Дитина першого року уже багато може: вона ходить, або намагається це робити; виконує різноманітні дії з предметами; її сприймання можна організувати за допомогою мови, бо вона уже розуміє спрямовані до неї слова дорослих. Дитина починає говорити, і хоча її мова ситуативна і багатозначна, незрозуміла більшості оточуючих (автономна), її можливості спілкування з близькими людьми значно розширилися. В основі пізнавального і емоційного розвитку дитини лежить потреба в спілкуванні з дорослим — центральному новоутворенні даного вікового періоду.
В результаті сильних афективних реакцій на слово «НІ» або «Неможна» у дитини водночас розвиваються і гіпобулічні реакції (примітивні, неусвідомлені вольові акти), які онтогенетично є нижчим ступенем розвитку волі. Це так звана "сліпа" воля (без усвідомлення ситуацій), яка не пов'язана з інтелектуальними механізмами і залежить від актуального моменту. Через активний інтерес до навколишнього у дитини виникають перші прояви протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Ці явища називають гіпобулічними в тому розумінні, що вони становлять якісно нижчий ступінь у розвитку вольових дій; належачи до вольової реакції, вони ще не диференційовані на волю та емоції.
До початку другого року дитина вже активна не тільки тоді, коли безпосередньо сприймає (бачить, чує) цікаві для нього предмети та іграшки, але й тоді, коли ним керує лише уявлення, тобто спогад про ті предмети, яких в даний момент немає перед її очима. Вона біжить в іншу кімнату, щоб взяти залишену там іграшку, якій вона щойно грала. Причому спонукальна сила спогаду може бути настільки велика, що дитину ніяк не вдається перемкнути на інші заняття або іграшки. У цих випадках дитину спонукає до активності уявлення про предмет як про щось здатне задовольнити її певну потребу Такі уявлення можна назвати «мотивуючими уявленнями». Поява мотивуючих уявлень знаменує собою первісний етап у розвитку волі.
Відомо, що поведінка дітей до року «управляється» тими зовнішніми впливами, які йдуть від навколишнього їхнього середовища. Якщо у дитини цього віку відкрито забрати іграшку, вона буде протестувати, але може навіть не помітити її зникнення, якщо це зробити потай. Її увагу легко можна переключити з одного предмета на інший, більш яскравий або більш гучний. Таким чином, поведінкою маленької дитини можна управляти, свідомо організовуючи зовнішню ситуацію, що впливає на нього певним чином. Така поведінка носить назву ситуативної.
Поява мотивуючих уявлень позбавляє дитину від такої ситуативності. Дитина починає діяти всупереч наявної ситуації - відповідно до уявної. Це - ще не є вольове поведінка у власному розумінні слова, але тим не менш важливий, новий етап у розвитку дитини. Тепер уже дорослий не може чисто зовнішніми прийомами організувати поведінку дитини. Йому доводиться рахуватися з уже наявними у нього власними прагненнями. Більше того, ігнорування цих прагнень, спроби змусити дитину діяти лише відповідно до вимог дорослих, як правило, викликають у нього протест і прагнення наполягти на своєму.
Деякі батьки якось інтуїтивно вловлюють початок цього нового етапу в психічному розвитку дитини і змінюють свій підхід до нього. Вони починають розуміти, що з дитиною старше одного року не можна поводитися так само, як з немовлям, тепер вже треба рахуватися з його бажанням діяти у відповідності зі своїми власними спонуканнями. У тих же батьків, які цього не зрозуміли, конфлікт з дітьми неминуче посилюватиметься. Відмічені випадки, коли діти відмовлялися робити навіть те, що їм дуже хотілося, якщо бачили, що того ж самого хочуть від них і батьки.
Новоутворення кризи першого року
- автономне мовлення;
- гіпобулічні реакції, в яких не диференціюється воля і афект;
- ходіння (та інші “інструменти” освоєння фізичного простору);
- мотивуючі (афективно заряджені) уявлення.
