З листа Богдана Хмельницького до царя

ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА З ПОВІДОМЛЕННЯМ

ПРО ПЕРЕМОГИ КОЗАКІВ

НАД ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ

Найясніший, вельможний і преславний царю московський, а нам всемилостивий пане і добродію!

...Яму, яку вони (поляки) під нами були викопали, самі вони в неї провалилися, так що два війська з великими обозами їх поміг нам господь Бог опанувати і трьох гетьманів живцем узяти з іншими їх сенаторами: перший – на Жовтій Воді, в полі, посеред дороги запорозької, – комісар Шемберк і син пана краківського ні з одною душею не втекли.

Потім сам гетьман великий, пан краківський, з невинним добрим чоловіком Мартином Калиновським, гетьманом польським коронним під містом Корсунем, обидва попали в неволю, а також усе їх кварцяне[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] військо дощенту розбите...

А саме, якщо стане вашій царській величності чутно, що ляхи знову на нас схочуть наступати, у той же час чим швидше поспішайся з своєї країни на них наступати, а ми з Божою допомогою звідси візьмемо. І хай здійснить здавна сповіщене пророцтво Бог, якому, доручивши себе, ми самі до милостивих ніг вашої царської величності себе віддаємо.

2 червня 1648 р.

Хрестоматія з історії України. –

К., 1993. – С. 96-97.

ПРО РОЗГРОМ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА ПІД ПИЛЯВЦЯМИ

(1648 р.)

...Рушили... хоругви одна за одною, несучи як мак розквітлі ратища (з прапорами) і шоломи. Не бачив ніколи до того світ наш кращих людей і коней... Золотом виблискували їхні щити, султани, бунчуки, палаші й мечі; від срібла ломилися шатра, шафи й столи... Не знали вони, що всі ці багатства, як на ярмарку, обміняють на просте залізо, на самопали, ремінь, конопляні підпруги, попони, рядна, бурки і бідні свити... Переписали на бій закутих у залізо понад тридцять тисяч, крім тих, що лишалися при важких незчисленних возах... А тих у три рази більше було, і вони теж несли мушкети та іншу ручну зброю...

...Хитрий ворог, як тільки настав ранок, зібрав усі свої полки і поставив татар, яких у нього було понад чотири тисячі, попереду, і переодяг більшу частину охотників у татарське вбрання, щоб вони були подібні до татар і своїм зовнішнім виглядом нагнали страх на нас. Ця хитрість добре вдалася їм. Коли вони зненацька кинулася великою юрбою з вигуками: «Алла! Алла!», від яких усі навколишні бори загули, замішання, що охопило наших ще з вечора, ще більше зросло. А ті війська почали наступати на найближчі за греблею шанці... Коло переправи точився великий бій. Коли гусари великим загоном прийшли сюди, вони не могли в цій тіснині не тільки розташуватись для зустрічі з ворогом, а навіть списів підняти не могли, і довелося їм списами марно орати землю і замітати прапорами грязюку... А в цей час шанці були взяті за греблею, піхота геть уся з гарматами знищена і з кінних хоругов, що переправилися на той бік, жодна не вернулася ціла...

Розгромлене ж військо в безладді тікало. Ледве, загнавши коней, коло самої Вісли спинились, щоб стерти піт і стримати стукаюче, як тяжкий молот, серце...

Історія України в документах і

матеріалах. Т. III. – C. 137-140.

Б. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ У КИЄВІ

1648 р. Грудень. Урочиста зустріч Б. Хмельницького в Києві. – 3 щоденника В. Мясковського, члена посольства від польського уряду до Б. Хмельницького на початку 1649 р.

Сам патріарх[§§§§§§§§§§] з тисяччю вершників виїжджав до нього[***********] назустріч з міста, і тутешній митрополит дав йому коло себе місце в санях з правого боку. Весь народ, вийшовши з міста, вся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя і визволителя народу від польського рабства, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його: Богом даний. Патріарх надав йому титул найсвітлішого князя. З усіх гармат та іншої зброї в замку і в місті лунала стрільба. Від таких почестей возгордився звір. На обіді в архімандрита сидів на першому місці, пив удень і вночі, особливо напередодні своїх іменин. В день свого ангела вранці рано був п'яний і пізно прибув у церкву. Він стояв на першому місці і всі виявляли до нього побожну пошану, а деякі цілували його ноги. Патріарх, цей розбійник, правив обідню і наказав йому приступити до святого причастя. Хмельницький спочатку не хотів, бо в нього ще був хміль у голові, і тому, що ще не сповідався, але патріарх дав йому прилюдно відпущення всіх теперішніх і майбутніх гріхів без сповіді і закликав його: іди, іди ж до святого причастя і причащайся. Тут же він повінчав його з коханкою Чаплицького, хоч вона й не була тут, бо в цей час перебувала в Чигирині; нарешті дав йому благословіння на ляхів.

Одразу ж після цього стріляли з гармат на тріумф, відзначаючи цим, що визволитель наш, господар великий гетьман причащається. Хмельницький подарував за це патріархові шість коней і 1000 злотих. Протягом кількох днів патріарх вів з Хмельницьким таємні переговори і потім виїхав у Москву; проте попереду виїхав Хмельницький. Патріарх проводжав його за місто.

Історія України в документах і

матеріалах. – Т. III. C. 146-147.