Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр

Після смерті Б. Хмельницького 1657 р. гетьманом України став його молодший син Юрій, але правив він недовго, бо був надто молодий (16 років) і не мав належного досвіду. Склавши владу, він пішов у монастир. Тоді на скликаній у серпні 1657 р. в Чигирині старшинській раді гетьманом обрали І. Виговського. Він був шляхтичем, освіченою і розважливою людиною. Десять років працював з Б. Хмельницьким, був генеральним писарем, мав великий досвід у керівництві військом і державою. Вибір старшинської ради підтвердила й генеральна рада в Корсуні.

Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.

Ліквідація спадкоємного гетьманату, на думку деяких дослідників, негативно позначалися на долі національно-визвольної війни: Старшинським угрупованням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави.

Щоб послабити московський вплив в Україні, І. Виговський уклав союзницький договір зі Швецією і невдовзі провів перговори з Річчю Посполитою. Це викликало невдоволення частинки козацької старшини. На нього пішли військом кошовий Я. Барабаш і полтавський полковник М. Пушкар. Скористашись із цього, московський цар послав у лютому 1658 р. в Україну окольничого Б. Хитрова для створення там антигетьманської коаліції. Тоді І. Виговський зібрав вірні полки й, покликавшм на допомогу кримських татар, придушив промосковський заколот. У цій братовбивчій війні склали голови 50 тис. українців, загинули М. Пушкар і Я. Барабаш.

Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, визштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.

У протистоянні з Московщиною І. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства.

16 вересня 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір за яким Україна в складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського й Чернігівського під назвою Великого князівства Руського – переходила до складу Речі Посполитої як рівна з Польшею і Литвою, зберігаючи свій суд, скрабницю, грошову систему, військо. Скасовувалася унія, православна церква на чолі з українським митрополитом, духівництво й віруючі зрівнювалися в правах з католицькими. Передбачалося заснувати в Україні два університети та інші навчальні заклади, відкрити друкарні тощо. Ураїна позбавлялася права зовнішньополітичних зносин, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього. Запропонований козацький реєстр із 60 тис. осіб скорочувався наполовину. Не було враховано й думку української сторони щодо збільшення території князівства.

Хоча польський сейм і ратифікував Гадяцький договір, його не вдалося здійснити. Польські війська, які начебто йшли козакам на допомогу для боротьби проти московського царя, почали самовільно розпоряджатися в Україні, а шляхта намагалася знову уярмити її.

Московський уряд, зі свого боку, оголосив І. Виговського зрадником і навесні 1659 р. разгорнув наступ в Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки московській армії. Полки російської кінноти було знищено, а московські воєводи потрапили в полон.

Але скористалися результатами перемоги І. Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різьке незадоволення в суспільстві. Послився антигетьманський рух, провідну роль в організації якого відігравали полковники І. Богун, П. Дорошенко, І. Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Рятуючи життя, І. Виговський зрікся булави і вирушив до Польші (в 1663р., звинувачений польським польовим судом у підбурюванні людей проти шляхти, він був розстріляний у Варшаві.)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

Доки в Україні тривали міжусобиці, московське військо знову зайняло Лівобережжя. Не наважуючись продовжувати війну проти Москви, Ю. Хмельницький приїхав на переговори з її представниками до Переяслава. Там, у жовтні 1659 р., між гетьманом і московським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Тиск Москви чимдалі посилювався, і тому Ю. Хмельницький невдовзі пійшов шляхом І. Виговського. У 1660 р. уклав з польським урядом Слободищенський трактат, за я ким Україна розривала союз з Москвою і визнавала зверхість польського короля. Це викликало невдоволення частини старшини (переважно лівобережної). Громадянська війна в Україні загострилася. У 1663 р. Ю. Хмельницький відмовився від гетьманства й постригся в ченці.