Нозогенії. Хворобливі зміни емоцій: тривога, депресії, емоційна лабільність

Нозогенія – це реакція хворих на стрес, пов’язаний з розвитком важкого соматичного захворювання і необхідністю тривалої соматотропної терапії.

У клінічних дослідженнях різні типи нозогеній найчастіше виділяються в рамках різних психічних захворювань (паранойя, органічні захворювання ЦНС), а також як розлади невротичного регістра у пацієнтів без супутньої психічної патології. Нозогенії можуть проявлятися у вигляді атипових проявів больового синдрому, супроводжуваного сенестопатіямі. Іноді спостерігається маревна інтерпретація симптомів соматичного страждання, можливість трансформації тривожно-депресивного афекту в ейфорічний з неадекватним відношенням до соматичного захворювання.

Виникнення нозогеній може бути обумовлено не тільки тяжкістю актуального соматичного захворювання, але і набутою дисгармонією складу особистості, а також супутньою психопатологічною симптоматикою. Серед таких реакцій - сенестопатичні, з маревними ідеями винахідництва, псевдопсихопатичні.

Тривога

При будь-якім порушенні збалансованості системи людини - недостатність психічних чи фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб, неузгодженість самої системи потреб, побоювання, зв’язані з ймовірною нездатністю реалізувати значимі втілення в майбутньому, а також з тим, що нові вимоги середовища можуть бути нездоланними, є джерелом тривоги. Тривога, що позначається як відчуття невизначеної погрози, характер і час виникнення якої не піддаються передбачуванню, як почуття дифузійного побоювання і тривожного чекання, як невизначене занепокоєння, являє собою результат виникнення чи чекання фрустрації і найбільш інтимний (і облігатний) механізм психічного стресу.

З виникненням тривоги зв’язують посилення поведінкової активності, зміну характеру чи поведінки, включення механізмів інтрапсихічної адаптації, тоді як зменшення інтенсивності тривоги сприймається як свідчення достатності й адекватності реалізованих форм поведінки, як відновлення раніше порушеної адаптації.

На відміну від болю, тривога - сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Прогнозування цієї небезпеки носить вірогідний характер, залежить і від ситуаційних, і від особистісних факторів, визначаючи в остаточному підсумку особливостями трансакцій у системі людина - середовище. При цьому особистісні фактори можуть мати більш істотне значення, ніж ситуаційні, і в такому випадку інтенсивність тривоги в більшому ступені відбиває індивідуальні особливості суб’єкта, ніж реальну значимість погрози. Значення особистісних факторів визначає напрямок досліджень, що розділяють тривогу як особистісну рису, що обумовлює готовність до тривожних реакцій, і актуальну тривогу, що входить у структуру психічного стану у дану конкретну мить.

Тривога, по інтенсивності і тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптивної поведінки, призводить до порушення поведінкової інтеграції, до виникнення вторинних (усвідомлених чи неусвідомлюваних) проявів, що поряд із тривогою визначають психічний стан суб’єкта, а у випадку розвитку клінічно виражених порушень психічної адаптації - картину цих порушень. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом.

Існує уявлення про існування тривожного ряду, що включає кілька афективних феноменів, що закономірно змінюють один одного в міру виникнення і наростання тривоги.

Відчуття внутрішньої напруженості. Це елемент тривожного ряду, що відбиває найменшу інтенсивність тривоги. Створюючи напруженість, сторожкість, а при достатній виразності - і тяжкий дискомфорт, це відчуття не має в той же час відтінку погрози, а служить сигналом ймовірного наближення більш важких тривожних явищ. Саме цей рівень тривоги має найбільш адаптивне значення, оскільки відчуття внутрішньої напруженості сприяє інтенсифікації і модифікації активності, включенню механізмів інтрапсихічної адаптації і при цьому може не супроводжуватися порушеннями інтеграції поводження.

Гіперестезичні реакції. При наростанні тривоги вони змінюють відчуття внутрішньої чи напруженості приєднуються до нього. При прояві гіперестезичних реакцій раніше нейтральні стимули здобувають вагомість, привертають увагу, а при великій їхній виразності додають таким стимулам негативне емоційне фарбування, що може лежати в основі недиференційованого реагування, що проявляється, зокрема, як дратівливість.

Власне тривога. Це центральний елемент розглянутого ряду, що виявляється відчуттям невизначеної погрози, почуттям неясної небезпеки (немотивована тривога). Характерна ознака тривоги - неможливість визначити характер погрози і пророчити час її виникнення. Неусвідомлення причин, що викликали тривогу, може бути пов’язана з відсутністю чи бідністю інформації, що дозволяє в необхідній мірі аналізувати ситуацію, з неадекватністю її логічної переробки чи неусвідомлених факторів, що викликають тривогу, у результаті включення психологічних захистів.

Депресія

У класичному описанні депресія характеризується уповільненням чи пригнобленням практично всіх сторін психічного життя: емоційної, інтелектуальної і поведінковий. Е. Крепелін одним з перших звернув на це увагу й описав так звану меланхолійну тріаду ознак: зниження настрою, ідеаторну і моторну загальмованість. Клінічно це виявляється в уповільненні процесів мислення і мови, зниженні загальної рухової активності й енергійності, пригнобленні потягів (у тому числі, полового і харчового інстинктів), придушенні чи втраті інстинкту самозбереження (знецінювання життя, втрата страху перед смертю й аутоагресивні, суїцидальні тенденції) і ангедонії, тобто нездатності одержувати задоволення. Виразність депресивної симптоматики може в значній мірі варіювати від легкого уповільнення психомоторної активності до появи ступору, марення, галюцинацій і розладів свідомості, тобто істотних порушень у сферах мислення і сприйняття.

Структурні елементи будь-якої депресії містять у собі: 1) ослаблення вітальних стимулів (спонукань), 2) «поганий» (депресивний, тужливий, тривожний) настрій, 3) розлад почуття емоційної участі і реагування (апатія, депресивна дезактуалізація), 4) поляризацію свідомості хворого на тілесному і психічному рівні, 5) песимістичну спрямованість мислення.

У сфері мислення, крім загальної ідеаторної загальмованості, труднощів у зосередженні і нерішучості, депресію також характеризує песимістична чи критична (негативна) оцінка власної особистості (ідеї самозвинувачення, малоцінності), світу, що оточує (усе навколо представляється в темному світлі, люди переслідують тільки свої особисті, корисливі інтереси і т.д.) і майбутнього (ситуація здається перманентно безнадійної без усяких проблисків на поліпшення). У багатьох випадках хворі цілком позбавлені можливості проектування себе в майбутнє. Внаслідок зміненого відчуття часу в них відсутнє почуття чекання і здатність прогнозувати події.

Взагалі, у хворих на важкі соматичні розлади можливий розвиток наступних хворобливих змін емоцій.

Емоційна лабільність - нестійкість настрою, зміна його під впливом незначних подій. Гіпертимія – підвищений, веселий, радісний настрій, що супроводжується припливом бадьорості, гарним фізичним самопочуттям, переоцінкою власних можливостей. Ейфорія – пасивний, добросердий, безтурботний настрій, переживання повного задоволення своїм станом. Гіпотимія - знижений настрій, переживання пригніченості, тужливості, безвихідності. Увага фіксована тільки на негативних подіях. Дисфорія - злобно-тужливий настрій з переживанням невдоволення собою і навколишніми, часто супроводжується агресією. Тривога - переживання внутрішнього занепокоєння, чекання неприємності, лиха, катастрофи. Хвороблива психічна нечутливість - утрата людських почуттів. Апатія - розлад емоційно-вольової сфери, що виявляється байдужністю до себе і подіям, що оточують, відсутністю бажань, спонукань і повною бездіяльністю. Емоційна монотонність - емоційна холодність - до всього холодне відношення.