Загальна характеристика культури та освіти епохи Середньовіччя

У Середньовіччі прийшло феодаль­не суспільство, в якому політична влада належала світським і ду­ховним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали ре­лігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Християнська церква стала головною іде­ологічною силою європейського феодалізму. Весь розвиток куль­тури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної дум­ки католицизму..

Учсні-церковники Середньовіччя, відомі в історії під назвою "схоластів".

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церк­ви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при мо­настирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності, та для синів світських феодалів; єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях.

Система середньовічних шкіл.

Повітові та "зовнішні" монастирські і єпископські школи від­відували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, де кожен виконував особисте певне завдання. Точ­но встановленого строку навчання і навчальних програм не існу­вало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчи­лися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику. Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й роз­мірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання проводилось катехізичним способом. Уч­ні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розу­міючи їхнього змісту.

Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє, знати процес проходження церковних риту­алів.

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елемен­тів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що ви­кладалися в церковних школах, називались "сім вільних мис­тецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика та арифметика, геометрія, астрономія, музика.

На межі ХІ-ХП ст. виникла по­треба до відкриття нових типів шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники бу­ли невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх шкіл, в яких навчання дітей прово­дилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування. У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами.

Перші університети.

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в XII—XIII ст. почала складатися особлива фо­рма вищих навчальних закладів - університети.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так зва­ні факультети. Пізніше під словом "факультет" почали розуміти те відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань. Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний" - найбільш численний. Це був загальноосвіт­ній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких ви­вчались "сім вільних мистецтв". Крім того було ще три "стар­ших" факультети: медичний, юридичний, богословський, на які студентів приймали лише по закін­ченні "артистичного" факультету.

Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи - трактати. Лекція являла собою читання тексту, який ви­вчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був дис­пут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти.

Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і, теоретично, ним міг стати навіть студент. Завдяки своєму статусові, університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.