувала доброзичлива, спокій­на, урівноважена атмосфера, яка б не збуджувала надмірно їхньої психіки і спонукала кожну дитину до бажання висловитися, щось запитати у вчителя, учнів класу.

Темп говоріння певною мірою переноситься і на такий вид мовленнєвої діяльності, як читання і впливає на такі його якості як, виразність, усвідомленість, правильність. Безумовно, що відхилення темпу мовлення дітей від норми (уповільнене або прискорене) вимагає від вчителя постійної уваги та корекції.

Одним із ефективних засобів нормалізації швидко­сті дитячого говоріння є зразок вчителя або іншого учня, магнітофонний запис. Усвідомлення темпу мовлення в залежності від різних мовленнєвих ситуацій допомагають досягти спеціальні вправи з відповідними сюжетними ілюстраціями та дібра­ними текстами.

Для застосування таких вправ вчитель готує сю­жетні малюнки із зображенням різноманітних си­туацій: екстремальних подій (пожежа в житловому будинку, в полі, в лісі, на кризі тощо), свідками якої можуть бути діти; тематичних сюжетів «На уроці», «В бібліотеці», «Спортивні змагання» тощо.

Кращі зразки текстів, що ілюструють різний темп мовлення відносяться до усної народної творчості. Це робота з потішками, скоромовками, лічилками, веснянками, щедрівками, жартівливими дражнилками, промовлянками, закликанками тощо. Сюжетно-рольові ігри, інсценування різноманітних ситуацій у формі побудови діалогів з ровесниками, дорослими, чужими та рідними, незнайомими та знайомими людьми також позитивно впливають на вироблення в учнів відповідного темпу говоріння.

Молодші школярі мають оволодіти формами звертання, характерними для української мови. Уміти відтворити відповідну інтонацію, усталені формули, звороти, вирази, вживані на початку і піс­ля завершення розмови. Учитель початкових класів має навчити дітей правильно звертатись до вчителя, товаришів по класу, членів родини, як старших, так і молодших. Саме вчитель має розкрити для дітей широкий діапазон звертань, характерних для україн­ської літературної мови, які вони зможуть уживати у спілкуванні з членами родини: мамо, мамусю, пане, ненько, ненечко; тату, татку, татусю, татуню, татечку; бабусе, бабусенько, бабцю; діду, дідусю, дідусику та ін. Звертаючись в класі до кожної дити­ни, вчитель має давати зразок вимовляння дитячих імен, як офіційних, так і зменшувано-ласкавих, наприклад: Іване, Іванку; Сергію, Сергійко; Мико­ло, Миколко, Микольцю; Галю, Галино, Галинко; Оксано, Оксанко та ін.

У процесі навчання діалогічного мовлення вчи­тель має виносити у зміст вправ усталені розмовні формули різних видів, які використовуються з метою забезпечення мовленнєвого контакту та комуніка­тивного супроводу.

Під час формування та розвитку усного (діалогіч­ного, монологічного) мовлення слід організовувати роботу в парах та групах, яка дає можливість висловитись більшості учнів класу. До того ж особливу увагу необхідно надавати прищепленню школярам культури спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні формул мовленнєвого ети­кету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, не перебивати його, уміти призупиняти своє мовлення для надання можливості висловитися іншим, уміти сказати співрозмовнику добре слово або висловити критичне зауваження, при цьому не образити нікого.

Згідно з програмою, другокласники мають за­своїти такі важливі правила поведінки під час спілкування:

завжди вітайся при зустрічі і прощайся при розлученні;

відповідай на привітання інших;

першим вітайся зі старшими людьми;

будь привітним і уважним до інших;

вітаючись із дорослими, вставай і розмовляй стоячи;

запитуй і відповідай, дивлячись співрозмовнику у вічі;

не жестикулюй під час розмови і не тримай руки в кишенях;

не відповідай на грубість грубістю;

не їж під час розмови і не розмовляй під час їжі.

Ці правила учні мають засвоїти не тільки тео­ретично, а й закріплювати, відпрацьовувати їх на практиці у процесі навчальної діяльності на уроках та в позаурочний час, на виховних заходах та у по­всякденному спілкуванні в школі та за її межами.

Основною формою мовленнєвого спілкування двох або кількох осіб є діалог. Оволодіти діалогом - означає сформувати в учня діа­логічну позицію, уміння слухати і розуміти співрозмов­ника, привертати його увагу до себе і своєї діяльності, цікавитися співрозмовником і бути цікавим йому. Це уміння почати розмову, привернути увагу співрозмов­ника, підтримувати розмову, запитати, відповісти, порадити, побажати, згодитись чи не згодитись, за­вершити розмову. Діалогічне мовлення складається переважно з реплік — речень, об'єднаних за значенням і будовою; це ланцюг реакцій, мовного спілкування людей у конкретній ситуації. Основною функцією діалогічного мовлення є комунікативна. Вироблення діалогічного мовлення - це навчальна діяльність, мета якої — оволодіти мовленням, як засобом спілкування. Тому так важливо відпрацьовувати в учнів уміння керувати своїм висловленням у будь-якій ситуації, за будь-яких обставин.

Від спілкування з дорослими діти одержують зразки ведення діалогу. А рівень спілкування з ровес­никами - показник сформованості комунікативних здібностей кожного учня.

Психологи твердять, що все, що ми говоримо, ми говоримо для чогось (мотив) і чомусь (мета). І якщо ми хочемо, щоб процес висловлювання набув прак­тичної спрямованості, необхідно створити відповідні умови — мовленнєву ситуацію.

У процесі навчання діалогічного мовлення виді­ляють кілька етапів:

Опис ситуації за якої має відбутися діалог.

Мовленнєве завдання ( Як правильно звернутися. Які ввічливі слова необхідно використати у запропонованій ситуації.)

Розподіл ролей.

Озвучення діалогу.

Аналіз результатів діалогічного мовлення:

Чи досягнуто мети у спілкуванні?

Чи доброзичливий тон розмови?

Чи вдало вибрано силу голосу?

Чи правильно вжито слова ввічливості?

Чи правильно співрозмовники будували розповідні і питальні речення?

Навчання діалогічного мовлення здійснюється такими способами: з використанням діалогу-зразка; на основі поступового створення діалогу; через створення ситуації спілкування.

Робота з діалогом-зразком починається з 1 класу і продовжується протягом навчання дітей в по­чатковій школі. Такі завдання передбачають від­працювання комунікативних навичок із свідомим використанням мовного матеріалу.

Навчання діалогічного мовлення з використанням діалогу-зразка може здійснюватись за допомогою різноманітних вправ: слухання діалогу з попередніми настановами (завданнями): Хто в кого запитує? Про що за­питує? Що відповідає співрозмовник?; читання і аналіз змісту та особливостей форми діалогу: Скільки людей бере участь у розмові? Як привіталися співрозмовники? Про що запитува­ли? Прочитайте слова дійових осіб розмови; читання діалогу в особах: Між ким відбувається розмова? Про що говорять співрозмовники? Що можна сказати про того, хто починає розмову? Прочитайте слова кожного із співрозмовників. Прочитайте діалог в особах;відтворення прочитаного діалогу в особах (чи­тання тексту; осмислення змісту прочитаного за питаннями; уточнення значень слів; відтво­рення діалогу; розподіл ролей; відтворення (пе­реказ) розмови; аналіз мовленнєвої діяльності учасників діалогу); відновлення деформованого діалогу (визначення реплік кожного із співрозмовників; розміщен­ня реплік в правильній послідовності; читання упорядкованого діалогу); доповнення пропущених реплік діалогу (осмис­лення змісту прочитаного; з'ясування та уточ­нення значень слів; відновлення (доповнення, продовження) діалогу); створення діалогу за прочитаним текстом (чи­тання тексту; складання діалогу за прочита­ним із використанням питальних слів де, що роблять, яка, скільки); зіставлення діалогу і монологу; створення діалогу за аналогією до зразка, але в іншій ситуації (із зміною співбесідника, із зміною мети спілкування).

Навчання діалогічного мовлення на основі поступового складання діалогу може здійснюватися із застосуванням таких вправ:

виділення у діалозі єдності - спонукання-відповідь;

вибір реплік до означеної ситуації (із запропонованих реплік вибрати ті,

що підходять до конкретної ситуації);

називання за описаною ситуацією відповідних цій ситуації реплік

(складання реплік зазначеної ситуації);

побудова за описаною ситуацією і готовою реплікою спонукання реплік реагування (згоди, незгоди, здивування, схвалення), використовуючи усталені розмовні формули вираження емоцій (за зазначеною ситуацією і реплікою спонукання скласти репліку - відповідь, що виражає згоду (незгоду, здивування тощо));

складання до цієї ж ситуації і спонукання реплі­ки іншого реагування (наприклад, відмови);

розширення реплік реагування, зазначивши причини згоди (відмови, схвалення, запере­чення тощо);

складання діалогу із запропонованих реплік до зазначених ситуацій;трансформація діалогу шляхом зміни однієї з реплік.

Ситуативно зумовлене навчання діалогічного мовлення може бути представлено такими вправа­ми: створення діалогу на тему до описаної ситуації на основі програми спілкування; створення діалогу за серією малюнків та опор­ними словами;створення діалогу за змістом малюнка; створення діалогу на певну тему до означеної ситуації; устворення діалогу на одну і ту ж тему, але для різних ситуацій. Однією із особливих форм усного діалогічного мовлення є телефонна розмова, з правилами веден­ня якої вчитель має ознайомити учнів. А у процесі подальшої навчальної роботи слід відпрацьовувати ці навички.

На письмі діалогічне мовлення (репліки діалогу) передаються або кожне з нового рядка (перед ре­плікою ставиться тире, а в кінці - той розділовий знак, якого вимагає інтонація речення), або в одно­му рядку (кожна репліка діалогу береться в лапки, а між репліками ставиться тире).

Контроль діалогічного та монологічного (усного) мовлення проводиться індивідуально. Для перевір­ки діалогічної мовленнєвої діяльності двом учням пропонується протягом 4-5 хвилин обдумати та підготувати діалог на задану тему, а потім озвучити його перед класом. Індивідуальні досягнення кож­ного учня оцінюються окремо.

Монологічне висловлювання перевіряється за цією ж методикою, з різницею у тому, що завдання отримує один учень. Таким чином, протягом семе­стру мають бути перевірені, оцінені та зафіксовані в журналі вміння кожного учня класу.

Контроль діалогічного мовлення в 2 - 4 класах здійснюється протягом І семестру. Контролю підляга­ють уміння складати діалог на задану тему, з викорис анням формул мовленнєвого етикету, дотримуючись правил спілкування та норм літературної мови.

У 2 класі учні складають діалог за малюнком ситуативного характеру на побутові теми або теми з шкільного життя («Вихідний день», «У зоопарку», «Розмова по телефону», «Твоя улюблена телепере­дача» тощо). У 3 - 4 класах учні мають створити діалог за словесно описаною вчителем мовленнєвою ситуацією. Наприклад: «Уявіть собі, що ви прийшли у книжковий магазин купити в подарунок товаришу цікаву книжку. Подумайте, про що б ви запитали чи попросили продавця. Один з вас буде продавцем, а інший - покупцем».

Обсяг діалогу, для кожного його учасника (без урахування етикетних формул початку та кінця роз­мови), має становити:

в 2 класі -3-4 репліки;

в 3 класі -4-5 реплік;

в 4 класі - 5 - 6 реплік.

Учень складає діалог, який за обсягом наближається до норми, доречно користується усталеними виразами, властивими для ввічливої бесіди, додержується правил поведінки в розмові. У діалозі можуть бути відхилення від теми, порушення логічного зв'язку між репліками, може не бути вступної та підсумкової реплік. Інтонація, добір слів, побудова речень потребують незначної корекції

Учень складає діалог, який за обсягом наближається до норми, додержується правил мовленнєвого етикету; але в діалозі можуть бути відхилення від теми, недоліки в пов'язуванні реплік; інтонація, добір слів, побудова реплік в окремих випадках потребують незначної корекції. Учень самостійно складає діалог, обсяг якого відповідає нормам (2 клас - 3-4 репліки, 3 клас -4-5 реплік, 4 клас - 5-6 реплік); додержується правил мовленнєвого етикету (висловлює схвальну оцінку реплік співрозмовника); вміє доречно поставити запитання та відповісти на запитання. При цьому в діалозі можуть бути відхилення від теми, недоліки в пов'язуванні реплік; учень не досить чітко обґрунтовує свої думки; припускається окремих мовленнєвих помилок школяр самостійно складає діалог, обсяг якого відповідає нормам; додержується правил поведінки в розмові, мовленнєвого етикету в діалозі (висловлює схвальне ставлення до сказаного або ввічливо не погоджується із співрозмовником); уміє формулювати доречне запитання і коротко, чітко відповідати на запитання. У діалозі можуть траплятися відхилення від теми, порушення логічного зв'язку між деякими репліками; в оформленні реплік учень може припускатися окремих мовленнєвих помилок

Учень самостійно складає діалог, обсяг якого відповідає нормам, чітко висловлює свої думки, виявляє вміння сформулювати цікаве запитання, дати влучну, дотепну відповідь, уміє дати позитивну оцінку і бути стриманим та коректним у разі незгоди з думкою співрозмовника. У діалозі можуть траплятися окремі відхилення від теми. Мовленнєве оформлення відповідає нормам .

Монологічна мовлення - це послідовний, зв'язнийвиклад думок, знань, інформації однією особою, яке розгортається у формі розповіді, виступу, доповіді, лекції. В ньому відсутній контакт із слухачем. Якщо в діалозі відбувається постійна корекція, уточнення (якщо щось незрозуміле), розширення, деталізація або, навпаки, опущення окремих фактів, то в ситу­ації монологу така можливість відсутня.

Навчити переказувати, складати твори — традиційна проблема розвитку зв'язного висловлювання. Основною одиницею мовлення, яка виражає закінчене вислов­лювання є текст, який розглядається з погляду типів мовлення, жанрів, зв'язків, структури, семантики. В початковій школі текст розглядається як повідо­млення, що характеризується змістовою, структурною, інтонаційною завершеністю і визначеним ставленням автора до нього. В його основі лежать судження про предмети і явища дійсності, про ті чи інші факти і ситуації. Текст - це сукупність речень, пов'язаних між собою змістом у певній послідовності і з допо­могою лексико-граматичних засобів, змістовними співвідношеннями тощо.

Одне з найважливіших лінгводидактичних завдань у пізнанні семантики тексту - це визначення того, про що говориться в тексті, а також що нового ми довідалися, тобто визначення теми, основної думки. Тема тексту - це те головне, заради чого створюється текст, про що говориться в ньому, питання, яке роз­кривається. Крім того, у кожному тексті є головна думка - це результат, наслідок розкриття теми.

Основними видами робіт з розвитку монологічних мовленнєвих висловлювань є перекази і твори. Для молодших школярів найдоступнішим ви­дом монологу є розповідь. Розрізняють розповідь прочитаного тексту (переказування), за малюнком, картиною, серією картинок, з власного досвіду, розповіді, міркування, опис, переконування.

Необхідно пропонувати учням складати усні та письмові висловлювання з безпосередньою комуні­кативною метою: оголошення, вітання, запрошення тощо. Таку роботу слід пропонувати виконувати самостійно або з опорою на різні допоміжні мате­ріали - план, словосполучення, ключові речення, початок чи кінець пропонованого висловлювання, малюнок, серія малюнків, картина і т. ін. Ступінь надання допомоги залежить від рівня підготовле­ності школярів та мети роботи.

Підготовча робота з розвитку зв'язного вислов­лювання базується на різних видах вправ, пов'яза­них з темою, типом мовлення, жанром і побудовою майбутнього переказу чи твору. Головне завдання таких вправ — виробити в учнів певні вміння і спо­соби мовленнєвої діяльності.

Роботу із збагачення словникового запасу і граматич­ної будови усного і писемного мовлення слід проводити систематично, на кожному уроці. Учням слід пропонува­ти завдання, пов'язані з різноманітним аналізом текстів, з вивченням граматичного матеріалу, з активізацією граматичних форм і лексики: виділення найголовніших для висловлюваної думки слів; відшукування в тексті слів і виразів, які характеризують події, головних персо­нажів, картини природи; відшукування мовних засобів для поєднання речень у складне синтетичне ціле; акти­візація композиційної та семантичної структури тексту тощо; поширення речень другорядними членами; са­мостійне складання речень різного типу; різні вправи з синонімами, антонімами тощо; записи спостережень за погодою, за наслідками екскурсії тощо.

Однією із важливих вимог щодо словниково-се­мантичної роботи є розвиток в учнів умінь знахо­дити незнайомі слова та звертатися до вчителя за поясненням їх семантики, а також розвиток умінь самостійно користуватися словником та довідковою літературою.

Позитивність результатів роботи над нормами літературної мови може бути забезпечена, коли вчитель систематично слідкує за всіма якостями мовлення учнів, привчає їх до свідомого аналізу свого мовлення і мовлення оточуючих з погляду до­тримання норм орфоепії.

Важливе значення для розвитку зв'язного мов­лення має робота над планом. Складаючи його, діти навчаються розташовувати матеріал у певній послідовності, встановлювати зв'язок між подіями, фактами, дійовими особами, висловлювати думки стисло і точно. Письмові і усні відповіді на запитання сприяють виробленню умінь чітко і зрозуміло фор­мулювати думки, викладати зв'язний текст у логіч­ній послідовності, не допускати тавтології (повторів тих самих слів, речень). План в початкових класах складається усно або письмово. На початковому етапі він має вигляд питальних речень. Поступово у 3 - 4 класах пункти плану починають набувати форми розповідних речень. План може подаватися вчителем (2 клас), складатися колективно (3-4 клас) та само­стійно (4 клас, II півріччя). Колективне складання плану можна проводити по-різному:

учні ділять текст на закінчені частини і придумують до кожної з них заголовки, які становлять план переказу;

малюнки до кожної частини оповідання, розміщені в хронологічному порядку – картинний план;

учитель читає окремі частини тексту, учні добирають заголовки до кожної з них, проводиться аналіз запропонованих назв, кращі варіанти записуються на дошці;

учитель дає готовий план у формі запитань чи заголовків, з порушенням послідовності по­дій. Учні визначають, який із пунктів плану найкраще підходить до певної частини твору.
Розташовані в потрібній послідовності заголо­вки (питання) стають планом даного тексту.

Учні самостійно складають план оповідання на окремих аркушах паперу. Після того, як робо­ту виконано, заслуховується кілька варіантів, аналізується і найбільш вдалий, або скомпо­нований із декількох, записується учнями в зошит. Такий вид роботи слід застосовувати з І півріччя 4 класу.

У процесі формування усних висловлювань мо­нологічного характеру у другокласників вчитель має пропонувати завдання на складання коротких переказів текстів (дослівний, стислий чи вибір­ковий) розповідного й описового типів, епізодів прослуханих чи прочитаних казок, оповідань (за поданим планом), переглянутих фільмів, дитячих спектаклів, телепередач; передати почуту розповідь тощо; вчити висловлювати своє ставлення до по­дій, персонажів.

Робота з формування в учнів зв'язного писемного мовлення починається з 2 класу шляхом формуван­ня умінь правильно будувати і записувати окремі речення. З цією метою вчителю слід систематично пропонувати учням такі завдання: побудувати і записати речення із поданої групи слів;скласти і записати речення за малюнком і за питаннями; продовжити речення за поданим початком.
Пропедевтичні завдання щодо формування навичок писемного мовлення виконуються під керівництвом вчителя, який має особливу увагу звертати на і правильність побудови та грамотність сконструйо­ваних речень.

Саме з 2 класу починається робота з формування умінь писати перекази та твори, ефективність якої залежить від дотримання методики роботи над пись­мовим переказом та засвоєння учнями алгоритму його написання.

Починається ця робота вже з 2 класув процесі, використання різних творчих завдань: складання плану за серією малюнків (під керівництвом вчителя); побудова та запис 2-3 речень за змістом кожного малюнка, події, учасниками якої вони були; доповнення тексту за поданою кінцівкою (за­чином);редагування деформованого тексту (розстав­ляють речення у логічній послідовності; ви­лучають зайві за змістом речення тощо); побудова та запис висловлювання на актуальну тему, запропоновану вчителем; складання і запис текстів, що містять прохан­ня, побажання тощо.

У 3 класі до формування усних висловлювань до­даються завдання на формування умінь: повторити зразок зв'язного висловлювання, по­даного вчителем, вносячи в текст деякі зміни, доповнення; скласти висловлювання (розповідь, опис, мір­кування) за малюнком, ситуацією та опорою на допоміжні матеріали - поданий початок, опорні сполучення слів, за даним та колективно складеним планом; складати висловлювання на задану або вибрану тему, з показом свого ставлення до предмета висловлювання;скласти письмове висловлювання(близько 60 слів) про прочитаний твір, епізод перегля­нутого фільму, ситуації з життя класу або сім'ї та ін.;скласти записку, яка містить пояснення пев­ного факту; привітання, запрошення;написання листа про свої справи (ровесникам, батькам);здійснювати аналіз (за допомогою вчителя) та удосконалення тексту -редагування. У 4 класірозвиваються уміння: складати тексти - розповіді за опорними сло­вами, за спостереженням, аналогією з прочитаним, за картиною, за окремими епізодами з кінофільму, за сценами з дитячого спектаклю тощо, з орієнтацією на слухача, тему та мету висловлювання;спостереження за особливостями змісту та по­будови тексту - міркування (наявність твер­дження, доказів та висновків); складання опису найпростіших трудових про­цесів, у яких беруть участь самі учні; складати художні та науково-популярні описи, їх порівняння;складати замітку до стінгазети; оформити записи спостережень на екскурсії. Зазначені вище види роботи з розвитку зв'язного писемного мовлення у 2 — 4 класах здійснюються під керівництвом вчителя і має навчальний характер.

Усний переказ перевіряється у 2 класі в II семе­стрі. Монологічне висловлювання усного характеру перевіряється індивідуально за такою методикою: пропонується протягом визначеного часу обдумати та підготувати переказ тексту (дослівний, стислий чи вибірковий), самостійно скласти розповідь на задану тему, а потім озвучити її. Вміння з монологічного мовлення кожного учня класу перевіряються, оціню­ються та фіксуються в журналі протягом семестру. За усне висловлювання (переказ, твір) ставиться однаоцінка - за зміст.

Письмовий переказ проводиться в 4 класі в кін­ці кожного семестру. У І семестрі - за колективно складеним планом, у II семестрі план переказу учні складають самостійно. За письмовий переказ ви­ставляється дві оцінки: за зміст та за грамотність. Ужурнал заноситься тільки оцінка за зміст. З української мови критерії оцінювання грамотності письмового переказу аналогічні критеріям оцінюван­ня диктанту. Перевірка вміння переказувати текст письмово здійснюється фронтально.

Матеріалом для переказу (усного чи писемного) може бути текст розповідь, опис чи міркування. Обсяг текстів по класах, визначений програмою. Усний твіручні складають у 3 - 4 класах в II семестрі.

У 3 класі контролю підлягають уміння усноскладати твори:розповідь за малюнком, опорними словами, з елементами опису; описують найпростіші явища, предмети за зразками та поданим та колек­тивно складеним планом; будують міркуванняза поданим початком та опорними словосполученнями. Обсяг усних творів - 5 - 6 речень.

У 4 класі учні складають: розповіді за опорними словами і картиною; за аналогією з прочитаним; за окремими епізодами кінофільму, сценами дитячого спектаклю з елементами опису; наукові та художні і аналізу не підлягали. Оцінювання змісту переказу занесено в журнал.

ЗНАННЯ ПРО МОВУ І МОВЛЕННЯ (2 — 4 класи)

 

Протягом початкового курсу вивчення рідної мови проводиться пропедевтична робота з формування у молодших школярів знань про одиниці мови:текст, речення, слово в його лексичному та граматичному значеннях, звуки мовлення. Проте головна увага має приділятися виробленню в учнів практичних умінь:роботі над значенням слова, розширенню та збагаченню словникового запасу учнів, їх мовлення (різними грама­тичними формами), з урахуванням норм літературної вимови (орфоепічних, лексичних, граматичних), удоско­налювати власну мовленнєву діяльність шляхом розви­тку умінь аналізувати та оцінювати її результати.

Враховуючи практичну спрямованість курсу рід­ної мови, контролю підлягають не стільки знання про мову, скільки уміння:

розпізнавати вивчені мовні явища;

групувати, класифікувати;

сполучати слова, доповнювати, трансформувати речення, добираючи належну форму слова, потрібну лексему, відповідні засоби зв'язку між частинами речення в групі пов'язаних між собою речень тощо;

розуміти значення мовних одиниць та особли­вості їх використання в мовленні.

Протягом 2 класу вчитель має навчити учнів виконувати тестові завдання, підготувати їх до адміністративного контролю, який починається з 3 класу. Тому, на завершення кожної мовної теми другокласникам слід пропонувати невеличкі за об­сягом перевірні роботи тестового характеру, які складаються з 4-х завдань та трьох варіантів відпо­відей до кожного. У період навчання дітей роботи з тестами, тема­тична перевірка може проводитися під керівництвом учителя. З цією метою учитель читає завдання, по­яснює, яким чином учень має записати відповідь, дає час на його виконання. Учні записують поряд­ковий номер завдання, а поряд - номер правильного варіанту відповіді (варіанти відповідей записані на дошці), після чого вчитель переходить до наступного завдання. Добираючи завдання, вчитель має добре уявля­ти, що він планує перевірити. Як правило, 1-2 завдання мають стосуватися розпізнавання мовних явищ, а решта - їх побудови, реконструювання, ви­користання.

Подаємо орієнтовні тестові завдання з окремих тем курсу рідної мови в 2 класі, які вчитель та за­ступник директора може використати під час тема­тичної перевірки знань учнів.

 

ОРФОГРАФІЧНІ ТА ПУНКТУАЦІЙНІ НАВИЧКИ (2 — 4 класи)

 

Оцінювання орфографічної та пунктуаційної гра­мотності проводиться під час написання текстового диктанту. У 2 класі обсяг диктантів, які проводяться у І семестрі, має становити приблизно 20 - 30 слів, у II семестрі - 30 - 40 слів. Текст повинен містити слова, написання яких здійснюється за фонетичним принципом, на вивчені правила, у тому числі, перед­бачених програмою 1-2 класів для запам'ятання (інші слова записуються вчителем на дошці).

Одне з основних умінь, яке мають опанувати учні протягом 2 класу, є послідовне і правильне на­зивання усіх звуків у почутому, вимовленому слові і відтворення їх графічно за допомогою букв. Таке вміння ґрунтується на усвідомленні співвідношень між звуковою і графічною системами української мови, їх особливостями в підсистемах голосних і приголосних звуків, що засвоюються в період на­вчання грамоти і закріплюються в 2 класі. Саме це вміння лежить в основі грамотного письма, у тому числі й письма за правилами, частину яких учні засвоюють уже в 2 класі. Серед них такі:

позначення м'якості приголосних буквами і,я,ю,є;

позначення подовжених м'яких приголосних;

вживання апострофа;

позначення на письмі африкатів дж, дз;

позначення на письмі ненаголошених [е], [и],що перевіряються зміною слова.

Контрольна перевірка орфографічної та пунк­туаційної грамотності учнів проводиться один раз у кінці 2 класу та двічі на семестр в 3 - 4 класах. Перевірка здійснюється фронтально у формі напи­сання текстового диктанту за традиційною методи­кою. Для адміністративної перевірки(в кінці І та II семестрів) адміністратором готується єдиний текст на кожну паралель класів. Підсумкова перевірка здійснюється вчителем у присутності адміністратора. Всі контрольні роботи виконуються в зошитах для контрольних робіт.

Контролю підлягають уміння: правильно писати сло­ва на вивчені орфографічні правила та словникові слова; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належно оформлювати роботу.