Українське музичне мистецтво

Історію української музики слід пов’язувати насамперед з історією народної пісні, яка є основою музичного національного мистецтва України. Народною музикою ми називаємо весь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що передавався від покоління до покоління протягом багатьох епох і відбиває реальні сторони народного життя. Поряд з цим є пісні й музично-інструментальні твори, які виконують професіональні музиканти і співаки. До таких митців ми можемо віднести в українській музиці XVII ст. кобзарів, бандуристів, лірників.

Подібно до того, як українська народна творчість в цілому є однією з головних вихідних точок в історії всієї культури українського народу, так і усна пісенна народна творчість є вихідним пунктом історії музики. На це в свій час не раз звертав увагу великий український композитор і музикознавець М.В.Лисенко.

Ми не маємо записів народної музики XVI ¾ XVIII cт.ст.; уявлення про неї маємо скласти з пізніших матеріалів, записаних етнографами і музикознавцями XIX ¾ XX ст.ст. На підставі цих записів ми можемо сказати, що українська народна пісня в її вокальному й інструментальному виконанні, як вид музичного національного мистецтва, у цей період досягла високого розквіту. Зразком такого високого музикального мистецтва є пісенна спадщина славнозвісної народної поетеси і співачки Марусі Чурай, котра жила і творила до і після часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Образ цієї самобутньої української піснетворки змальовано у віршах, драмах і повістях багатьох українських письменників, зокрема, Л.Боровиковського, С.Руданського, М.Старицького, а особливо у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Розвиток народного музичного мистецтва був пов’язаний з оспівуванням перемог народу над своїми поневолювачами польською шляхтою татарами, турками.

Думи і пісні мали переважно характер вокального мистецтва, але їх виконували у супроводі музичних інструментів. Розвиток інструментальної музики відбувається швидкими темпами поряд з появою народних танців ¾ козачків, метелиць, веснянок, купальних та русальних ігрищ, а в Галичині ¾ гагілок, коломийок тощо.

Ці та інші танці виконувались під музику переважно струнних інструментів. До найдавніших з них належать такі інструменти як гуслі, що на початку мали декілька струн, натягнутих на квадратну раму. Очевидно, вони були основою поширених в XVI¾XVII ст. ст. кобзи та більш досконалої від неї бандури з довгими басовими струнами уздовж шийки і короткими приструнками по боках.

Зі струнних ударних інструментів відомі цимбали, які дійшли до наших днів у народному українському оркестрі, і смичкова скрипка. Для індивідуального виконання був струнно-клавішний інструмент ¾ ліра. Серед духовних інструментів існували стародавні сопілки і дудки, а в Карпатах ¾ трембіти, зроблено з жолобуватого дерева понад 2 м завдовжки, обтягнутого березовою корою.

У музиці залишились також давні волинки, зроблені з трьох трубок, сполучених з міхом з козячої або телячої шкіри. З ритмово-ударних інструментів був бубон, а в гуцулів, крім нього (або замість нього), вживали решітця.

У народній українській музиці, що характерна енергійним, жвавим ритмом, переважає веселий, бадьорий елемент. Сумні і тужливі мотиви займали також важливе місце; вони розвинулися поступово внаслідок розвитку кріпосницької і національної неволі. Українська народна музика сповнена глибокого ліризму, вона була естетичним виразом душевних загальнолюдських переживань.

Важливе значення для розвитку національної музичної культури мала українська церковна музика. Приблизно до XVст. ми не можемо засвідчити будь-якої різниці в церковній музиці України, Росії і Білорусії. У церкві панувало єдине т. з. одноголосся, запозичене Київською Руссю від Візантії, Сербії в X¾XI ст.ст. У цей період панував також безлінійний нотний спів у вигляді знаків, поставлених над складами і словами тексту богослужебних книг. Ці знаки називались знаменами, а найдавніший спів називався “знаменним розспівом”, який характеризувався одноголосим, декламаційним ритмом. Найдосконалішим був Києво-Печерський “знаменний розспів”, яким довго користувалися в усіх православних церквах не тільки Росії, а й інших християнських країн.

В XVI ¾ XVII ст.ст. у церковну музику в Україні почали проникати народні мотиви, запозичені з пісенної творчості світського характеру, а також польської костьольної музики, що поєднувала співи з органом. Вплив народного співу в церквах України надав церковній музиці особливої мелодійності; ця музика поширилась і в Білорусії, а пізніше - в Росії та інших країнах, де панувала православна віра.

Вплив багатоголосого народного співу на церковну музику сприяв тому, що в XVI ¾ XVII ст.ст. поширився т.з. партесний нотний спів, що був відомий тоді в Західній Європі, а також в Польщі (назва походить від латинського “партес”, що означає ноти окремих партій для окремих голосів мішаного жіночого і чоловічого хорів).

Церковний партесний спів поширився з України на всю Східну Європу. Він утворився внаслідок гармонізації давніх церковних мелодій київського, сербського, болгарського і грецького одноголосого розспівів з українськими народними пісенними та інструментальними мелодіями.

Павло Алепський, описуючи своє перебування в Умані, згадує про цей спів: “Нас привели у величну високу церкву з залізним куполом красивого зеленого кольору. Вона дуже обширно, уся розмальована і зроблена з дерева... Тут стоять півчі і співають по своїх нотних книгах з органом, голоси їх лунають, мов грім”. В іншому випадку він розповідав, що в містечку Рашкові їх зустрічали співами, які “захоплювали душу приємними голосами”.

Партесна музика досягла досить високого розквіту в Україні у XVIII ст. Хоч розвиток церковного співу і затримувала церковна схоластика, проте нотний спів переносився в світську музику, яка відкривала широкі простори справжньому музичному мистецтву.

Видатний український композитор і теоретик партесної музики М.П.Дилецький обстоював метод створення навіть духовних гімнів на основі мелодії світської пісні, наводячи, як приклад, мелодію поширеного тоді канта “Радуйся, радость свою воспіваю”.

В цей період стала розвиватися також професійна музика. В навчальних закладах вивчали музичну грамоту і хоровий спів. В Україні поширювався багатоголосий, партесний спів без інструментального супроводу. Видатними співаками і творцями нового виду співу в Україні стали Олекса Лешковський, Клим Коновський, Йосип Загвойський, Василь Пікулинський, Іван Календа та інші. Значний вклад у розвиток професійної музики вніс композитор М.П.Дилецький. Його перу належить праця “Граматика музикальна” (1677).

В українському музичному мистецтві ХVІІІ ст. з’явилися класичні форми. Ці роки дали світу трьох видатних композиторів. Вони здобули музичну освіту в Україні, а після продовжили свою кар’єру в Петербурзі.

Максим Березовський (1745 ¾ 1777), незважаючи на коротке життя, залишив велику кількість музичних творів. М. Березовського справедливо вважають творцем класичного типу хорового концерту.

Дмитро Бортнянський (1751 ¾ 1825) прославився насамперед як творець релігійної музики, церковних творів, зокрема 35 концертів, які й сьогодні виконуються церковними хори. Артемій Ведель (1767 або 1770 чи 1772 ¾ 1808). Керував хоровими капелами у Москві, Києві, Харкові. Був заарештований за антицарську діяльність і майже до кінця життя просидів у в’язниці, його твори були заборонені. А.Ведель ¾ автор 29 церковних концертів.

В музиці цих геніїв відчувається значний вплив української народної музики.

На перешкоді розвиткові культури України цього періоду стояла передусім колоніальна політика Росії. Майже всі видатні культурні сили були змушені переходити на службу до Росії, прославляючи чужі землі.

Підводячи підсумки теми, можна констатувати, що в середині XVI ст. культурне життя в Україні значно пожвавилось в єдиному річищі із загальноєвропейськими, процесами зумовленими ренесансними і реформаційними злетами. Досягши в XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм, українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим національним культурам, а й викликала подив і захоплення в усьому світі. Як і в Києво-Руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.

Контрольні запитання

 

1. Які фактори зумовили високий розвиток української культури в козацьку добу?

2. Які школи вищого типу були утворені в той час?

3. З якими подіями пов’язаний початок масового книгодрукування в Україні?

4. Які визначні друкарі Вам відомі в той час?

5. Як називається художній стиль у розвитку українського мистецтва козацької доби. Назвіть його визначні досягнення.

Тема 6. Культура в національно-державному відродженні України (пер. пол. ХІХ ст. – перша чверть ХХ ст.)

План

1. Історичні умови розвитку української культури. Процеси національно-культурного відродження.

2. Становище освіти та науки.

3. Розвиток літератури.

4. Розвиток театру, живопису, архітектури та музичного мистецтва.

5. Розвиток української культури в умовах національно-демократичної революції 1917-1921рр.