Особливості пренатального етапу розвитку

Тема 4. Психологія дітей раннього і дошкільного віку.

Особливості пренатального етапу розвитку.

Особливості психологічного розвитку дитини в немовлячому віці.

Психічний розвиток в ранньому дитинстві. Предметна діяльність і її розвиваюче значення.

Розвиток дитини в дошкільному віці. Рольова гра і її розвивальне значення.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання, її показники.

Особливості пренатального етапу розвитку.

Необхідно відзначити, що традиційно дитяча психологія починала свій аналіз з моменту народження. У сучасних підручниках, особливо вітчизняних, пренатальний період або взагалі відсутный, або є вказівка на те, що до народження відбуваються фізіологічна підготовка дитини до існування у світі, дозрівання деяких рефлексів і т.ін.

Останні десятиліття знаменуються активним вивченням внутрішньоутробного розвитку як з фізіологічної, так і з психологічної точки зору. Вплив же стану матері та її поведінки у вагітності на розвиток дитини відомо здавна, а в практичній психології є об'єктом роботи психолога вже кілька десятиліть.

Питання характеру взаємодії майбутньої дитини та її матері залишаються в науці дискусійними, навіть суперечливими. Так, американський психолог С.Гроф вважав зростання дитини в утробі матері безпроблемним раєм, що спирається на їх фізичний та емоційний симбіоз. Підтверджуючи ці ідеї, Дж.Грехем говорить про переживання плодом безпеки, захищеності та глибокої задоволеності.

Попри ці оптимістичні погляди вищезгаданих психологів, у США з'явився протилежний підхід, запропонований С.Кіссінджером і С.Фанті. Означені вчені вважають пренатальний період розвитку дитини її внутрішньоутробною війною з матір'ю, що супроводжується боротьбою двох організмів через неспівпадання імунних систем. Фанті стверджує, що доказом проблемного співіснування вагітної жінки та плода є те, що періоди інтенсивного росту дитини викликають депресивні симптоми матері.

Нормальний розвиток організму дитини та зародження її психіки під час пренатального періоду залежать від ряду чинників, як біологічних, так і соціальних. Існують психологічні фактори, що суттєво впливають на зародження психіки дитини у пренатальному періоді:

- бажання та готовність майбутніх батьків мати дитину;

- психологічний мікроклімат родини - конфліктність чи гармонійність взаємин вагітної жінки з родичами;

- психоемоційний стан самої жінки - її стресостійкість та емоційна врівноваженість. Гормональні зміни, що супроводжують вагітність жінки, можуть викликати в неї дратівливість та вразливість, надмірність яких проектується на психіку дитини. Переживання майбутньою мамою сильних і тривалих стресів зазвичай негативно позначається на фізичному та психічному розвитку дитини.

О.І. Захаров, описуючи вплив емоційного стресу матері на плід, вказує, що при негативному переживанні в кров матері виділяються гормони стурбованості, що досягають і плоду. Оскільки у дитини ще не розвинена система нейтралізації цих гормонів, то вони накопичуються в організмі та навколоплідній рідині. Відповідно, плід теж починає переживати стурбованість, стрес. Одночасно дитина переживає ще й дефіцит кисню через звуження кровоносних судин внаслідок дії гормонів стресу, що сприяє накопиченню пренатальних порушень.

- рівень страху вагітної жінки перед пологами. Сам по собі страх пологів є

Дитина, що не набула до народження досвіду взаємодії з матір'ю, не виробляє вихідної довіри до світу (Е.Еріксон).

Пренатальний період розвитку дитини ставить перед майбутньою матір'ю завдання -поступово сформувати в своєму суб'єктивному світі місце для власної дитини. Формування материнської прив'язаності та емоційні переживання вагітної жінки, за думкою ряду зарубіжних та вітчизняних психологів " ' (Ф.Дальто, Е.Еріксон, О.Захаров, С.Фанті), виступають засадами адаптаційних процесів психіки дитини до самостійного життя після народження.

Навіть до свого народження, перебуваючи в утробі матері, дитина може зіштовхнутися з несприятливим впливом зовнішнього середовища, який може спрямувати її розвиток в неправильне русло. Йдеться про тератогени - фактори, що спричинюють відхилення пренатального розвитку дитини. Негативний вплив тератогенів розповсюджується як на організм, так і на психіку дитини.

 

Виокремлюються певні відрізки пренатального розвитку дитини, які є особливо чутливими до тератогенів - так звані критичні періоди, під час яких відбувається інтенсивний поділ клітин та формування органів. Можна визначити наступні критичні періоди пренатального розвитку:

Рис. 1. Критичні періоди пренатального розвитку дитини

Хоча перелік тератогенів весь час поповнюється, однак найбільш типовими вважаються:

Рис 2. Перелік основних тератогенів

 

До так званого "материнського фактору" відносять вік майбутніх батьків. Медиками встановлено, що надто рання або надто пізня вагітність збільшує ризик формування різних відхилень розвитку дитини. У першому випадку проблеми здебільшого виникають через недостатню сформованість жіночого організму, в другому - через розгортання процесів старіння та наслідки перенесених хвороб і шкідливих звичок. Відтак, оптимальною репродуктивною зрілістю дорослих вважається вік від 18 до 35 років.

Також зустрічається явище резус-конфлікту. Резус-конфлікт матері та дитини можливий тільки в одному випадку: якщо мати є носієм негативного резус-фактору, а батько - позитивного, і дитина успадкує резус-фактор батька. Тоді організм жінки сприймає плід як "чужинця", і імунна система починає виробляти антитіла на його вигнання. Віддаленими наслідками резус-конфлікту для психіки дитини може бути пригнічення інтелектуальних задатків і психічна інертність.

Зародження психіки майбутньої дитини відбувається доволі рано. Так, до кінця другого місяця пренатального періоду з'являються смакові відчуття, згодом розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. Зорові відчуття формуються найпізніше. Наприкінці шостого місяця всі органи відчуттів вже функціонують, за їх допомогою плід розрізняє інформацію з навколишнього середовища, визначає його як сприятливе чи несприятливе.

Про інтенсивний розвиток нервової системи дитини свідчить різномаїття її поведінкових реакцій, що мають тенденцію ускладнення впродовж пренатального розвитку. Так,

- на шостому місяці плід реагує на яскраве оранжеве світло, спрямоване на оголений живіт матері;

- п'ятнадцятитижневий плід вже спроможний здійснювати хватальні рухи, морщитись, рухати очима і показувати гримаси. Припускають, що такі форми поведінки плоду, як мімічні рухи, брикання, повороти голови та тіла, є вже довільними рухами дитини, що прагне якнайзручніше влаштуватись в утробі матері.

Крім сенсорних та моторних систем починає функціонувати і емоційна сфера дитини. Її джерелом є реакція плоду на емоційні переживання матері. Так,

- на четвертому місяці пренатального розвитку майбутня дитина виразно реагує рухами на зміну емоційного стану матері.

- Палець плода нерідко перебуває в його роті, що може бути спричинене тривалим сумом чи тривогою матері. Використання спеціальних відео зйомок дозволило вченим отримати мімічні реакції плода. Якщо мама займається своїми справами, тривалий час відволікаючись від дитини, то обличчя плоду набуває сумного виразу; у вагітної жінки, яка оптимістично сприймає майбутнє материнство, малюк демонструє спокійну та радісну міміку.

У психології дитячого розвитку можна виділити багато напрямків, в рамках яких існують різні погляди на психічний розвиток в пренатальний період.

Когнітивний розвиток. Розглядається розвиток чутливості, рухової системи, розвиток мозку. Організм матері розглядається як стимулююче середовище, яке забезпечує розвиток мозкових структур і започатковує інтегративність когнітивної системи. Це середовище фіксоване і незмінне, саме розвиток відбувається як реалізація генетичної програми у цій однаковою по основними параметрами всім представників людського роду середовищі.

Емоційний розвиток. На жаль, інтерпретація психології емоційного розвитку робиться тільки з точки зору психоаналитически-орієнтованих підходів і в рамках практичної психології і спирається на ретроспективний аналіз особливостей емоційної сфери дитини старшого віку. Деякі аспекти пренатального розвитку емоційної сфери розглядаються у руслі психофізіології емоцій. Роль матері оцінюється з точки зору її власного емоційного стану, пов'язаного з прийняттям вагітності і ставленням до дитини.

Розвиток особистості. У психоаналітично орієнтованих підходах пренатальний період розглядається з погляду виникнення першого суб'єктивного досвіду: або як «внутрішньоутробний рай», або як джерело перших психоемоційних травм і почав освіти особистісних конфліктів. В інших підходах роль преватального розвитку оцінюється з точки зору формування материнського почуття, яке в подальшому буде визначати розвиток особистості дитини. Роль матері у всіх випадках полягає у ставленні до майбутньої дитини, яка визначає її емоційний стан в вагітності і служить «матеріалом» для формування суб'єктивного досвіду дитини.

Окремі структури суб'єктивного досвіду. У рамках пренатальної психології цей період сприймається як сензітівний для формування бази основних змістів суб'єктивного досвіду. Функції матері переважно інтерпретуються з позицій психоаналізу.

 

Етелогічний підхід. Цей підхід представлений окремими прикладними дослідженнями пренатального виховання і навчання. У руслі цих досліджень вироблені способи налагодження взаємодії матері з дитиною в період вагітності, доведено, що у дитини ще внутрішньоутробно формуються переваги певної звуковий тактильної і т.п. стимуляції. Мати розглядається як «транслятор» соціокультурного чинника розвитку дитини.

Діяльнісний підхід. Практично не розглядає цей період розвитку. Ще Л.С. Виготський визначив в якості нижньої межі дитячої психології момент народження, розглядаючи пренатальний період як виходить за рамки психологічного дослідження. Сучасні дані про внутрішньоутробний розвиток дитини, на жаль, не інтерпретуються з позицій цього напрямку.

Можна стверджувати, що вагомими чинниками формування здорової психіки новонародженого є збалансований емоційний стан матері та усвідомлене любляче ставлення до дитини. Вагітність змінює світосприймання жінки, роблячи її особливо чутливою до ставлень близьких, вона потребує оновлення стосунків з батьком майбутньої дитини. Тому особливо важливою є роль майбутнього батька, позитивне ставлення якого до вагітності дружини виступає фактором захисту для неї та майбутньої дитини. Як зазначають М.В. Савчин та Л.П. Василенко, активна участь батька у підготовці до пологів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Вже на етапі виношування жінкою дитини можливе перетворення родинної формації з діади "чоловік-дружина" на тріаду "батько-мати-дитина", що є найбільш сприятливим середовищем для малюка.