- психіка – інстинктивне (індивідуальне) психічне життя;
- розрізнення звуків і запахів, реагування на звуки, слідкування за рухами, формування образа-асоціації між голосом і обличчям матері;
- зорове і слухове зосередження;
- емоційні самовідчуття, які опосередковують поведінку у відповідь на впливи зовнішнього середовища;
- комплекс пожвавлення (інтонована вокалізація, посмішка, сміх, отримання зовнішнього ефекту).
Період немовляти
Народившись, дитина відділяється від матері фізично, але біологічно ще пов’язана з нею. Все життя і поведінка немовляти опосередковується дорослим або реалізується у співпраці з ним, що й визначає специфіку соціальної ситуації розвитку, яку Л.С.Виготський назвав ситуацією «Ми» (єдність матері і дитини).
Основна суперечність періоду немовляти полягає в тому, що дитина максимально потребує допомоги дорослого і одночасно не має специфічних засобів впливу на нього.
Суперечність вирішується через створення особливого типу діяльності. Провідною діяльністю періоду немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування дитини і матері.
Безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим підвищує активність дитини, що є передумовою для розвитку моторики, відчуттів і сприймання, мислення і мовлення. Якщо потреба у спілкуванні не задовольняється або ж задовольняється недостатньо, проявляється відставання дитини у розвитку (феномен госпіталізму).
Спілкування (4-5 місяців) носить вибірковий характер (дитина відрізняє своїх і чужих серед людей). Засоби спілкування – експресивні дії (посмішка, рухові реакції).
Потреба в емоційному спілкуванні, що має величезне позитивне значення для розвитку дитини, може, однак, приводити і до негативних проявів. Якщо дорослий намагається постійно знаходитися з дитиною, то дитина звикає безупинно вимагати уваги, не цікавиться іграшками, плаче, якщо його хоча б на хвилину залишать одного.
При правильному розвитку дитини спілкування заради спілкування поступається спілкуванню з приводу предметів, іграшок, що переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Спільна діяльність дорослого і дитини полягає в тому, що дорослий керує діями дитини, а також у тім, що дитина, будучи не в змозі сама виконувати дію, звертається до допомоги і сприяння дорослого.
Жаклин (8 місяців) спостерігає, як її мати плавно розмахує матер'яною оборкою. Коли це видовище кінчається, Жаклин кладе руку матері на оборку і підштовхує, щоб змусити мати повторити дію.
Жаклин (10 місяців) бере батька за руку, кладе руку на підвішану ляльку, яку вона сама не може змусити рухатися, і давить на його вказівний палець, щоб змусити батька зробити те, що їй потрібно. (Зі спостережень Ж. Пиаже).
Велике значення в спільній діяльності дитини і дорослого має здатність, наслідувати дії дорослого, яка розвивається на протязі дитинства. Вона відкриває всі можливості навчання, що розширюються. Вісім – дев'ять місяців дитина уважно стежить за рухами і мовою дорослого.
Залежність дитини від дорослих приводить до того, що відношення дитини до дійсності і до самої себе завжди переломлюється через призму відносин з іншою людиною. Інакше кажучи, відношення дитини до дійсності виявляється із самого початку соціальними, суспільними відносинами.
Перша умова – об'єктивний нестаток дитини у відході і турботі навколишніх. Тільки завдяки постійній допомозі близьких дорослих дитина може вижити в той період, коли він не в змозі самостійно задовольнити свої органічні потреби. Подібна зацікавленість дитини в дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. Як відомо, у перші ж дні після народження дитина навчається використовувати дорослий для усунення дискомфорту й одержання того, що йому необхідно, за допомогою різноманітних лементів, пхикання, гримас, аморфних рухів, що захоплюють усе його тіло. Дитина в цей період не адресує свої сигнали конкретному обличчю, поки ще немає спілкування.
Найважливішим засобом спілкування в дитинстві є експресивні дії (посмішки, вокалізація, активні рухові реакції). Дитина, у свою чергу, має потребу у виборчому наборі засобів спілкування, що пропонує дорослий: не всі засоби з тих, які існують у людській культурі, з перших тижнів і місяців життя мають для неї емоційну значущість.
Спостереження показали, що спроби організувати спілкування з дитиною трьох місяців на основі чисто словесних впливів дорослого марна – дитина «бере» лише експресивну сторону мови. Однорічних дітей довгі монологи дратують; у цьому віці спілкування дітей з оточуючими людьми будується на основі спільної предметної діяльності, і надмірне випередження досягнутого дітьми рівня виявляється настільки ж неефективним для їхнього розвитку, як і відставання від нього. (За матеріалами М. І. Лісіной).
Дорослий не тільки задовольняє зростаючі потреби дитини й учить її діяти з предметами. Він певним чином оцінює поведінку дитини, заохочує її посмішкою, супить брови і грозить пальцем, якщо маля щось робить не так. Завдяки цьому дитина поступово засвоює позитивні звички, учиться правильно поводитися.
Наростаюча потреба в спілкуванні з дорослим вступає в протиріччя з можливостями спілкування. Це протиріччя знаходить своє вирішення у розумінні людської мови, а потім і в оволодінні нею.
