Адміністративно-політичний устрій Січі

Українське козацтво витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи її у своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, адміністративним апаратом, звичаєвим правом та символікою (корогви, бунчук, булава, печатка із зображенням герба Запорозької Січі - козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі). За формою правління це була демократична республіка, яка найбільше відповідала національному характеру українців. Тут діяв самобутній державний устрій, що виключав узурпацію влади козацькою старшиною, передбачаючи щорічні звіти та перевибори всіх посадових осіб.

Вищою законодавчою владою на Січі виступала Козацька рада, в якій мали право брати участь всі без вийнятку козаки й котра вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Постанови на раді приймалися голосними вигуками присутніх, інколи доходило й до бійок. Коли пропозиція схвалювалася, козаки підкидали в гору шапки. Козацька рада, як правило збиралася тричі на рік: 1 січня, на 2-3-й день після Великодня та 1(14) жовтня (на свято Покрови), а в разі потреби й в інший час. Вона укладала мир чи оголошувала війну, у виняткових випадках здійснювала судові функції, приймала й надсилала посольства, обирала козацький уряд - Кіш. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який об'єднуючи у своїх руках військові, адміністративні, судові й духовні справи, уособлював вищу виконавчу владу на Січі. Він відкривав Козацьку раду, командував військом, здійснював дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляв військову здобич, затверджував обраних радою урядовців та судові вироки, призначав духовних осіб у січову й паланкові церкви тощо. У мирний час кошовий отаман не міг приймати важливих рішень без згоди Козацької ради, зате під час воєнних походів його влада була необмеженою.

Крім кошового отамана, до складу найвищих урядовців також входили суддя, писар та осавул. Військовий суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і артилерією, при потребі виконував обов'язки кошового отамана. Військовий писар очолював військову канцелярію і письмово оформляв найголовніші січові справи. Військовий осавул стежив за порядком серед козаків та виконанням судових вироків, проводив дізнання з поводу різних суперечок і злочинів серед сімейних козаків, відав забезпеченням війська, розвідкою, організацією прикордонної служби. Особливе місце відводилося курінним отаманам, які були посередниками між вищою старшиною і простим товариством, здійснювали керівництво куренями, члени яких їх і обирали. Після військової старшини й курінних отаманів за рангом йшли т. зв. батьки або "сивоусі діди" - колишні запорозькі військові старшини, досвід і авторитет яких давав їм моральне право слідкувати за дотриманням "одвічних порядків запорозької громади". Якщо у діях когось із старшин, в т.ч. й кошового, козаки вбачали якесь порушення своїх прав і вольностей, безвідповідальність чи шкоду для загалу, то на Козацькій раді їх у будь-який час могли позбавити посади, або й навіть скарати на смерть.

Вже на другу пол. XVI ст. Січ. мала чітку військову організацію. Все запорозьке військо ділилося на курені, кількість яких зростала відповідно до збільшення козаків і досягла 38. Курінь - це своєрідна казарма, у якій постійно проживали козаки, і адміністративна одиниця у самій Січі, і водночас завжди готовий до дії бойовий підрозділ. Сам курінь-казарма вміщував 150-200 чол., хоч загальна кількість приписаних до того чи іншого куреня могла досягати 400-600 осіб. Більшість із них тільки числились за ним, проживаючи постійно разом із сім'ями при своїх господарствах на території, що підпорядковувалася Запорозькій Січі у т. зв. паланках (їх нараховувалося від 5 до 8), і з'являлися сюди за першим наказом курінного отамана. До служби козак мав прибути із власною зброєю, обладунками, одягом і харчами. Загалом же, згідно з даними Д. Яворницького, у період розквіту Запорозька Січ нараховувала в сер. 10-12 тис. добірного війська, а разом із мешканцями зимівників і слобід - бл. 100 тис. чол.

Формально підвладна урядові Речі Посполитою, Січ де-факто виступала як цілком самостійна політична сила не тільки у своїй внутрішній, а й у зовнішній політиці. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати політичну роль у міжнародних справах. Зважаючи на запорозьке козацтво як значну військову та політичну потугу, уряди Австрії, Венеції, Московщини, Туреччини, Молдавії, Трансільванії, Швеції, Кримського ханства, Персії та інших країн встановлюють із Січчю зв'язки. Немало козаків воювало в Європі на боці Австрії, Франції, Іспанії. Приблизно з поч. XVII ст. встановлюються сталі взаємини із Західною Грузією. Традиційно добросусідські стосунки і воєнний союз зберігали запорожці з донським козацтвом, координуючи з ним свої великі воєнні акції проти Кримського ханства й Османської імперії. Запорозька Січ активно втручалася в непрості відносини між Кримом і Туреччиною, допомагаючи першому в його боротьбі проти турецького втручання у внутрішні справи.

Список літератури

1. Історія України/ Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. - Львів: Світ, 1966. - с.93-97.

2. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до
XXI століття: Навчальний посібник. Видання третє. - X.: ООО "Одісей",
2002. - с. 167-173.

3. Король В.Ю. Історія України. - К.: Феміна, 1995. - с.39-40, 42-43.

4. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навчальний посібник. -
К.: Знання-Прес, 2001. - с. 122-137.

5. Історія України/ Під. ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. - с.68-69.

6. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. Історія України: Навчальний посібник. - К.:
МАУП,2001.-с.52-59.

7. 7. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник для неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. — К.: "Каравела", Львів: "Новий Світ - 2000", "Магнолія плюс", 2003. - с.66-68.

Тема 7. Національно-визвольна війна українського народу. Утворення Української гетьманської держави (середина XVII ст.)

План

1. Причини, характер та рушійні сили визвольної війни

2. Перший та другий періоди визвольної війни

3. Переяславська Рада 1654 р. та її історичне значення