Осередки культури в Україні ХІУ – сер. ХУ ст.: освіта, книгописання

В цей період освіта в українському середовищі зберігала риси, які сформувалися за часів Київської Русі після прийняття християнства. Родинна освіта передбачала вироблення в молоді практичних навичок праці в сільському господарстві та ремеслах. При княжих дворах готували молодих дружинників ("отроків"). Зростала потреба в освічених людях, адже при кожному храмі мали бути священик і дяк. Про те, що письменність була доступна не лише клірові, а й світським людям, зокрема частині ремісників, свідчать написи на ремісничих виробах, таких як посуд, прясельця, свинцеві пломби для товарів, ювелірні вироби. Деякі дослідники висловлюють впевненість, що в середньовіччі на Русі існувала досить велика кількість шкіл. Однак немає джерельних свідчень про те, що навчальні осередки в цей час називалися школами і мали подібні до пізніших шкіл організаційні форми. Більшість з тих, хто вчився, здобувала лише елементарні знання, тобто вміння читати і писати, виконувати прості арифметичні дії. Можна припустити, що окремі кваліфіковані вчителі давали індивідуальні уроки слов’янської і грецької книжності. У таких осіб навчалися лише поодинокі юнаки, які, власне, й формували духовну еліту свого часу.Цілком природно, що головні осередки освіти виникали при церквах, особливо у великих і середніх містах. Навчали грамоти і в багатьох монастирях. Очевидно, центрами освіти були насамперед ті з них, що культивували духовне й освітянське життя ще в домонгольський час. Наприкінці XIV — у першій половині XV ст. засновано цілу низку нових монастирів. Саме в монастирях отримували освіту книжники — переписувачі й редактори книг.Осередки освіти виникали і при дворах князів та шляхтичів. Всіляко сприяли розвиткові культури високоосвічені князі. Відомим меценатом був Володимир Василькович.Набагато ширшу від початкової освіту мали книжники — тогочасні письменники та упорядники рукописних збірників. Неабияку ерудицію виказує, наприклад, укладач життєпису Данила Галицького, що згодом увійшов до Галицько-Волинського літопису. Водночас із літературними творами, серед них і візантійського походження, автор користувався також документами княжого архіву, пам’ятками перекладного письменства з єпископської книгозбірні. Поодинокі особи здобували освіту вищого рівня у Візантії, де вивчали богословські науки, філософію та грецьку мову. Щонайменше з XIV ст. вихідці з України виїжджали до західноєвропейських університетів. Однак до середини XV ст. такі випадки були поодинокі. Після заснування у Західній Україні впродовж другої половини XIV — першої половини XV ст. католицьких єпископських кафедр виникали і перші латиномовні католицькі школи, парафіяльні та кілька шкіл кафедральних 0— при тих храмах, де були єпископські кафедри. У католицьких школах велику увагу приділяли вивченню латинської граматики (студенти мали вільно розмовляти латиною), риторики, канонічного і цивільного права. Більшість посібників були працями, писаними латинською мовою, середньовічних західноєвропейських і класичних римських авторів. Від початку XV ст. учителі більших католицьких шкіл мусили мати досить високу кваліфікацію — щонайменше звання бакалавра. Учитель без диплома міг розраховувати на працю тільки в невеликій сільській школі. Зазвичай освітні осередки водночас ставали й центрами виготовлення книжок. Упродовж цього періоду основу писемного репертуару слов’ян становив спільний фонд пам’яток, до якого входили переклади, переважно з грецької, та окремі оригінальні твори слов’янських літератур. Найпоширенішими серед богослужбових книжок були Євангеліє, Апостол, Псалтир, Тріодь, Мінея, Октоїх, Устав, Служебник, Кормча, Ірмологіон. Однією з найпоширеніших книжок, разом з Євангелієм, був Псалтир, який водночас виконував функції книжки для читання.

Рома́нський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Романський вплив міг прийти в Україну з Польщі, Угорщини й Чехії. Він найбільше втілений у спорудах Чернігова і Галича, у якому збереглася церква св. Пантелеймона (1200).Портал із колонками, внутрішні різьблені фризи з аканту і плетінки близькі до подібних пам'яток Заходу. У будівлях Чернігова (Успенський собор Єлецьхого монастиря). у Галичі (княжий собор Богородиці в Крилосі), у Володимирі-Волинському та кілька церков-ротонд у Галичині, на Волині й Закарпатті.