Класифікація психосоматичних розладів

Крім різних короткочасних психосоматичних реакцій, які з’являються у напружених життєвих ситуаціях (наприклад, серцебиття у закоханого або втрата апетиту при журбі), виділяють ще чотири великі групи розладів.

1. Конверсійні розлади – символічне висловлення невротичного конфлікту, Приклади: істеричний параліч, сліпота, глухота, блювота, больові відчуття. Всі вони – первинні психічні феномени без участі тканин організму.

Функціональні психосоматичні синдроми (органні неврози) частіше виникають при неврозах, такі неврози називають неврозами органів або вегетоневрозами. Тут окремі симптоми не мають специфічного символічного значення, а є неспецифічним наслідком тілесного супроводження емоцій або психічного стану, який може бути з ними порівняний. Вони представляють собою набір симптомів, які торкаються різних органів та систем: серцево –судинну, шлунково-кишковою, дихальну, сечостатеву та рухову.

З розладів серцево–судинної системи типовими є “неврози серця”, гіперкінетичний серцевий синдром, синдром вегетативно–судинної (нейроциркуляторної) дистонії.

До психовегетативних симптомів відносять також порушення циклу сон – не спання (у вигляді гіперсомнічного синдрому – тривала сплячки після сильного емоційного перенавантаження та агрипнічного синдрому – стійке безсоння та вегетативні прояви) і порушення терморегуляції (наприклад, субфебрилітет).

Типовими функціональними синдромами порушень дихальної системи є гіпервентиляційний синдром, “невротичний дихальний синдром”, “дихання подихами”.

Розлади, які стосуються шлунково–кишкового тракту, розділяються на фукціональні симптоми та порушення харчовогої поведінки. До перших відноситься: аерофагія, метеоризм, закріпи та діарея; до других – анорексія та булімія.

До функціональних розладів сечостатевої системи відносять функціональні сексуальні розлади: психогенну імпотенцію, аноргазмію, вагінізм, передчасну еякуляцію.

Органічні психосоматичні хвороби (психосоматози) – в їх основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов’язане з патологічними змінами в організімі, які морфологічно встановлюються. Етіопатогенез власно психосоматичних розладів в значній мірі, особливо на ранніх стадіях захворювання, пов’язаний з психологічно значущими для особистості подразниками із навколишнього середовища. Але паралельно виникають функціональні зсуви з боку внутрішніх органів, які на більш віддалених стадіях хвороби, призводять к їх деструкцій, т. є. до органічних змін, і захворювання набуває всі риси типово соматичного, фізичного страждання.

Історично до цієї групи відносять сім класичних психосоматичних захворювань (“holy seven”, «Чикагська сімка», по Alexander, 1968).:

1. есенціальна гіпертонія;,

2. бронхіальна астма;

3. виразкова хвороба дванадцятипалої кишки та шлунка;

4. неспецифічний виразковий коліт;

5. нейродерміт;

6. ревматоїдний артрит;

7. цукровий діабет;.

Близько до цього полюсу розташовуються такі захворювання як: гіпертиреоз, міома матки, ішемічна хвороба серця та інші.

Головними параметрами особистості, яка схильна до формування есенціальної гіпертензії вважають інтерперсональну напругу між агресивними імпульсами, з одного боку., та відчуттям незалежності – з іншого. Alexander вважав, що поява гіпертонії обумовлено бажанням відкрито висловлювати ворожість при одномоментній потребі у пасивній і адаптованій поведінці. В умовах стресу така людина схильна стримувати власну дратівливісь та пригнічувати бажання відповісти тому хто ображає. За думкою В. С. Ротенберга, пригнічування негативних емоцій у людини у період стресу, яке супроводжується природним підвищенням артеріального тиску, здатно погіршити загальний стан людини і сприяти розвитку інсульта.

Інший внутрішньоособистісний конфлікт притаманний для людей зі схильністю до захворювання виразковою хворобою дванадцятипалої кишки та шлунка. У людини, у зв’язку з особливостями виховання у ранньому дитинстві формується своєрідний характер, який призводить до того, що індивід зазнає у дорослому стані постійну потребу у захисті, підтримці та безпеці. При цьому він одночасно має повагу до сили, самостійності, незалежності, до яких він має прагнення. В результаті трапляється зіткнення двох взаємовиключних потреб, що призводить до невирішувального конфлікту та виразковій хворобі.

При бронхіальній астмі відмічаються протиріччя між “бажанням ніжності” та “страхом перед ніжністю”. Такий конфлікт описується як конфлікт “володіти – віддати”. Люди, які страждають на бронхіальну астму, частіше переважають істеричні та іпохондричні риси характеру, але вони нездатні “випустити свій гнів зовні”, що провокує напади задухи.

Особистість хворого із “цукровим діабетом” обов’язково включає почуття хронічної незадоволеності. Однак вважається, що не існує визначеного діабетичного типу особистості.

До нейродермітів психосоматичного генезу відносять екзему і псоріаз. Пацієнти часто характеризуються пасивністю, їм важко дається самоствердження.

При виразковому коліті відмічено виникнення захворювань після переживань “втрати об’єкту” та “катастроф переживань”. У хворих відмічається знижена самооцінка, підвищена чутливість до власних невдач та спрямованість до залежності. Захворювання часто розглядають як еквівалент журби.

Для хворих із “ ревматоїдним артритом ” специфічними вважаються “застигла та перебільшена позиція” хворого, демонстрація високо рівня самоконтролю. Також характерна схильність до самопожертви та перебільшена готовність допомогти оточуючим.. При цьому відмічається “агресивне забарвлення допомоги”.

Психологічні типи особистості, яка схильна до ішемічної хвороби, є найбільш розробленими. Виділяють коронарний тип особистості А, який схильний до інфаркту міокарда, включає у себе такі якості, як: високий рівень домагань, велика схильність до досягнення мети, прагнення до конкурентної боротьби, така людина постійно має дефіцит часу для виконання своїх багаточисельних планів, він намагається виконати усе краще та швидше ніж інші, систематично перемагає почуття стомленості. Ця людина ніколи не дозволяє собі розслабитися, постійно напружений, його день розписаний по хвилинам. Ішемія може виникнути у випадку появи неконтрольованої ситуації людиною, втрати їм контролю і самоволодіння. Коли людина потрапляє у таку ситуацію, вона починає енергійно робити зусилля для встановлення контролю над ситуацією, тому що безсилля принижає його у власних очах. Але якщо ця активність на призводить до миттєвого успіху і людина розуміє що його діяльність не має ефекту, вона дає реакцію капітуляції та починає хворіти. Протилежністю типу А є тип В, у якого стенокардія та інфаркт зустрічаються вдвічі рідше.

Усі перелічені особистісні та характерологічні особливості пацієнтів з психосоматичними захворюваннями не треба абсолютизувати. Вони відображують загальні тенденції.