Тема 5. Культура України козацької доби (другої половини XVI—XVIII ст.ст.)

План:

1. Розвиток української культури як передової європейської культури.

2. Література козацької доби.

3. Освіта в Україні. Початок масового книгодрукування.

4. Українські архітектура і образотворче мистецтво.

5. Українське музичне мистецтво.

1.Розвиток української культури як передової європейської культури.

Розвиток української культури XVI¾XVIII ст.ст. свідчить про якісні зміни, що наступили в духовному житті України в цей період.

Епоха XVI¾XVIII ст.ст. характеризується поширенням гуманістичних тенденцій в культурному житті України, що знайшло відображення як в суспільно-політичній, так і філософській думці українського народу. Відомо, що філософія є фундаментом національної культури, є тією основою, що дає простір для розвитку духовної культури народу. Антифеодальні рухи на території України призвели до виникнення гуманістичних, просвітницьких ідей, поширення яких в XVI ст. свідчить про високий рівень розвитку культури українського народу.

XVI-XVIII ст.ст. в житті українського народу ознаменувались бурхливим розвитком національної культури, формуванням національної свідомості. Досить відмітити такі значні віхи в розвитку української культури в цей період як запровадження масового книгодрукування в Україні, заснування Острозької академії, організація Львівського і Київського братств, функціонування культурно-освітнього гуртка при Києво-Печерській лаврі і нарешті заснування у 1632 році Києво-Могилянської академії.

Ідеї реформації та гуманізму були досить помітні в культурі України цього історичного періоду. Ренесансно-реформаційний характер української культури XVI - XVIII ст.ст. стверджується як формуванням національної самосвідомості українського народу, так і розглядом людини як однієї з найважливіших цінностей.

Закономірним наслідком зростання національної самосвідомості було усвідомлення українським народом необхідності боротьби проти іноземного поневолення під проводом Богдана Хмельницького.

За даними сучасних українських дослідників кінець XVI – початок XVII ст. ст. - це «справді революційний стрибок у культурно-національному піднесенні в Україні»; це було друге після княжої доби високе піднесення у розвитку української культури.

Наша культура розвивалася в ті роки як передова європейська культура. Такий розвиток був зумовлений рядом важливих факторів, які можна згрупувати у дві великі групи:

Перша група: внутрішні фактори. Сюди належить, перш за все, формування українського козацтва, яке розпочало активну національно-визвольну боротьбу, що привело до утворення та довгочасного розвитку української козацької держави Гетьманщини. Завдяки козацтву в наших землях дуже рано зародилися прогресивні ринкові відносини. Формується національна ідея, відбувається усвідомлення населення себе як українців. Розпочалося формування української нації.

По-друге, формується українська еліта, яка особливо активно розвивала нашу культуру, в першу чергу – це українські княжі роди. На сьогодні відомо таких 52 роди (за підрахунками відомого історика Н.Яковенко).

Особлива роль князів Слуцьких, Заславських, Збаразьких, Вишневецьких. Виділяються серед них князі Острозькі. Місце і роль Острозьких у розвитку культури України надзвичайно великі.

Однак, уже з кінця XVI ст. українська еліта почала масово переходити на бік Польщі. Це була трагедія для українського народу, поки роль поводиря не взяло на себе українське козацтво.

Друга група факторів – зовнішні. Україна, перебуваючи в складі Речі Посполитої (об’єктивно) стала частиною Європи, українська культура – частиною Європейської культури. На культуру України величезний вплив мали в той час передові течії Європейської культури - це ідеї Відродження, Гуманізму, Просвітництва, Реформації.

У суспільно-політичному житті багатьох країн Європи XVI ст. велику роль відіграла Реформація. Це був широкий антифеодальний, антикатолицький рух, який поклав початок протестантизмові ¾ третій після православ’я і католицизму різновидності християнства. На думку протестантів, благодать спадає на людину від Бога, поза церквою, спасіння досягається тільки завдяки особистій вірі людини і волі Бога. Це робило церкву і папу римського зайвими.

У Реформації було багато різних напрямів, що відбивали інтереси різних класів та соціальних прошарків. Представники пригноблених низів закликали до боротьби проти основ феодального ладу, міська верхівка виступила за обмеження сваволі феодалів, підпорядкування церкви своїм інтересам. Частина феодалів також прагнула поставити церкву під свій контроль і за рахунок цього збагатитися.

Реформаційних рух в Україні розгорнувся в той період, коли у Речі Посполитій вже почався наступ контрреформації, тобто рух за припинення поширення протестантизму і його викорінення.

В Україні реформація була зумовлена місцевими соціально-економічними і політичними відносинами. В той же час на її ідеологічному забарвленні позначилися тісні культурні взаємини України з Білорусією, а також з Польщею і країнами Західної Європи.

Реформація в Україні була також однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення і полонізації населення. Одночасно, реформація в Україні мала своє організаційне оформлення – це утворення церковних братств.

Помітним явищем в культурному житті українського народу того часу була діяльність братств. Братства ¾ громадські організації православних міщан. Прагнули об’єднання міського населення для захисту своїх інтересів і боротьби проти насильного покатоличення і полонізації. Статути братств передбачали прийняття присяги, виборність старшин і їх звіти перед братчиками, регулярне проведення зборів. Вони з’являються в Україні у 80-ті роки XVI ст. Найпершим в Україні було Львівське братство, що виникло в 1585 ¾ 1586 рр. За своєю соціальною структурою братства були неоднорідними. В кінці XVI ст. в їх складі переважали в основному ремісники і крамарі. До речі, більшість братств не мала в своїх рядах духовних осіб. В розглядуваний нами період братства вели боротьбу проти духовенства, яке прагнуло контролювати культурне і громадсько-політичне життя, чинили опір примусовому запровадженню церковної унії. Братства вимагали від священиків, щоб вони займалися лише своїми справами і не втручалися в справи світські. В той же час братчики прагнули здобути право на участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність єпископів і навіть звільняти тих, які були “ворогами істини”. Таке ставлення братств до служителів культу викликало протест з боку церковних сановників. Так, у 1627р. київський митрополит Й. Борецький поставив перед братствами вимогу, щоб ті не заважали священикам вирішувати свої справи. Він також говорив про те, що братства — “великая зневага стану духовному”. Братство в Городку, діяльність якого була такою ж значною, як і діяльність Львівського братства, церковники називали єрессю.

Виступаючи проти полонізації та покатоличення українського народу, братства відіграли величезну роль у розвитку нашої культури того часу. Вони створювали українські школи, друкарні, боролися за збереження української мови, звичаїв, обрядів.

Як вірно підкреслює Я.Ісаєвич, “в ідеології братств були деякі реформаційні погляди, породжені місцевими обставинами, а не наслідуванням Заходу. І якщо обсяг цих елементів реформації був обмежений, то програма братств не зводилась до них. Це була тільки одна із складових частин багатогранної участі братств у суспільно-політичному й культурному житті українського народу” (Я.Д.Ісаєвич Братства та їх роль у розвитку української культури XVI ¾ XVIII ст. Київ, 1966. ¾ С. 85 ¾ 86).

Ідеї Реформації та гуманізму, що розвивались на українському ґрунті відіграли певну роль у боротьбі прогресивної суспільної думки України проти залишків середньовічної схоластики, ортодоксальної церковної догматики, розвитку української національної політики.