Іван Франко поза межами можливого

Іван Якович Франко (1856–1916) – видатний український мислитель, письменник, політичний і громадський діяч – народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області в родині сільського коваля. Вчився у Львівському і Чернівецькому університетах. За соціалістичну пропаганду серед робітників був кинутий до в'язниці, де пробув дев'ять місяців. Здійснив переклад українською мовою деяких творів К. Маркса. Був організатором демократичного журналу "Громадянський друг", збірників "Дзвін", "Молот". У 1893 р. у Віденському університеті захистив дисертацію, здобувши учений ступінь доктора філософії, а в 1906 р. вчена рада Харківського університету присудила йому почесне звання доктора філології.

У праці "Поза межами можливого" (1900) І. Франко обґрунтовує свій погляд на національний розвиток та шляхи розв'язання національного питання.

І. Франко підкреслює, що основним елементом політичної незалежності будь-якої нації є економічне питання – звільнення від економічного визиску в будь-якій формі. Національно-економічні проблеми самі собою, на думку Франка, послідовно ведуть "усяку націю до виборювання для себе політичної самостійності"

Саме економічні проблеми, їх вирішення мають бути вихідним і головним елементом на шляху досягнення національної незалежності. "Економічне питання, – зазначає Франко, – таке важне, таке основне, що й при справі політичної самостійності всякого народу не що поминути його не можна, але треба класти його як вихідну точку".

Але разом з тим, підкреслює Франко, не слід абсолютизувати матеріальні стимули і недооцінювати духовні потреби. В цьому плані він висловлює сумніви щодо марксистського положення про вирішальну роль матеріального виробництва в розвитку суспільства. Він говорить про однобічність марксистської концепції матеріалістичного розуміння історії: "не тільки потреби жолудка.., а цілий комплекс... фізичних і духовних потреб" людини є рушіями суспільного прогресу. І там, де "ідеали живі", розвиваються..., маємо й прогресивну і чимраз інтенсивнішу матеріальну продукцію. Де нема росту, розвитку, боротьби і конкуренції у сфері ідеалів, там і продукція попадає в китайський застій". Тобто Франко вважав, що рушієм суспільного життя є як матеріальні інтереси, так і суспільні ідеали.

Всі прагнення, устремління мають спрямовуватися на реалізацію ідеалу повного, нічим не обмежуваного життя і розвитку нації, "Все, що йде поза рами нації це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою", або прагненням "вселюдськими" фразами прикрити своє духовне відчуження від рідної нації.

Свободу і незалежність Україна може здобути шляхом утвердження національної гідності, гордості, об'єднання усіх сил, відчуття себе українцями, українською нацією, здатною до самостійного культурного і політичного життя.

Іван Франко говорить, що втілення в життя ідеалу національної самостійності лежить поки що "поза межами можливого". Але впадати у відчай не варто, слід не забувати, що "...тисячні стежки, які ведуть до його осущення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки... Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватися до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не створить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина".