Воля - це здатність людини наполегливо досягати свідомо поставленої мети, незважаючи на наявність зовнішніх і внутрішніх перешкод. Виявляється воля в діяльності, тому вона найтіснішим чином пов’язана з мотиваційною й емоційною сферами. Наявність мотивів і інших спонукань, боротьба між ними складає важливу закономірність вольового процесу. Воля і мотиви доповнюють один одного. Вольову сферу складають цілеспрямованість, ініціативність, рішучість, наполегливість, витримка, самостійність, організованість, самовладання. Домінуючим компонентом вольової сфери є мета.
Мета як суб’єктивне явище може існувати тільки в людей, наділених здатністю свідомого психічного відображення об’єктивного світу. Людина, на відміну від тварин, діє розумно, тобто виконує дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети. Такі дії називаються вольовими. Цілеспрямованість - це властивість волі, регульована усвідомлюваною метою.
Цілеспрямованість характеризується вже активним цільовим прагненням, що вимагає мобілізації вольових зусиль для подолання труднощів. Вона відрізняється активним пошуком способів досягнення мети, самостійністю.
Ознаки прояву волі: усвідомлена постановка мети, дії в напрямку мети, подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод, подолання м’язової і нервової напруги, уміння гальмувати свої дії і зовнішні прояви своїх переживань (самовладання).
Вольові стани. Вольова регуляція діяльності виражається в системі вольових психічних станів: ініціативності, цілеспрямованості, упевненості, рішучості, наполегливості й ін. Ці вольові стани виявляються у своїй сукупності протягом усієї діяльності. Однак на окремих етапах діяльності визначені вольові стани здобувають ведуче значення.
Так, вибір мети зв’язаний насамперед зі станом цілеспрямованості, ухвалення рішення - зі станом рішучості, виконання дії - зі станом наполегливості і т.д.
Рішучість - це психічний стан мобілізованості на швидкий і обґрунтований вибір мети і способів її досягнення. Стан рішучості зв’язаний з підвищенням емоційної й інтелектуальної активності психіки. Рішучість не тільки збуджується почуттям, але і пов’язана з придушенням різних емоцій, активною розумовою діяльністю, обліком взаємозв’язків між обставинами і передбаченням наслідків майбутніх дій. У різних людей стан рішучості має індивідуально-типологічні особливості.
Психічний стан нездатності швидко приймати рішення є станом нерішучості. Цей стан може бути проявом загальної психічної пасивності особистості, слабості нервових процесів, недостатньої їхньої рухливості. Нерішучість не є властивістю будь-якого окремого темпераменту. Однак темперамент впливає на форму прояву нерішучості. Сторожкість у меланхоліка, інертність у флегматика, метушливість у сангвініка, імпульсивність у холерика - такі деякі особливості нерішучості, обумовлені темпераментом.
Нерішучість часто пов’язана з недостатньою інформованістю, відсутністю відповідних умінь і навичок. Основною ж причиною нерішучості є наявність у даній ситуації рівноцінних протиборчих мотивів. При цьому окремі люди схильні послідовно приймати різні рішення, змінювати їх, дуже довго коливатися і ні на чому не зупинятися чи приймати рішення про одночасні дії в різних напрямках (методом проб і помилок).
Наполегливість як психічний стан складається в тривалому подоланні труднощів, у контролюванні дії і її напрямку на досягнення запланованого результату. Це стан вибіркового відношення до усього того, що може сприяти досягненню мети, прояв гнучкості в подоланні перешкод. Від наполегливості варто відрізняти стан упертості - негнучкості, некритичного відношення до своєї діяльності, що суперечить об’єктивним умовам.
Стан стриманості. У процесі діяльності на людину впливають різні стимули, що провокують дії в небажаному напрямку. Гальмування цих небажаних дій є станом стриманості, самовладання, що вимагає значного вольового зусилля. Ці зусилля спрямовані на придушення емоцій з боку розуму.
Вольова регуляція діяльності являє собою визначену динаміку психічних станів.
Усі вольові стани зв’язані з відповідними вольовими якостями особистості. Тривалий досвід перебування в окремих вольових станах приводить до формування відповідних якостей особистості, що потім самі впливають на вольові стани.
Вольова, свідома регуляція діяльності, поведінки не протистоїть емоційній сфері психіки людини. Постановка важливих цілей і їхнє успішне досягнення офарблюється глибокими почуттями. Воля протистоїть не взагалі усім емоціям, а тим імпульсивним емоційним проявам, що перешкоджають розумній поведінці людини. Для людини небезпечні не емоції, а автономізація емоційної сфери, її вихід з-під свідомого контролю.
