Для аналізу економічних подій, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних, взаємодоповнюючих показників. Від ступеня достовірності й оперативності інформаційних потоків залежить і якість управління.
У період, коли Україна перебувала в складі СРСР, розраховувався баланс народного господарства (БНГ). У його основі лежала концепція К.Маркса про трудову теорію вартості і про сферу матеріального виробництва, у рамках якого створювався національний дохід. Із БНГ випадала значна частина сфери послуг, зовнішньоекономічні зв'язки. Статистичні зведення і звіти, якими користувались господарники і науковці, директори і міністри, нерідко малювали неадекватну, перекручену картину. Наприклад, збір зерна вираховувся у бункерній вазі, що майже на 10 % перевищувало фактичний показник, обсяги випуску взуття завищувались – у порівнянні з даними зарубіжної статистики – приблизно на 20% (у загальний показник включають взуття з гуми і полімерних матеріалів, а цю частину продукції зарубіжна статистика взуттям не вважає); виробництво консервів в СРСР вираховувалось за кількостю умовних банок, а не за загальноприйнятим показникам – у метричних тонах.
У світі існує загальноприйнята Система національних рахунків (СНР). Це система взаємопов'язаних показників розвитку економіки на макрорівні. СНР дозволяє:
1) виміряти обсяг виробництва у конкретний момент часу і розкрити фактори, які безпосередньо визначають функціонування економіки;
2) побудувати криву, яка характеризує функціонування економіки у попередні роки й у довгостроковій перспективі, використовуючи макроекономічні показники у графічному методі аналізу;
3) інформація, яку дає СНР є основою для формування і проведення у життя державної політики, направленої на покращення функціонування економіки. Наприклад, розробляються економічні моделі й прогнози в галузі оподаткування, кредитування, темпів економічного зростання, дефіциту держбюджету, регулювання інфляції і т.д. Без таких розрахунків економічна політика базувалась би на інтуіції.
СНР виходить з того, що валовий продукт країни виробляється як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг, тобто в сферу виробництва включається діяльність:
1) компаній і підприємств, які виробляють товари і послуги;
2) приватних некорпоративних підприємств;
3) підсобних господарств;
4) осіб вільних професій (адвокатів, артистів, журналістів тощо);
5) працівників сфери управління;
6) фінансово-комерційних організацій;
7) некомерційних організацій (клубів, товариств, асоціацій);
8) армії;
9) найманої прислуги;
10) володарів житла, яке здається в оренду.
Практично не враховуються лише нелегальні види діяльності (наркобізнес, проституція) і ведення особистого домашнього господарства. Але більш детально про це мова йде у наступному питанні.
Ще один важливий принцип, який лежить в основі системи національних рахунків, полягає у визнанні того, що у створенні вартості товарів і послуг беруть участь земля, праця, капітал і підприємницькі здібності, тобто всі фактори виробництва. Створюваний дохід розглядається як результат сукупного використання цих факторів.
Система національних рахунків постійно удосконалюється: у 1993 році ООН затвердила нову стандартну СНР, яка змінила попередню, введену у 1968 році. Нова СНР трохи видозмінює найменування секторів економіки, стандартних і основних макроекономічних показників.
Із метою приведення української статистичної звітності й методів економічного аналізу у відповідність із світовою практикою з 1988 року розпочато впровадження в українську практику СНР, що вимагало проведення великої роботи з перерахунку основних макроекономічних показників розвитку нашої країни і суттєво змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку. У цій роботі Україна отримала значну методологічну підтримку з боку високорозвинутих країн Заходу. Сьогодні процес впровадження в українську практику СНР практично завершений.
