На розвиток української культури мали сильний вплив як Польща й, опосередковано Західна Європа, так і Росія. Через це в архітектурі та образотворчому мистецтві України в означену епоху відбувається перехід від стародавніх руських і візантійського традицій до європейських художньо-естетичних течій: бароко, рококо, класицизму, романтизму. Самобутнім явищем у світовій культурі стало так зване українське або козацьке бароко, яке об’єднало в одне органічне ціле національний колорит, традиційну для національної культури декоративність і бароковий стиль, якому притаманні пишність форм і бурхлива динаміка композиції.
У стилі козацького бароко були побудовані Миколаївська церква в Ніжині, Покровська і Воскресенська церква в Сумах, Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях, Катерининська церква в Чернігові, Покровський собор у Харкові, а також чимало палаців української знаті. У цьому ж стилі були відновлені давньоруські святині – київський Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Печерського монастиря, Кирилівська церква у Києві. У них було добудовано верхи, іншими стали куполи, з’явилися архітектурні додатки, фасади були прикрашені барвистим декором, фасади подекуди були прикрашені скульптурами. У інтер’єрах храмів і палаців української знаті широко вживалася, позолота, ліпнина, різьблення, мальовничі плафони. Завдяки своїй дивовижній красі козацьке бароко поширилося й у Росії, щоправда, отримавши там нову назву – Наришкінський стиль.
Одним з шедеврів козацького бароко є Свято-Троїцький собор у Новомосковську, споруджений у 1773-1775 рр., напередодні ліквідації Запорозької січі. Ім'я його творця – Якима Погребняка, було огорнуте легендами. Він пообіцяв побудувати дерев’яний з дев'ятьма баштами і, щоб наочно показати яким він буде, із осоки зробив модель майбутнього храму. Круглі стеблини товщиною в один сантиметр слугували масштабом і давали точне передбачення про кількість і розміри колодок, необхідних для будівництва. Цікаво, що собор, що став найвищою в Україні дерев’яною спорудою, побудовано без жодного цвяха. Горизонтальні лінії храму контрастують з вертикальними площинами і гранями, створюючи енергійний ритм руху вгору. Тож храм вражає як своєю технічною, так і художньою досконалістю, свідчить про майстерність і високий естетичний смак геніального українського тесляра. Вважається, що саме цей храм надихав Олеся Гончара при створенні відомого роману «Собор». На жаль, сьогодні споруда знаходиться у край занедбаному стані й потребує не тільки реставраційних робіт, але й реконструкції, адже секрет дерев’яного будівництва без використання цвяхів сучасними майстрами утрачений.
Кращі риси українського будівельного мистецтва розвинув Іван Григорович–Барський, у творчості якого найбільшою мірою розкрилися характерні риси українського бароко: надзвичайна декоративність та витонченість архітектурних форм. До найвідоміших зведених ним споруд відносяться храм Миколи Набережного та водогін у Києві на Подолі, архітектурно-скульптурний «фонтан Самсона», будинок бурси Київської академії тощо.
Особливо великий вплив на розвиток архітектури України творчість видатного російського (італійського за походженням) архітектора Франческо Бартоломео Растреллі, а в Західній Україні – німця Бернарда Меретина. Більшість творінь останніх, що збудована у пізньому бароко, або рококо, зберігають напруженість ліній споруди і пишність оздоблення раннього бароко, але відзначаються легкістю й елегантністю архітектурного силуету.
Справжніми прикрасами Києва стали Андріївська церква та царський (Маріїнський) палац, збудовані за проектом Ф. Растреллі у середині ХVІІІ ст. Дивовижна краса архітектури Андріївській церкві поєднується з не меншою красою її розписів, що створили видатні художники Г. Левицький, О. Антропов та ін. Щодо Маріїнського палацу, то, на жаль, через пожежу він був зруйнований і при відбудові хоча й зберіг свій стиль і красу, але набув деяких відмінностей від свого первісного вигляду. Нині Палац є місцем проведення визначних державних урочистостей і церемоній.
Шедевром світової архітектури є також собор св. Юра у Львові, автором якого був Б.Меретин. Собор вражає своєю життєрадісністю і композиційною оригінальністю, в основі якої поєднання пишного барочного убору, фігурних ввігнутих і вигнутих конструкцій з суровою архітектурно-конструктивною логікою. Над верхівкою фасаду собору встановлена кінна статуя Юрія (Георгія) Змієборця, яку виконав відомий скульптор І.Пінзель. Динамічна і витончена скульптура органічно вплітається в архітектурний образ споруди.
Наприкінці ХVІІІ ст. архітектурі України починає домінувати класицизм, який надихався античною художньою спадщиною і, на відміну від «дивовижного» барочного стилю, характеризується раціоналізмом конструкції, чіткістю горизонталей і вертикалей, гармонією пропорцій, стриманістю рельєфного і ліпного оздоблення. До числа найцікавіших архітектурних пам'ятників класицизму належить Потьомкінський палац у Катеринославі (нині – Дніпропетровську). Палац побудовано у 1790-1792 рр. за проектом видатного російського архітектора Івана Старова (автора Таврійського палацу у Санкт-Петербурзі). Сьогодні палац, що розташований у парку ім.Т.Шевченка, носить назву Палацу студентів.
Схожі тенденції були притаманні й образотворчому мистецтву. На початку означеного періоду основними видами скульптури були вирізні іконостаси, а в малярстві – ікони, які дедалі більше відповідають естетиці українського бароко. Одним з найкращих зразків іконописного живопису є Богородчанський іконостас, який виконано Іовом Конзелевичем на початку ХVІІІ ст. Важливою особливістю творів видатного майстра було зображення святих і біблейських героїв як своїх сучасників на фоні українських краєвидів. Означена риса характеризує й ікони, що написані майстрами полтавської малярської школи в стилі українського бароко. Чудову колекцію таких ікон сьогодні можна побачити у Дніпропетровському художньому музеї. Зображені на них святі жінки більше нагадують життєлюбних полтавських молодиць, а не змучених від великих страждань біблейських праведниць.
Тривалий час з монументальним стінописом та іконописом був пов’язаний портретний живопис, який поступово виділяється в окремий жанр – світський живопис. Видатними пам'ятками живопису є портрети Петра Могили та Богдана Хмельницького, що знаходяться в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври.
Чимало козацьких старшин, які стали російськими дворянами, виявляли бажання увіковічити для нащадків своє зображення. Цілком природно, що першими портретистами були місцеві іконописці-самоуки і в портретному живопису вони використовували з більшою чи меншою мірою таланту звичні їм художні прийоми. Створені ними парадні портрети, так звані парсуни, характеризуються поєднанням наївного натуралізму й умовністю зображення.
Однак дедалі частіше чимало здібних у малярстві українських хлопчиків віддавалися у художню науку до Росії та інші країни. Серед них: Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський (родом з Миргороду). Семирічним хлопчиком-сиротою Антон Лосенко був привезений з рідного Глухова до російської столиці і відданий у хор хлопчиків. Проте невдовзі через втрату голосу й виявлені малярські здібності був зарахований до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Ще будучи студентом, відзначився як видатний портретист, завдяки чому стажувався у Парижі та Римі. Проте повною мірою талант художника розкрився у великих композиціях. Він стане визнаним майстром історичного живопису, ректором Академії мистецтв. Серед інших ним була створена перша в Росії картина на національну історичну тему – «Володимир і Рогніда». Сюжет для цієї картини взятий з давньої руської історії: новгородський князь Володимир (майбутній великий київський князь, хреститель Русі) вирішив силою увести з собою полоцьку княжну Рогніду, яка не відповіла взаємністю на його залицяння. Картина на позбавлена певної театральності, що притаманна класицизму, однак у ній яскраво переданий драматизм переживань дійвих осіб: Рогніда, що страждає через смерть від руки Володимира її батька, служанка, що щиро співчуває горю юної княжни, закоханий Володимир, який благає Рогніду простити кривду.
Дмитро Левицький, який народився в Києві, учився живопису у видатного російського художника О.Антропова, працював у його петербурзькій майстерні, разом з учителем виконав низку робіт, зокрема розпис Андріївської церкви у Києві. Всесвітню славу художник здобув як майстер портретів, яких у його творчому доробку понад півтори сотні. Серед них портрети російської імператриці Катерини ІІ, польського короля С. Лещинського, московського багатія П.Демидова, французького філософа Д. Дідро, українського поета В. Капніста та ін. Особливо цікавою є галерея портретів вихованок Смольного інституту шляхетних дівчат («смолянок»). Дівчата показані з точною портретною схожістю, кожна з них зі своїм характером, але всі чарівні своєю юністю, схожі у радісному сприйняттю світу.
У Миргороді народився видатний майстер романтичного портрету Володимир Боровиковський. У його родині було чимало іконописців, і його творчий шлях починався з написання ікон. Однак його життя докорінно змінилося, коли здібного хлопця залучили до розпису приміщення, в якому зупинилася імператриця Катерина ІІ під час своєї подорожі до Криму. Праця В.Боровиковського, зокрема його алегорична композиція, де російська імператриця показана в образі богині мудрості Мінерви, отримала «височайшее одобрение», і юному художнику запропонували вдосконалювати майстерність у Санкт-Петербурзі. Тут він створив низку чудових чоловічих і жіночих портретів: Ф.Боровського, А.Куракіна, М.Долгорукої, сестер Гагаріних тощо. Шедевром портретного живопису вважається портрет М.Лопухіної, де зображена молода красуня, що сповнена трепетної задумливості. Але, здається, ось-ось вираз її обличчя може змінитися – чи набіжить тінь журби, чи, навпаки, засяє радісна посмішка. На зміну класицизму, для якого у портретному жанрі характерне зображення лише сутності того чи іншого персонажу, прийшов романтизм з його прагненням передати усі відтінки настроїв, переживань і почуттів людини.
Отже, в означений період Україна дала світові чимало видатних майстрів у різних царинах культури. Частина з них залишилася працювати на батьківщині, щоб нести своїм співвітчизникам знання, оздоблювати палаци, будинки, храми, доставляти радість від спілкування з високим мистецтвом. Дехто змушений був переїхати до Росії, здобували там визнання й славу як видатні діячі російської культури. Здається несправедливим викреслювати й їх імена з вітчизняної культури.
Контрольні запитання
1.Які особливості характеризують період другої половини ХVІІ -ХVІІІ
ст. в історії України?
2.У чому полягає вплив Визвольної війни українського народу проти польського поневолення на подальший розвиток української культури?
3. Що таке козацький літопис, які літописи ви знаєте і яка їх роль культурному розвитку XVII ст.?
4. Кого з історичних персонажів і чому звеличував український народ у своїх піснях та думах?
5. Яку роль відіграла в культурному житті України та інших країн Києво-Могилянська академія?
6. Кого із ректорів і професорів Києво-Могилянської академії ви знаєте?
7. Які навчальні заклади були створені в Україні у ХVІІІ ст.? Яким наукам вони вчили?
8. Які літературні жанри були популярні в Україні, яких видатних українських письменників означеного періоду Ви знаєте?
9.Назвіть основні види театральних вистав у зазначений період?
10.Що таке українське бароко?
11.Які архітектурні пам’ятники означеного періоду Ви знаєте, зокрема у Вашому місті? Чи можете їх описати?
12. Що таке парсуна?
13. Кого з видатних українських митців ХVІІІ ст. Ви знаєте?
14. Хто з українських художників написав першу історичну картину на вітчизняну тематику?
15. Кого з українських композиторів високо цінував Бетховен?
16. Охарактеризуйте художньо-естетичні течії (стилі) в українському мистецтві ХVІІІ ст.
