Соціально-економічний та політичний розвиток України у XVIII ст

XVIII ст. в історії України – час надій та сподівань, час складних і героїчних рішень та мужніх вчинків. Межа XVII та XVIII ст. стала зламним моментом в історичному розвитку. Це було обумовлено подіями Північної війни.

Документи розділу висвітлюють події в Україні, пов'язані з активною та цілеспрямованою політикою гетьмана І. Мазепи. Політична концепція Мазепи, його плани, складна дипломатична ситуація навколо України викладені в Зверненні І. Мазепи до козаків (документ 1).

«Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана», – говорить народна мудрість. Йдеться про рівноцінність та величність двох славетних гетьманів України. Про особистість Івана Мазепи свідчить лист французького дипломата Жана Балюза (документ 2). Вибір, який зробив І. Мазепа, відгукнувся надією та трагедією всього XVIII ст. для України. У цей час відбувався навальний наступ на автономію, що мав на меті перетворення її на звичайну провінцію Російської імперії. У цьому, зокрема, полягали функції Малоросійської колегії (документ 4).

Завдяки вміщеним у розділі документам можна ознайомитись з політичними ідеями П. Орлика, які лягли в основу першої у Європі конституції (документ 6). Конституція Орлика і «Вивід прав України», що був написаний для захисту національно-державних прав України перед європейськими урядами, подаються в хрестоматії.

Одна з найцікавіших відомих характеристик гетьмана П. Орлика належить французькому дипломату де Монті, яку він виклав у листі з Варшави до прем'єра міністрів, що його привіз до Парижа Григорій Орлик (документ 8).

Результатом постійного протистояння Гетьманщини та Царського уряду у XVIII ст. часто були взаємні компроміси та поступки. Однак за часів Катерини II політичне протистояння завершилося ліквідацією Запорозької Січі, скасуванням автономії України. Було остаточно знищено суспільно-політичну систему, що склалася внаслідок Української національної революції ХVІІ ст. (документи 12-14).

1./ ІЗ ЗВЕРНЕННЯ І. МАЗЕПИ ДО ВІЙСЬКА І НАРОДУ (1708 р.)

Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути.

...Моє міркування є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі....і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права і привілеї...

А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого Царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з Дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці Царській.

Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили.

...Бачився я з обома воюючими Королями, Шведським і Польським, і все вміння своє ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а щодо Великороси, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього нейтралітет, себто не повинні воювати зі Шведами, ані Поляками, ані Великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну нашу отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити Государеві...

... А при майбутньому загальному замиренні всіх воюючих держав вирішено поставити країну нашу в той стан держав, у якому вона була перед володінням Польським, із своїми природними Князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина... Договори наші про вищесказане уклав я з Королем Шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошеним в означених державах. І ми тепер уважати повинні Шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немовби од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавство. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшло. Але ми тепер у них – яко притча во язиціх! Договори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують вони і поновлюють попередні договори та союзи, од предків наших з Королями Шведськими укладені. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження колишніх, в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним.

Історія Русів. – К., 1991. – С. 202-204.